Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"

Його співрозмовники мовчали. Гайдук помітив, що Міллібранд робить олівцем якісь помітки. Голдстайн, здавалося, заснув під впливом віскі та власної ваги. Фрідман за весь вечір узагалі не вимовив жодного слова.

— Ми не великі шанувальники Леніна, — раптом прокинувся Голдстайн. — Але що конкретно ти пропонуєш?

Гайдук нарешті наважився ковтнути віскі, відчувши приємний аромат закопченого дерева.

— Пропоную укласти договір, спочатку таємний, між урядом Ук-раїни-Руси та Клубом Локарно. Параграф номер один: Світовий уряд не запроваджує в Україні режим ЗОМБІ. Більше того, включає Україну до «золотого мільярду» і надає нам допомогу в боротьбі з Північним союзом.

— А параграф номер два? — знову почав запалювати свою смердючу, вже згаслу сигару Голдстайн.

Гайдук зробив ще один ковток, розуміючи, що гра почалася.

— Ми укладаємо відповідну угоду з ОГБ. «Зерно в обмін на технології». Надлишки продовольства постачаємо згідно з домовленістю зі Світовим урядом. Ми хочемо стати вашими союзниками і партнерами. Сподіваємось на ваше розуміння. Як європейська і християнська країна.

— А що буде з Росією? — спитав Міллібранд. — Наскільки я розумію, у вас сформований уряд запеклих українських націоналістів, які ненавидять Росію і бажають їй загибелі.

— Росія десятки років вела згубну політику ворожнечі зі своїми сусідами. Вона мріяла — і мріє сьогодні — про відродження імперії, про гноблення України, експлуатацію і знищення її природних і людських ресурсів. Росією керували російські націоналісти, набагато запекліші, ніж українські. Це були відверті вороги Заходу. Світовий уряд для них — головний ворог. Сьогодні, незважаючи на всі російські втрати, на території північної Росії формується так звана продовольча армія, інша назва — «Вовки Півночі». Вони готуються до літнього походу в Україну. По наш хліб. Їхня ударна армія нараховує до чотирьохсот тисяч добре озброєних професійних бійців. За таких умов я не можу гарантувати доброзичливого ставлення керівництва України-Руси до Двоголового Орла. Але ми цілком нормально ставимося до російського народу і хочемо жити з Росією в мирі… До речі, прем'єр-міністре, — додав Гайдук. — Наш прем'єр-міністр — росіянин.

— А наш — шотландець, — зло кинув Міллібранд.

— Ви були б готові взамін за скасування режиму ЗОМБІ для України віддати частину вашої території, скажімо Поділля, Нідерландам, які змогли б у кілька разів збільшити виробництво продуктів харчування? — встав з крісла Голдстайн і запросив усіх до столу. — Передати в довгострокову оренду? На сто років?

Гайдука всадовили під гербом Світового уряду. До кімнати увійшов літній кельнер, з вигляду латиноамериканець, й почав пропонувати вина — біле та червоне. Фрідман відмовився, Міллібранд попросив білий швейцарський «Ріслінг-Сільванер», а Голдстайн та Гайдук залишились при шотландському віскі.

— Я передам цю ідею керівництву в Києві. Можливо, вдасться домовитись про спільне впровадження голландських технологій, спільну обробку землі. Тут треба думати. Це для нас дуже сенситивне питання. Ми повністю денонсували всі несправедливі угоди щодо передачі землі іншим країнам, і тепер буде важко переконати президента і сенат знову піти цим шляхом, — Гайдук старався бути вкрай обережним. Знав, що все сказане тут фіксується камерами спостереження.

Впоравшись з грецьким салатом, Голдстайн підняв стакан з віскі.

— За тебе, Ігор. Ти не слухай, що тут наговорив Гаролд. Він вважає, що має право ображати всіх, бо він лауреат Нобелівської премії. Але якщо відверто — він чудовий хлопець. У мене з ним лише одна суперечність. Але фундаментальна. Він не вірить, що євроатлантична цивілізація виникла завдяки християнству і базується на християнських цінностях. Заберіть християнство — цей цемент, що об'єднує нас, — і споруда розсиплеться. Навіть я, обрізаний швейцарський єврей, розумію це. І пишаюся своєю належністю до юдо-християнства. А Гаролд — нащадок пресвітеріанських пасторів — заперечує це. Так що переконуй його не в тому, що Україна — християнська країна. Ця поезія йому байдужа. А в тому, що новий уряд вашої країни і що ти особисто маєте серйозні наміри співробітничати з нами й виконувати ваші зобов'язання.

Міллібранд, не підводячи очей від тарілки, під час цього монологу колупався виделкою в салаті, визбируючи білі кубики грецької бринзи й відкладаючи їх на тарілочку з гарячими булочками.

Голдстайн, ковтнувши наостанок віскі, важко встав з-за столу, залишивши Гайдука, Фрідмана та Міллібранда доїдати обід, і запропонував їм попрацювати разом у неділю та понеділок, щоб скласти спільний документ, який можна було б представити на розгляд загальних зборів Клубу Локарно у травні.

За кормою сіро-сталевої, броньованої, наче бойовий катер, яхти Фрідмана «Пауль Целан», обладнаної засобами протиракетного захисту, пінилась вода, розходячись чітко окресленим трикутником прохолодних хвиль по поверхні Лаго-Маджоре. Ніяких концентричних кіл, ніякої заплутаності водного малюнка. Гайдук, Фрідман та Міллібранд сиділи в каюті, оздобленій червоним деревом та слоновою кісткою, а їхні охоронці, майор Коваль та Невінчаний, пили пиво, милуючись видами умиротвореного недільного Локарно і ловлячи перші сонячні промені знекровленими обличчями.

Документ склали за один день — не знадобився понеділок, — оскільки Міллібранд, який, очевидно, отримав відповідні інструкції Голдстайна, не викидав більше ворожих коників, а працював чітко, з вправністю досвідченого британського юриста.

Гайдук боровся за кожний параграф, кожне слово документа, розуміючи, що і хто чекає його в Києві. Його партнери, здається, це теж розуміли, намагаючись знайти компроміс, не ставлячи Гайдука у безвихідне становище.

Під час короткої перерви на ланч, сидячи на кормі, над якою тріпотів червоний прапор з білим хрестом, згадали про книгу Міл-лібранда «Золотий мільярд», за яку він отримав Нобелівську премію.

— Наші вороги постаралися демонізувати цю книгу, порівнюючи її з «Майн кампф» Гітлера, представити її