Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Студентський борг та низка робіт напохваті — і кожного року перерви тут, де він зустрів свою дружину, жінку, яка тепер вміє віддано триматися нудотного родинного гнізда, — і нарешті він знайшов своє покликання. Хто б міг такого очікувати, але його завербував один проктолог. Забавно, колись він цілковито довіряв лікарям. Тепер він знав, що лікарі в роботі такі само шахраї, як і всі інші.

Веселкове Сяйво постраждав через першу в своєму житті ректороманоскопію[170]. Все ще причмелений під дією «демеролу»[171], він подивився зняте відео разом зі своїм лікарем. Такий собі тур з екскурсоводом по своїй цілком здоровій товстій кишці. Вони не ставили собі на меті розробити якусь аферу. Просто двоє метких парубків виявилися ще й кмітливими. Веселкове Сяйво попрохав собі копію того відео. Воно було цифровим. Усе таким уже було. І забрав його додому, і, залишаючись іще під кайфом, завантажив знятий матеріал до свого цифрового аніматора. Він обробив у фотошопі знімки найогидніших передракових шишок і поліпів, які лишень тільки знайшлися в Інтернеті. Скомпонував їх з образами Ісуса Христа. Це була найбільш творча робота, відтоді як скінчилася його роль юного генія в художньому училищі. Потім він розташував ті обличчя-поліпи на стінках своєї кишки і показав відео своєму ескулапу. Шокував гузнодохтура, звісно. Обидва тоді славно пореготали, проте добрий лікар поставився до цього жарту серйозно.

Вони проробляли це тільки з людьми, які могли собі дозволити заплатити, людьми з рясним страховим покриттям. Звісно, це було шахрайством. Коли ректороманоскопія не виявляла жодних аномалій, Веселкове Сяйво застосовував свою надбану в художньому училищі магію. Один позирк на ті жахи, що їх Веселкове Сяйво так ретельно організував у їх нутрощах, і люди благали, щоб їх поклали під ніж. Насправді ніхто нікого не різав. Хіба що трохи наркозу і колупання всередині, але нічого травматичного. Пацієнти йшли собі додому, під кайфом, переповнені енергією до нового життя, бо вони обманули смерть. Сяйво з лікарем ділили гонорари. Загрібали велику грошву.

Останнім часом він брав потроху замовлень від одного онколога, обробка рентгенографії грудної клітини. Пухлини здебільшого, інколи туберкульоз. Не те щоб йому не вистачало грошей. Він просто хотів дослідити нові шляхи для власного мистецького вираження. Це було шахрайством, брудним шахрайством і крутійством, але не більшим за те художнє училище. Крім того, він довів одну річ: Марсель Дюшан був правий[172]. Ніхто не в змозі перешахраїти того француза. Контекст — це все. Ти можеш зобразити щось прекрасне — як прекрасно сідає сонце поза пишним розарієм, — і жоден любитель мистецтва не розщедриться й на мідний цент. Але якщо ти сотвориш шедевр, щось деформоване й обезбарвлене, та вставиш це якомусь багатієві в сраку, тобі заплатять королівський викуп, аби лише того позбавитися.

Надвечір грандіозний пеніс підносився над ними. Такий височенний, що губився в сутінках. Звичайно, він був необрізаним.

Багатотисячний натовп дивився як, стоячи віддалік, натягує тятиву лука одна з Секс-Відьом. З досконалим прицілом вона пустила палаючу стрілу, яка спершу прокреслила яскраву дугу по кількох тисячах сітківок, а потім уже простромила голівку члена. Кожен із присутніх чоловіків здригнувся. Полум’я розбрідалося на всі боки, немов спалахи якогось миттєвого герпесу. По тому почали гатити феєрверки. Верещали ті, що свистять, — «Піколо Піти». Інші вибухали, розкидаючи ракетами іскри в нічному небі.

У нього розгулялася фантазія… він це собі, либонь, уявив, але «Піколо Піти» звучали майже по-людськи. На той момент щось розчути було вже запізно. Всюди вереск, голосіння, усі танцювали навкруг вогняного видовища.

Крики всередині пенісу підбивали й людей до кричання. Серед цього шарварку Веселкове Сяйво помітив, що до нього тишком підібрався і сідає поряд Фальш-Хвиський.

З очима, спрямованими на вогонь, Хвиський промовив:

— Чувак учинив бійку в Болотяному Таборі. Сказав, що його зірки й ножі включилися самохіттю.

У нічному повітрі пахло барбекю, але не дужче, ніж це бувало завжди. Смаженим на грилях м’ясом, дизельним паливом і збройовим порохом.

Тон у Хвиського був самовдоволений:

— Ми проголосували. Чувак програв.

Він так і тупився очима в палаючий фалос.

— Не хвилюйся, — додав він, не відриваючись увагою від певної плямки у верхній частині багаття. — Ми дали йому стільки «рогипнолу», що вистачило б нокаутувати коня[173]. Чувак нічого не відчуває.

На якусь мить фестиваль для Веселкового перестав бути прообразом майбутнього. Здалося, ніби це вимазані кров’ю й фекаліями демони під музичний акомпанемент з криків катованих людей танцюють довкола охопленої полум’ям вежі. Це все трава, запевняв він себе, це все та трава, поки картина перед його зором не повернулася до тієї, якою він бажав її бачити. Поки найважливішою з його турбот не стало питання — де він зможе дістати два фунти свіжого телячого фаршу?

Пеніс кінчив у нічне небо. Похилився набік. Повільно влігся. А вогонь прогорів до пагорба жарин, по якому, не гаючи часу, почав походжати клан Містиків. Як воно й обіцялося, почав здійматися вітер. Люди почали вирушати до укриттів. Збиралося на чергову пилову бурю «гороховий суп».

Навіть найвитриваліші рейвери — Табір Небувандія