Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гірчичне зерно 📚 - Українською

Читати книгу - "Гірчичне зерно"

203
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гірчичне зерно" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 67
Перейти на сторінку:
домі 20 років. А потім його знесли. Відтоді я теж чужинець і хочу застерегти всіх від цього нещастя. Бесіда п’ята
Лже-Перевізник
Основа:

Сія землица была часточка той земельки, где странствовавшая между человеки истина и, убегающая во зле лежащего міра сего, последніе дни пребыванія своего на земле провождала и остатній роздых имела, дондеже возлетела из долних в горнія страны.

Григорій Сковорода. Притча «Убогій жайворонок», 80-ті роки XVIII ст.

Бесідники: Перевізник, Лже-Перевізник, Бабця, Чоловічок завбільшки з метелика.


Набридли Перевізникові і пізня осінь, і зима, і рання весна, та не так вони, як постійне бажання повернутися додому. Тут мала б початись казка, вірна супутниця дитинства, але тоді б Перевізник не був би Перевізником. Неможливо повернутися з мандрів, обтяженим пилом і зайвими словами, й розповідати казки. До того ж Перевізника ніхто не чекав, крім котика й песика, котрі жили поки що в Бабці, чия хатка ліпилась до старезної груші край гостинця. Від Бабці було рукою подати до перевозу, а ріка шуміла вже й тут, збуджена весною й перелітними птахами. Перевізник кожного разу боявся, що старенька вмре, і ще здалеку видивлявся ознак життя над хаткою, яку легко могла втримати куряча лапка. Диму він не побачив, але на подвір’ї весело крутився жовтий песик.

Значить, усе гаразд.

Бабця була нічийна. Мала таку-сяку пенсію, городець, курей, в Перевізник рубав їй дрова. Так що не зовсім була нічия баба. Песик кинувся до нього, а рябий кіт привітно нявкнув. Вийшла Бабця у синьому латаному фартусі й чорній хустці й довго роздивлялась Перевізника старечими очима, ніби не впізнавала, хоч чула його голос.


Бабця

А я думала, що ти вже не прийдеш. Хотіла сама йти до перевозу, та зле бачу — можу ногу зламати. Тоді вже зовсім погибати бабі.


Перевізник

Ви ж знаєте, що я спочатку до вас, а потім уже на перевіз.


Бабця

Та знаю, але воно всяк буває… Люди мені казали, що ти на перевозі. Та й ходять уже туди гуляти. Вчора було двоє: хлопець з дівкою. Правда, які йшли, такі й верталися, хіба дівка спину собі зазеленила…


Перевізник

Я ж щойно з автобуса! Що за мара?


Бабця

Мо’, хто інший там хазяйнує? На чуже позаривсь. Воно й місцина там гарна. Гусей можна держать, качок. І город посадити. Котик і песик твої за рибою скучають. Як же тепер буде? Ти на службі, а воно влізло.


Перевізник

Може, то такий чоловік, що йому нікуди діватись…


Бабця

З тюрми втік, чи як?


Перевізник

Та ні, прийшов до мене і чекає.


Бабця

Ага, чекає! Хазяйнує, аж гай гуде. Кажуть, хату ставить…


Перевізник

Піду вмиюся з дороги.


Бабця

А я тобі їстоньки пошукаю.


Сів Перевізник до столу, і шматок йому в горло не лізе. Такого з ним ще не було.


Бабця

Ну, розказуй… Де ходив, з ким балакав.


Перевізник

Щиро кажучи, втомився я. А коли втомишся, то й люди здаються прикрими і все воно не так. Хочеться побути на самоті.


Бабця

А я так тішуся, коли хтось зайде бодай води напитися. До магазину піду: рада б з кимось поговорити, але кому охота з дурною бабою балакати? Куплю хліба, оливи, цукру, та й плентаюся назад. Хоч би церква в селі була — до церкви ходила б. Молитви вже всі позабувала, але матінка божа замовить за мене слово перед Спасителем. Скаже: «Не дуже гнівайся на бабу, синку. Мала і вона колись діток. Один син в шахті погинув, другий вмер ще дитиною, а донька живе в Сибіру, раз на три роки приїжджає…» Більше за мене нікому заступитися. «А вірує вона в тебе, — скаже матінка божа, — бо інакше б давно з горя вмерла».

Колись і тут люди жили, не хіба в селі. Хат з десяток було. Ще трохи яблунь лишилося старих. А там, де дорога, цвинтар був. Якби камінні гробовці стояли, може б, і не рушили, а то самі дерев’яні хрести похилились. Повисмикували, на грузовик кинули… Маєте дорогу. Там мій синочок лежав. Самі, кажуть, викопуйте, у нас нема часу. Хрести ж повисмикували. У голові в мене макітриться. Пам’ять загубила баба. Я би ті кісточки голими руками вигребла, аби по них машина не їздила. Отак лишився мій синочок там. Я вже звикла. А раніше було їде машина, то, здається, не по дорозі, а по мені вона їде…


Перевізник

А люди, що жили тут? Чому ви з ними не перебрались на село?


Бабця

Та хіба ж то люди? На кожну хату по старій бабі. Котрі повмирали, а котрі до родини на комірне пішли. А мене ніхто й не просив дуже. Раз сказала «не хочу», то

1 ... 63 64 65 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гірчичне зерно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гірчичне зерно"