Читати книгу - "Війна Калібана"

- Студенти-випускники, - просто відповів вчений, - моя випускна робота з промислового дизайну була точнісінько такою ж. Нам видали машини, а ми мали розібрати їх і зрозуміти для чого вони. За ідеї щодо покращення дизайну давали додаткові бали. – і за мить додав меланхолічним голосом, - звісно ми мали зібрати їх назад, еге ж?

На екрані заціпеніння і порядок завислих частинок металу закінчились і болти, з лещатами, чималими керамічними плитами, затискачами почали дрейфувати у хаотичному порядку через зникнення сили чи чогось іншого, що його тримало. За хвилину з лишнім і без жодного пострілу у відповідь. Навіть не зрозуміло в кого стріляти.

- Команда?

- Скафандри теж розібрано. Тіла роз’єднувати не потурбувались. Або визначили їх як логічні юніти, або вже все що потрібно про людську анатомію знають.

- Хто це бачив?

Майкл-Жон кліпнув, потім знизав плечима потім ще раз кліпнув.

- Цей запис чи подію? Ми єдині бачили високорозідільне відео, але це Венера. Будь-хто хто дививися міг бачити. Це ж не герметична лабораторія.

Вона стулила повіки, натиснула пальцями на перенісся, неначе втамовувала головний біль. Хоч насправді вона з усих сил намагаючись утримати маску на місці. Хай краще побачить її біль. Хай краще побачить її нетерплячість. Миттєвий приступ страху шокував, неначе це сталося з кимось іншим. В очах збиралися сльози і Крісьєн кусала губу поки вони не зникли. Вона запустила на особистому терміналі локатор персоналу. Нґуєн був поза питанням, якщо навіть знаходився в зоні розмов. Нетллфорд з тузенем кораблів мчав на Цереру і в ньому вона була впевнена. Саутер.

- Ми можемо надіслати це відео адміралу Саутеру?

- Ой ні. Ми ще не отримали дозвіл на поширення.

Жінка дивилася на нього пустим обличчям.

- Я дозволяю надіслати це відео адміралу Саутеру. Будь-ласка, зроби це негайно.

Майкл-Жон швидко кивнув, друкуючи обома мізинцями. Крісьєн дістала власний термінал і відправила Саутеру просте повідомлення. ПЕРЕГЛЯНЬ І ПЕРЕДЗВОНИ. Піднялася. Ноги боліли.

- Було приємно знову тебе бачити, - сказав чоловік не дивлячись на неї. – Нам варто якось повечеряти усім разом.

- Ага, - погодилась Авасарала і вийшла.

У жіночій вбиральні було холодно. Крісьєн стояла біля умивальника, впершись руками в граніт. Вона не звикла ні боятися ні відчувати ошелешеність. Її життя було про контроль, розмови, булінг, піддражнювання того кого потрібно, до тих пір поки світ не повернеться у потрібний їй бік. Декілька разів невблаганний всесвіт приголомшував її, підловлював її: землетрус у Бенґалі коли вона була ще дівчам, буря в Єгипті, під час якої вони з Арджуном чотири доби провели в номері готеля в умовах непрацюючої системи доставки харчів, смерть її сина. Кожен з цих випадків обертав її власні претензії впевненості і гордості проти неї самої, лишаючи її ночами скрученою в клубок у ліжку протягом тижнів зі стиснутими кулаками і нічними жахіттями замісто снів.

Наразі було гірше. До цього вона примирилась з ідеєю, що всесвіт не має мети. Що усі ці жахливі речі були лиш випадковим збігом шансів та бездумних сил. Знищення «Арбогаста» є чимось іншим. Воно було навмисним і нелюдським. Немов подивитися в обличчя Бога і не знайти там співчуття.

Тряскими руками вона витягла особистий термінал. Арджун відповів майже миттєво. З положення його щелеп та м’якості погляду вона зрозуміла що чоловік вже побачив якусь з версій події. І його думки були не про долю людства але про неї. Вона спробувала посміхнутися, але це вже було занадто. По її щокам потекли сльози. Арджун м’яко зітхнув і подивився униз.

- Я тебе дуже сильно кохаю, - сказала Авасарала, - те що в мене є ти, дозволило знести незносиме.

Арджун посміхнувся. Зморшки йому пасували. З віком він став більш привабливим чоловіком. Так наче круглолиций, щирий до комічності хлопець, який потайки видирався до неї у вікно щоб читати вірші, лиш чекав аби стати тим, ким він є зараз.

- Я кохаю тебе, я завжди кохатиму тебе і якщо ми навіть переродимось у нові життя я і там тебе кохатиму. Авасарала раз хлипнула, витерла очі тильним боком руки і кивнула.

- Тоді добре.

- Повертаєшся до роботи?

- Повертаюсь до роботи. Дома можу бути пізно.

- Я буду тут. Можеш мене будити.

Вони трохи помовчали, потім вона закінчила дзвінок. Адмірал Саутер не перетелефонував. Еррінрайт не перетелефонував. Думки Крісьєн стрибали навколо ситуації мов тер’єр, що атакував транспорт з військами. Вона підвелася, змушуючи себе переставляти одну ногу за іншою. Найпростіший акт, ходіння, прочистив їй мізки. Маленькі електромобільчики чекали щоби відвезти її назад у офіс, але вона проігнорувала їх, і коли дійшла то стала знову майже спокійною.

Боббі скрутившись, сиділа засвоїм столом – чиста фізична маса жінки робила меблі схожими на щось з випускного класу. Сорен десь ходив, це було просто чудово. Його тренування не були військовими.

- Отже ти на укріпленій позиції, до якої наближається значна загроза, так? – мовила Авасарала, сідаючи на край Соренового столу.

- Скажімо, ти на супутнику і якась третя сила швиргонула в тебе комету. Масивна загроза, розумієш?

Боббі глянула на неї, на мить збентежилась, а потім стенувши плечима, прийняла умови гри.

- Хай будЕ, - погодилась вона.

- То чому ти обрала саме ций момент аби битися з своїми сусідами? Ти просто злякалася і накинулась на когось? Ти вважаєш що інші виродки відповідальні за скелю? Ти справді настільки тупа?

- Ми маємо на увазі Венеру і бої в Йовіанській системі, - здогадалася марсіянка.

- Це охуєнно тонка метафора, авжеж, - погодилась Крісьєн, - то чому ти так робиш?

Боббі відкинулась на своєму стільці, що аж пластик закректав. Очі чималої марсіянки звузилися. Вона відкрила рота, закрила, насупилась і знову відкрила рота.

- Я збираю сили, - нарешті відповіла Дрейпер, - якщо я використаю мої ресурси на зупинку комети, то як тільки загроза зникне, я програю. Інший хлопець зловить мене зі спущеними штаньми. Бах. Якщо я спочатку дам копняка йому то потім, коли все закінчиться, я виграю.

- Але якщо ви скооперуєтесь…

- Значить вам потрібно довіряти іншому хлопцю, - похитала головою сержантка.

- Ондо летить мільйон тон льоду, він знищить вас обох. Чому ж, до дідька, тобі не довіритися іншому хлопцю?