Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

Але навіть якби я витратив багато годин, щоб розповісти Майку про свою пацієнтку, я все одно не зміг би як слід поділитися своїм досвідом співпраці з Марі. Моє враження про неї, моє задоволення, моя нетерплячість зовсім не такі, як з іншими пацієнтами, які були в мене раніше. Я хочу знайти відповідні слова, метафори, аналогії, але мені це не дуже добре вдається, це не допомагає; вони є лише слабким наближенням до дивовижних образів, які спалахували в моїй свідомості.

Існує безліч речей, які перешкоджають нам вивчити інших людей. До винаходу стетоскопа лікар слухав серце, притуливши вухо до грудної клітки пацієнта. Уявіть дві свідомості, які щільно переплелися між собою і, як інфузорії, обмінюються мікроядрами, безпосередньо передаючи уявні образи: це було б унікальним поєднанням.

Можливо, десь через тисячоліття такі об’єднання і будуть існувати — остаточна протиотрута від самотності, кінець приватному життю. Однак на сьогодні існують важкопереборні перешкоди на шляху до такого злиття інтелектів.

По-перше, існує відмінність між образом і мовленням. Розум користується образами, але для того, щоб спілкуватися з іншими, ми маємо перевести їх у думку, а відтак — думку в слова. Цей рух від образу до думки і від думки до слова дуже підступний. Трапляються драматичні невдачі: багата, рельєфна текстура образу, його неймовірна пластичність та гнучкість, його емоційне забарвлення — усе втрачається, коли образ передається мовними засобами.

Видатні митці роблять спроби передати образи через натяки, метафори, мовну майстерність — вони намагаються викликати такі самі образи в читача. Але врешті усвідомлюють, що неадекватність їхніх засобів не може допомогти виконати це завдання. Ось що писав про це Флобер у своєму романі «Мадам Боварі»:

…Правдива повнота душі виливається в найпустіших фігурах мови… Адже ніхто ніколи не може висловити точно ні своїх бажань, ні своїх думок, ні своїх болінь, адже людська мова подібна до щербатого чавуна, і ми торохтимо на ній, мов ведмедям до танцю, в той час як нам хотілося б розчулити своєю музикою зорі в небі…[25]

Ще одна причина, чому ми не здатні пізнати до кінця іншу людину, це те, що всі ми вибірково ставимось до того, що хочемо показати. Марі очікувала, що Майк допоможе розібратися в її простих проблемах — як контролювати біль та кинути курити, і тому вирішила бути не до кінця відвертою. Унаслідок цього він неправильно зрозумів значення її посмішок. Я знав про Марі та про її посмішки більше. Але також неправильно інтерпретував їх: усе, що я довідався про неї, було лише маленьким фрагментом того, що вона могла б розповісти.

Якось у мене в групі був пацієнт, який протягом двох років лікування рідко звертався до мене прямо. Одного дня Джей здивував мене та інших членів групи, коли сказав («зізнався» буде кращим словом), що все, що він будь-коли казав у групі, — його реакція на інших, його одкровення, його злість і навіть слова турботи — все це було сказано для мене. Джей перелічив усі події з життя своєї родини, коли він потребував батьківської любові, але ніколи не просив — і не міг просити. У групі він брав участь у багатьох рольових іграх, але не тому, що це йому подобалося, а через те, що міг більше співпрацювати зі мною. Коли він нібито говорив до когось у групі, від говорив крізь нього до мене, оскільки повсякчас шукав мого схвалення та підтримки.

Тої миті одкровення все моє уявлення про Джея розбилося вщент. Я подумав, що ще тиждень тому, місяць, навіть шість місяців тому я міг сказати, що знаю його дуже добре. Але, як виявилось, я ніколи не знав справжнього, прихованого Джея; і після його сповіді мені належало реконструювати його образ і дати інше значення пережитим ним подіям. Однак як довго існуватиме цей новий мінливий Джей? Скільки часу мине до того, коли з’являться нові секрети? І як давно він відкрив цей новий пласт? Я знав, що в майбутньому могла з’явитися невизначена кількість різних Джеїв. І мені ніколи не вдасться упіймати «справжнього».

Третя перешкода на шляху до повного розуміння іншої особи полягає не в тому, що людина не хоче чимось ділитись, а у тому, що навіть якщо вона й розповіла всю правду, то слухач може подумати зовсім протилежне і по-своєму інтерпретувати оповідача.

Навряд чи образ в уяві «отримувача» буде збігатися з образом «відправника».

Помилки під час передачі ускладнюються помилками, що виникають через нашу упередженість. Ми неправильно розуміємо інших людей і змушуємо їх використовувати ідеї та образи, які ми самі обираємо. Цей процес дуже гарно описав Пруст[26]:

Ми запаковуємо фізичні контури людини, яку вперше бачимо, в наші уявлення про неї, і в остаточну картинку ми додаємо ще наше враження, яке й має головне значення. Урешті цей образ розширюється, ми домальовуємо лінії щік, форму носа, вони гармонійно збігаються зі звуком голосу, і ось вже людина, яка до цього була для нас лише прозорою упаковкою, наповнюється необхідною інформацією. Таким чином, щоразу, коли ми бачимо обличчя чи чуємо голос, ми більше покладаємось на наше уявлення про людину, яку ми бачимо перед собою і яку чуємо[27].

«Щоразу, коли ми бачимо обличчя… покладаємось на наше уявлення про людину, яку ми бачимо перед собою і яку чуємо» — ці слова дають ключ до розуміння багатьох нещасливих стосунків. Ден, один з моїх пацієнтів, займався медитацією, і на заняттях він виконував вправу treposa, коли двоє людей тримають один одного за руки кілька хвилин, дивляться один одному в очі, глибоко медитують, а потім повторюють те саме з іншим партнером. Ден виконував таку вправу багато разів і вже міг легко розрізнити учасників групи: до когось він не відчував жодної прихильності, тоді як з іншими у нього виникли тісні зв’язки, а з однією людиною він навіть відчув таке сильне й непереборне почуття, що, за його словами, кожного разу під час цієї вправи йому здавалося, ніби в нього виникає духовний зв’язок зі спорідненою душею.

Коли ми з Деном говорили на цю тему, я був змушений стримувати свій скептицизм та раціоналізм: «Духовний зв’язок, невже? Дене, ми маємо справу з аутистичними стосунками! Ви не знаєте цієї людини. Як і казав Пруст, ви самі наділили цю людину всіма рисами, які вам подобаються. А потім закохалися