Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Глава 15

 Запис у журналі спостережень: день 195

Я живий і цілком здоровий. Дивно, після того, як учора ледь не помирав від зараження. Дійсно дивно, але тут все нормально. Марло, скориставшись накопиченою маною в ритуальному колі, активував середнє лікування мені, лише зосередивши його на ураженої частини тіла. Результат такий: ледь не знепритомнів від болю через зрощування не зовсім вірно розташованних нервових закінчень — все-таки я мутант і за мірками людей, і за мірками нітірі, але рана була повністю зцілена разом із зараженою плоттю. В організмі зараза ще була, але з цим впорається моя посилена регенерація нітірі. А взагалі, зараження дуже дивне. Мій організм повинен був взагалі на неї не звертати уваги, адже мутував він під дією зовнішнього середовища мертвого світу, а вона, м'яко кажучи, була тією ще хрінню.

Саме тому сьогодні я вирішив присвятити дослідженню того білого порошку. Все одно Марло поки що адаптується до тіла, і залишати його одного небезпечно для нього. А тому, поки він зовні намагається виконати розминку під керівництвом Лорани, я приступлю до досліджень.

UPD: А цей білий наліт з губ виявився тією ще токсичною речовиною. Добре, що він у герметичних пакетиках, а з губ теперішнього тіла Марло я його змив водою.

Шкодить  організму, якщо потрапляє всередину через слизову. Мені просто не пощастило, що в мене була свіжа рана, коли я брав наліт на аналіз. Ось через рану і потрапив пилок в організм і отруїв мене. Якби я був місцевим, здох би, а моє мутоване тіло сильно відрізняється у бік більшої витривалості та більшого імунітету в порівнянні зі звичайними нітірі.

Тільки зараз до мене дійшло, що я замість одного разу був двічі на межі смерті, і навіть про це не підозрював. Хоча повинен звикнути до цього — щоб я не  робив з того моменту, як записався в програму, завжди це було всього за кілька кроків від смерті. Неправильно запакував аварійний парашут? Смерть у разі аварійної посадки. Чи неправильно згрупувався при падінні? Смерть. Чи не розрахував кількість повітряної суміші? Смерть. І так у всьому. Тож просто треба прийняти за факт: я ходжу під руку зі смертю. Хоча вмирати не хочу, дуже і дуже. А тому було б непогано з'ясувати, що це за пилок у вигляді білого нальоту на губах двох ниток. І здогад у мене є. Коли я зрозумів, що білий наліт — це пилок, я відразу згадав про квітки, запаковані в герметичні скляні баночки. Їх у мене два десятки, і один я вирішив розкрити та перевірити.

Збудувавши з коробки з-під пайка герметичний бокс, розкрив усередині баночку з квіткою і взяв мазок з пелюстка, після чого переніс його на предметне скло мікроскопа. Через хвилину я вже був упевнений, що це той самий пилок, тільки в набагато більшій концентрації. Додавши трохи пилку до моєї крові в пробірці, я зміг спостерігати за смертю всіх клітин у крові протягом декількох хвилин. У такій концентрації пилок як на квітці, він для мене смертельно небезпечний. У той же час на клітини шкіри пилок ніяк не реагує. Їй дійсно треба потрапити всередину організму або через рану або через слизову оболонку.

Ось і перша небезпека у лісі. Тепер починаю розуміти, що паркан навколо лісу не така вже й погана ідея. Адже цілком можливо, що в лісі є і куди небезпечніші речі, про які я просто не знаю. Але думати про це буду після, а поки що треба акуратно все запакувати і переконатися, що пилок ніде не залишився. Якщо вона для мене небезпечна, то для Марло, який має звичайне тіло, цей пилок подвійно небезпечніший.

—  Карле! — забіг Марло в той момент, коли я прибирав баночку назад у шафу. Від несподіванки баночка вирвалася у мене з рук і почала падати на підлогу. Від усвідомлення того, що ми зараз станемо трупами, мені стало ніяково. В останній момент я якось мимоволі зупинив падіння баночки перед металевою підлогою планетохода, і через секунду та плавно опустилася на підлогу. - О, молодець. Ментальний телекінез – це круто. Але чому ти такий наляканий? Щось трапилося? Від тебе негативними ментальними хвилями на всі боки несе.

— Марло, твою матір, ти щойно нас двох не вбив, — сказав я, ледве стримуючись, щоб не почати крити його триповерховим матюком.

— Карл, легше, не варто так лаятись, — заспокоїв Марло. Я одразу почав почуватися спокійніше.

—  Марло, я тебе попрошу, не використовуй менталістику на мені без мого дозволу чи прохання. Добре? — уже спокійний, попросив. І те, що спокій досяг не зовсім природним шляхом, мене не хвилювало.

— Добре, а тепер розповідай, — сказав він тоном справжнього психолога. Я лише видихнув – важко мені буде з ним, психологів не любив ніколи. Вони завжди намагалися покопатись у душі, а якщо психолог менталіст, то це ще гірше.

— Ось ця квітка смертельно небезпечна для нитки. Я, якщо вдихну його пилок, проживу близько двох хвилин, ти не проживеш і секунди. І так: саме ним було отруєно твоє тіло. Зараз через тебе я ледве не розбив баночку, яка в собі містить цей пилок.

—  Вибач, братан, я не знав. — Ну ось знову ці спроби зійти за свого. Але повинен визнати, він чудово відчуває момент, коли і що сказати, та так, що всю мою злість на нього вже вим'яло з голови. Не люблю менталістів, але Марло підсвідомо вважаю за свого. І це всього за півтора дні, як він уселився у тіло.

—  Проїхали. Ти краще скажи, що прийшов? — спитав я в нього, закривши баночку у шафі.

—  Точно. Там мала прийшла, та сама, якій я пам'ять чистив. Отож, зважаючи на все, пам'ять я їй не очистив.

—  Твою ж матір! — сварився я. - Вона бачила тебе?

— Ні, вона одразу, як прийшла, сіла поруч із твоїм енергополотном на піску і почала його пиляти ножем.

— Якби вона все пам'ятала, то не почала б це робити, а значить, ти їй пам'ять почистив, але не повністю. У мене інше питання: чому на неї відведення очей не подіяв?

— У зоні пляжу діє лише фонове слабке відведення очей. Ближче вона не йде, тому середнє відведення очей на неї працює, - сказав, задумавшись, Марло. — А ти знаєш, є у мене припущення, чому мені не вдалося нормально очистити її пам'ять і чому на неї не діє слабке відведення очей.