Читати книгу - ""Лахтак""

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою ""Лахтак"" автора Микола Петрович Трублаїні. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 80
Перейти на сторінку:

Вночі випала пороша й притрусила всі сліди. День прокидався похмуро, небо виглядало невмитим. Проте Запара віщував погоду, а після полудня — навіть сонце.

Хоч сліди зникли, але Вершомет і Ельгар вирішили не змінювати своїх маршрутів. Гідролог висловив бажання приєднатися до Вершомета і Карсена. Мисливець скривився, знаючи Запару як не дуже спритного лижника, але погодився.

Ельгар разом із своїм загоном вийшов на кілька хвилин раніше. Вершомета затримував Запара: вночі в нього зник геологічний молоток, і він тепер його розшукував. Нарешті молоток знайшовся під ведмежою шкурою, на якій спав гідролог.

Троє розвідників рушили в глиб острова. Вони пройшли скелі, за якими взято було в полон найстарішого і наймолодшого з їх товаришів, пройшли яром і незабаром зійшли на перший горб. Запара визначив, що висота його триста п'ятдесят — чотириста футів над рівнем моря. Поряд здіймалося кілька значно вищих горбів. Вершини їх нагадували зрізані піраміди. Звідси побачили групу Ельгара. Ельгар із своїми товаришами йшов понад самим берегом і незабаром зник за горбуватим мисом, що, наче розігнавшись, круто спинився над морем.

Вершомет пропонував неухильно посуватися в центр острова. Пройшовши заглибину між двома горбами, розвідники почали підійматись на одну із зрізаних пірамід. Раптом вони почули кілька пострілів. Стріляли десь далеко, ніби за горбом, на який вони сходили.

Біля самої вершини гори Вершомет зупинив своїх супутників і далі поповз сам. Діставшись до площадки на вершині, вій обережно висунув голову, але нічого не помітив. Треба було перейти площадку і зазирнути звідти, бо, очевидно, гора уривалася там досить круто. Мисливець, поманивши рукою Карсена і Запару до себе, поповз далі. Скоро він побачив під собою урвище заввишки метрів із п'ятнадцять, а далі — досить положистий схил, що спадав у глибину долини. Де-не-де по тому схилу з-під снігу виступали скелі. За ними ховалися люди з рушницями. Шестеро людей. Четверо — ліворуч від Вершомета, двоє — праворуч.

Мисливець стояв ніби на вершині високого трикутника, а дві групи озброєних людей займали місця на кутах біля основи трикутника. Вершометові стало ясно, що ті люди між собою перестрілювалися. Придивившись, він з радістю пізнав у тих двох, що лежали за камінням праворуч, Лейте і Стьопу. Значить, вони вирвалися з полону і навіть із зброєю.

До Вершомета приєдналися Карсен і Запара. Всі троє спостерігали нерівний бій між чотирма і двома. Постріли звучали рідко, і поки що жодна сторона не піддавалась. Але треба було припинити цю небезпечну перестрілку. Вершомет запропонував усім трьом дати кілька залпів угору. Карсен зрозумів мисливця і показав жестами свою згоду. Усі разом підняли рушниці і по команді Вершомета вистрілили тричі вряд. Після цього глянули вниз і разом засміялися: обидві ворожі партії камінням покотились в глибину долини. Очевидно, кожна група сприйняла їхні постріли як прибуття підмоги ворогові. Не гаючи часу, Вершомет і Карсен підвелися на весь зріст і почали гукати кожен до своїх земляків. Але ні норвежці, ні радянські моряки не звертали уваги на ті вигуки. Вони, не зупиняючись, котилися в долину, рятуючи себе від пострілів згори. Опинившись унизу, кинулися в різні боки: норвежці — на північ, а Лейте із Стьопою — на південний схід.

— Будемо наздоганяти? — спитав Запара.

— Щоб, бува, не постріляли, а втім… — не закінчив мисливець.

— Давайте білий прапор викинемо, — запропонував гідролог і, не чекаючи відповіді, витягнув кишенькову хустку і прив'язав її до шомпола.

Вирішили доганяти Лейте і Стьопу.

— З Ларсеном зустрінеться Ельгар, — сказав Вершомет Карсенові, і той, очевидно, зрозумів мисливця. Справді, Ларсен і його група подалися туди, де, напевне, мусили зустрітися з Ельгаром.

Умовившись, усі троє перекинули через плече гвинтівки і, прив'язавши до них білі хустки, почали спускатися з гори, щоб наздогнати Лейте й Стьопу. Спускатись було нелегко. Мусили робити чималий гак, щоб обійти урвище, яким закінчувалася гора. Коли опинилися в долині, то ті, кого вони доганяли, були вже на вершині другого горба. Не спиняючись ні на хвилину, всі троє почали сходити на цей другий горб. Над їх головами маяли білі хустки, що мусили свідчити про відсутність лихих намірів.

Час від часу Вершомет зупинявся і, набравши повні легені повітря, кричав:

— Стьоо-о-о-о-по-оо!

Та, очевидно, голос його так і не долетів до юнги. Обидва втікачі зійшли на гору й зникли. Проте Вершо-мет не підупадав духом: Лейте і Стьопа, певно, так натомилися за попередні дні, що куди там їм утекти.

Коли троє розвідників наблизилися до вершини гори, з-за каміння раптом залунав крик:

— Дядьку Юрій! Юнга пізнав Вершомета.

Через кілька хвилин товариші тиснули один одному руки. Лише Карсенові Лейте простяг руку з недовір'ям, з якимсь ніби побоюванням.

— Так ви врятувались? — спитав старий боцман свого заступника.

— Тому, що ви не стріляли, — відповів Вершомет.

— Я не про те. Скажіть, як ви врятувалися з пароплава і чому з вами цей норвежець?

Лейте був певен, що норвежці захопили «Лахтак» і що Вершомет і Запара врятувалися приблизно так, як і вони з Стьопою.

Коли Вершомет зрозумів, у чому річ, він голосно зареготав і покликав Запару:

— Дмитре Петровичу! Ви чуєте?

Але Запара не чув. Він стояв, вражений виглядом вершини цієї гори. Воронка у кілька десятків метрів завглибшки і понад сто метрів діаметром нагадувала кратер вулкана. Почувши, нарешті, своє ім'я, він обернувся і сказав:

— Хай я не буду Запара, коли це не згаслий вулкан.

Але вулкан не зацікавив ні Лейте, ні Стьопу. Вони слухали оповідання Вершомета про події позаминулої ночі. Коли мисливець скінчив, обидва моряки обернулися до Карсена. Лейте поплескав норвежця по плечу, а юнга міцно потиснув йому

1 ... 64 65 66 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Лахтак"», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги ""Лахтак""