Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

— Ой-ой, не треба! — забідкався добродій Н.

Але телебог був невблаганний. «Що ж то тепер буде?» — переживав добродій Н.

І раптом йому уві сні явився ще хтось, зовні ніби трохи дурнуватий. Новий гість заходився втішати добродія Н.:

— Ну навіщо так побиватися? Якщо один бог тебе покинув, то інший не дасть пропасти! Цього разу вже я сам подбаю про тебе!

— Щиро вам вдячний! А хто ви такий?

— Я — бог недоумків!

— Що?! О пане-боже, краще не треба! Краще вже йдіть собі!

— Та не бійся ти! Перетворювати тебе на недоумка я не збираюсь. Але робитимеш те, що я скажу, згода? На гірше, ніж було, не вийде.

— Справді? То нехай уже буде по-вашому, хоча трохи й лячно…

Як той і пообіцяв, добродія Н. обминуло лихо. Щоправда, він трохи перекваліфікувався, бо тепер називав тільки ті показники, які підказував йому бог недоумків. Адже ж хто стане їх перевіряти!

Коли-не-коли новий бог нашіптував:

— Кажи, що показник передачі підвищиться, якщо її розраховувати на недоумків!

І добродій Н. так і казав. Де й поділася його дотеперішня порядність! Уже не нехтував розважатися з акторками з телестудії. Та і з чоловіків не гребував брати платню за свої послуги. Тоді він їм віщо прорікав:

— У тебе талант аж хлюпає через край!

Подейкують, що добродієві Н. і досі непогано ведеться.

— А поглянь-но, яка чудова штука! Схоже на інформаційний пристрій!..

Кілька жителів планети Піра, що приземлилися вночі, якимось дивом затесалися на склад і в кутку помітили щось небачене.

— Справді… Ану-но, подивимось… Та він може й накопичувати дані! А ємність яка!

— Слухайте, та він не просто накопичує дані, а й упорядковує! А при потребі ще й миттю видає!..

Піряни не могли надивуватися.

— Оце пристрій! Накопичує інформацію, впорядковує її, осмислює та ще й робить висновки! У нас на Пірі такі чи й побачиш. Хіба що загін косморозвідників, як-от наш, спроможний ще розжитися. А тут мало не під ногами валяється!

— Стривайте! Та стривайте ж! Схоже, цей пристрій не тільки робить висновки, а й керувати здатен. Робить висновок, а тоді на його основі і діє! Страшенно зручно!

— От-от! Він куди кращий за наші!

— Друзі, та на цій планеті у кожного є такий! І не можуть використати до пуття! І сам не гам, і іншому не дам — так виходить! Знаєте що, гайда мерщій додому, доповімо. А тоді відкриємо торгівлю й закупимо цих пристроїв якнайбільше. До речі, прихопимо й оцей, за взірець правитиме, а то не повірять. Ну ж бо, як він тут розбирається?

Сторож, який досі лише тремтів, забившись у куток, раптом зарепетував не своїм голосом:

— Та боляче ж!.. Ой-ой!.. То, виходить, не примари це, не привиди! Не інакше, як ці дивні роботи — інопланетяни! Ой!.. Та що ж ти мені голову відкручуєш?! Пробі, рятуйте, люди добрі!..

З новогрецької переклав Анатолій Чердаклі[50]

Він узяв поштовий набір, відірвав чотири аркуші, згорнув їх книжечкою і сколов на згині шпильками. Перший аркуш став обкладинкою, і на його звороті він написав авторучкою: «ПРІЗВИЩЕ» (великими друкованими літерами), «ІМ’Я» (великими друкованими літерами), «Ім’я батька» (малими літерами), «Ім’я дружини» (відразу зазначив: «Неодружений»), «Національність», «Місце й дата народження», «Рід занять», «Колір очей» (на хвильку задумався, пригадуючи, які вони в нього, й написав: «Карі»).

Під особовими даними накреслив чотирикутник, а в ньому намалював обличчя — своє, звичайно. Нижче написав: «Фото власника».

Потім перегорнув сторінку й вивів: «Дійсний у всіх країнах світу протягом п’яти років на необмежену кількість поїздок із поверненням».

Згорнувши цю книжечку, написав на аркуші, що правив за обкладинку, знову великими друкованими літерами, тільки ще більшими, ніж раніш:

ПАСПОРТ

Скінчивши роботу, замилувався своїм творінням.

— Непогано! — сказав голосно, мовби звертався до когось глухуватого.

Але в кімнаті він був сам. І чув прекрасно.

Книжечку він заклав у чорну шкіряну оправу для паспорта, куплену вранці. Можна було взяти й дешевшу — пластикову або ледеринову, а не шкіряну, значно дорожчу. Та йому впала в око саме ця оправа, і він придбав її, не роздумуючи. Зрештою, це ж для його першого паспорта — то хай уже буде шкіряна! Для першого в житті — у п’ятдесят один рік! — паспорта.

Так, це вперше він мав одержати паспорт, бо вперше й загорівся бажанням