Читати книгу - ""Лахтак""

радіо різну інформацію. Прийшли до нього і просимо: «Прошо, будь ласка, візьми громадське навантаження». — «З охотою», — каже. Другого ранку приносить аркуш списаного паперу. «Прийняв, — каже, — інформацію». Там повідомлення про загальний страйк у Парижі, про повстання в Єгипті, про з'їзд лікарів у Москві, про будівництво нової фабрики. Все наче як слід. Ми радіємо: Прошу до громадської роботи втягли. Другого дня Проша прийняв інформацію, що завалився Панамський канал. Австрія оголосила війну Аргентіні, помер президент в Індії, винайдено підводний човен, який може спускатись на дно в найглибшому місці океану. На пароплаві тільки й розмов, що про це. Третю ніч випало так, що мені довелося стояти на вахті з вечора до ранку. Думаю: зазирну до Проші, дізнаюся, що він нового почув. Приходжу раз — Проша спить. Приходжу вдруге — Проша спить, втретє — спить. Ну, думаю, будемо сьогодні без інформації. Коли вдень Проша приносить здоровенний аркуш, увесь пописаний, і каже: «Цілу ніч не спав, усе слухав». І написано в тому аркуші, що в Японії землетрус — потонув острів Фудзіяма, в Нью-Йорку згорів палац президента, в Алжірі повідь і загинуло місто Малакатура, ескадра швейцарського флоту робить маневри в Індійському океані, в Одесі впав метеорит з написом «вітаємо земляків» — і ще багато неймовірних, вигаданих повідомлень. Я розповів хлопцям, як три рази заходив уночі до Проші і він все спав. Тоді Проша каже: «Пфф! Я їм таку газету робив, як ні один редактор у світі, а вони ще хотіли, щоб я по радіо слухав».

До кают-компанії ввійшов Кар.

— Вершомет і Ельгар, — сказав він, — повернулись з табору норвежців. Лейте і Стьопу не знайшли. Взагалі нікого там не застали. Всю зброю звідти забрано. По слідах видно, що четверо лижників подалися вздовж берега на північ, а двоє пішли через горби в глиб острова.

Усі стривожено підвелися з своїх місць. Слідом за Каром до каюти ввійшли Вершомет, Ельгар і кілька норвежців, які ранком ходили до табору, щоб знайти старого боцмана та юнгу, а також повідомити про події тих двох норвежців, які лишалися вартувати табір.

Поки Котовай і Ковягін, які чергували того дня по камбузу, готували на столі обід, тут же відбувалася нарада між Каром, Ельгаром і рештою присутніх.

Вирішили організувати два загони з витривалих моряків з тим, щоб вони знов повернулись до норвезького табору, там поділились та рушили по слідах двох і чотирьох лижників. Ельгар вважав, що Ларсен і Ландрупп, повернувшись до табору, мабуть, залякали штурмана й матроса, і ті до них пристали; вони поділилися на дві групи: двоє повели полонених на північ, а двоє, мабуть, зійшли на горби, щоб стежити за пароплавом.

— Найголовніше, — сказав Кар, — вирвати наших делегатів з рук Ларсена і Ландруппа раніш, ніж ті встигнуть вчинити їм якусь шкоду. Непогано дізнатися, де шкіпер та його лоцман, і пильнувати, щоб нам вони теж не вчинили якоїсь неприємності. Загалом же я певен, що, кінець кінцем, вони обидва вернуться до нас і проситимуть миру, бо їм нікуди дітися.

Охочих іти визволяти Лейте і Стьопу знайшлося багато. Кар відпустив Вершомета, Соломіна і Шелемеху. З норвежців пішли Ельгар, Карсен і двоє матросів. Умовилися, що Вершомет і Карсен підуть по слідах тих, яких мали за розвідників, а решта під керівництвом Ельгара доганятимуть чотирьох, що відступили на північ.

Відпочивши по обіді з годину, експедиція вирушила на острів. Намітили того дня дійти лише до норвезького табору з тим, щоб там переночувати. На ранок мусили розпочати наступ.

— Скажіть, а який завбільшки острів? — спитав Кар Ельгара.

— Острів невеликий, але точних його розмірів я не знаю. Північно-східну частину Ларсен відвідував кілька разів із Ландруппом. Нам же ходити туди заборонялося. Там десь Ландрупп знайшов золото. Грудки золотої руди він показував у таборі вже під час мого перебування на вашому пароплаві. Особисто я їх не бачив. Але Карсен і інші моряки стверджують, що Ландрупп приніс у табір чимало золота. Мені відомо, що шкіпер Ларсен проходив від табору до північно-східного краю острова за шість годин. Увесь острів, як він казав, можна обійти менше ніж за добу.

Семеро озброєних лижників (Вершомет, Шелемеха і Соломін взяли рушниці тих норвежців, які залишились на пароплаві) зійшли на кригу і вишикувались.

— Щасливої дороги! — крикнув їм Кар. — Удачі й швидкого повернення!

— Рушаймо! — скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле.

Лижники йшли поволі. Вершомет і Ельгар вирішили зберегти сили загону на наступний день.

Кар дивився їм услід, і в пам'яті його проходили пригоди, що їх довелося зазнати екіпажеві «Лахтака» біля берегів цього невідомого досі географам острова.

Перед обідом Павлюк прийняв радіограму, адресовану капітанові. Радіограма з Архангельського порту повідомляла, що на початку липня на допомогу «Лахтаку» вийде криголам «Хатанга». Капітаном криголама призначено Кривцова.

До Кара підійшов гідролог.

— Отто Рудольфовичу, я хотів вас просити дозволити мені приєднатися до експедиції на острів. Хоч на геології я майже не розуміюся, проте зміг би зібрати якусь колекцію і з'ясувати географію острова.

— Експедиція ж уже вирушила. Чому ви раніше не сказали?

— Кінчав записувати спостереження. Але я їх наздожену.

— Гаразд. Спробуйте. Але якщо до острова не наздоженете, вертайтеся назад.

— Єсть!

— Одну хвилинку! — затримав його Kap. — Скажіть, що ви зробили з тим норвежцем, який ліз минулої ночі до вас на полубак?

— Мм… Я пошкодував бити його сокирою і накрив поплавцем Мітчеля. Він розгубився і перекинувся на кригу. — Ага! Ну, поспішайте, а то не доженете.

Розділ VII