Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"

— Чого?

— Твоєї України?

— Трохи більше шестиста тисяч квадратних кілометрів.

— Це менше, ніж розміри штату Техас, — підказав Міллібранд.

— А земель сільськогосподарського призначення? — розпитував далі Голдстайн.

— Понад п'ятдесят процентів площі.

— Скільки продуктів харчування ви можете виробляти?

— Можлива продукція зерна — до ста мільйонів тонн на рік, — відповів, як на іспиті, Гайдук. Слава богу, пам'ятав.

— Це не так, — сигара Голдстайна викидала хмаринки диму, як локомобіль на Контрактовому майдані. — Наші експерти переконані, що після закінчення Великої Темряви клімат твоєї країні стане настільки сприятливим, що виробництво зерна можна буде підняти мінімум утричі, збираючи кілька врожаїв на рік.

— Може, й так, — дипломатично погодився Гайдук. — Я не експерт з сільського господарства.

— Ми знаємо твій профіль, — зі зрозумінням пихкнув димом Голдстайн. — Продовжуй.

— Ми просимо Клуб Локарно, особисто вас, пане… тебе, Ема, не оголошувати режим ЗОМБІ для України. Це несправедливо і контрпродуктивно.

Тут блукаючий пташиний погляд Міллібранда зупинився на Гайдукові надовго (той згодом зрозумів, що в хвилини гніву погляд екс-прем'єр-міністра Великобританії ставав нерухомим, як при кататонії); нарешті Міллібранд вибухнув вишуканою, повною співучих тьюнів та придихань шекспірівською мовою:

— А справедливо було вашій країні укладати угоду з Чорною Ордою, в результаті якої загинули в Данкерку тисячі британських солдатів? А продуктивно було віддавати українські багатства в руки кримінальних авторитетів, у руки вашого дорогого Крейди? А ви, ваша більш ніж двозначна роль, пане генерале? Через пана Фрідмана ми передали вам наші пропозиції. Цілком розумні. Ви їх відкинули. Тепер ви звертаєтесь до нас. Своєю дворушницькою політикою, своїм сидінням на двох унітазах… bullshit…

Гайдук замислився: чи це слівце з лексикону Шекспіра, чи все ж таки вульгарний американізм?

— … Ви не тільки заслужили режим ЗОМБІ, ви самі напросилися на це. Я вивчив багато публікацій про Україну, починаючи від сера Ланселота Лоутона з 1939 року, і дійшов висновку, що — вибачте мені — більш ледачої й рабськи налаштованої нації в Європі, мабуть, немає. Вам подобається, — на словах «you like» він підніс голос до різкого фальцету, — бути окупованими, подобається страждати, жалітися й плакати. На жаль, ви, пане Гайдук, також виявилися дуже типовим українцем. Ми думали, що ви НАША, західна, людина… Хто-хто, а ви розуміли, що відбувається в Україні, але не зробили нічого, щоб зупинити деградацію вашої, колись європейської, держави. Чому найгірші, найубогіші інтелектуально сили регулярно приходять до влади у вашій країні?

Ви слухали цього маразматика Махуна, якому наші хлопці з SIS підставили бюст Черчилля, нашпигований електронікою. Ми знаємо все. Ви хотіли пройти крізь дощ, не замочивши піджак. Ви терпіли поряд з собою агентуру Чорної Орди — в той час, коли в боях у Пакистані й Афганістані гинули британські солдати. Більше того, ви постачали зброю та системи наведення ракет нашим найзлішим ворогам…

Гайдук зиркнув на Фрідмана, але той незворушно сидів у кріслі, п'ючи свій коктейль. «Що за гидоту він п'є?» — подумав Гайдук. Міллібранд повернувся до Голдстайна.

— Ема, я категорично підтримую введення режиму ЗОМБІ для України. Я рекомендуватиму Клубу Локарно під час чергового засідання прийняти це рішення… Буду наполягати на…

— Я перепрошую, — перервав його пристрасний монолог Гайдук. — Це за вашого прем'єрства Великобританія пережила дефолт і втратила фунт стерлінгів як грошову одиницю? А Шотландія вийшла з британської Співдружності націй? Знав би про це Черчилль…

Міллібранд погордливо посміхнувся, наче почув найкращий комплімент, хоча погляд — нерухомо-чорний — виказав його.

— Генерале, не рекомендую вам брати на озброєння брудні трюки українських політиків, які, замість того, щоб самокритично визнати помилки, розколупують чорні діри в біографії своїх опонентів. Так, я маю скелет у власній шафі. І не один. Але Великобританія навіть після дефолту залишилася великою і вільною країною. Так, наш корабель отримав пробоїну, як «Вікторія» адмірала Нельсона, але утримався на плаву. Я пішов у відставку, але Англія залишилася. Нельсон загинув на капітанському містку, але Англія виграла Трафальгарську битву А ваш дірявий човен — на дні Дунаю.

— Дніпра, — ввічливо підказав Гайдук.

— Не має значення, — огризнувся Міллібранд. — Дно є дно, навіть якщо його називають небом.

— Панове, панове, — пророкотав занепокоєно Голдстайн, доливаючи віскі у свій tumbler. Це був односолодовий шотландський напій «Glenfiddich Ancient Reserve» вісімнадцятирічної витримки. — Ігорю, чому ти не п'єш? Тобі не подобається?

— Я більше кукурудзяне пійло вживаю.

— Американська звичка, — чи то з розумінням, чи осудливо мовив Голдстайн. — Хочеш «Бурбон»?

Гайдукові стало незручно: не час і не місце вередувати й перебирати сортами віскі.

— Пропоную повернутися до основної теми, — миролюбно сказав він, розуміючи, що чортів англієць, якій порівнює себе з адміралом Нельсоном (йому не на Трафальгарській колоні стояти, а сидіти посеред Лондона на колу, показуючи всім голу сраку), може зіпсувати переговори й змарнувати всі надії Гайдука на успіх поїздки. — Пропоную відкинути вбік усі емоційні оцінки, а діяти прагматично і досягти взаємовигідного компромісу. Ми відновили державність, повернули історичну назву країни, що значно розширює базу національної згоди. Ми відновлюємо Збройні Сили…

— Якою буде чисельність вашої армії? — спитав Голдстайн.

— До мільйона чоловік, включно з допоміжними формуваннями на місцях — так званими братствами, — удвічі завищив цифри Гайдук. — Ми роздаємо землю людям і озброюємо їх, щоб було чим захищати їхню землю. Ми врахували уроки 1918–1920 років, коли більшовицькі продзагони терзали Україну, викачуючи з неї хліб. Ви знаєте, що в 1918 році, за наказом Леніна, щоденно з України вивозили від 150 до 400 вагонів з продовольством? Забирали все — зерно, картоплю, яйця, корів, свиней. Німці також грабували Україну, вивозили зерно і навіть землю. Це викликало лють українського селянства. Почалися масові криваві повстання. Десятки тисяч повстанців організували загони, які боролися з Червоною Армією. Це страшні людські трагедії. Це була битва не тільки за хліб, а за