Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Не треба, щоб тебе бачили, Френсісе. Ти ж навмисно дратуєш Джеймі.

— Люба моя, ніхто не завдасть мені шкоди. — Він вивів свого брата з кухні. До Кат долинало лише тихе бурмотіння їхніх голосів, а потім почувся сміх.

Зітхнувши, вона зібрала вчорашній та сьогоднішній посуд і вимила все в мийниці. Ніде не має лишатися нічого підозрілого, нічого, що б дало слугам привід для пліток. Коли Катріона повернулася на кухню, Босвелл уже одягав плащ.

— Ну ж бо, люба, поцілуй мене, — попрохав він.

— Ти обіцяєш мені, що будеш обачний?

— Так, дівчинко моя! Я берегтимуся. А тепер ви з Геркулесом маєте вийти через десять хвилин. Прослідкуй, щоб Фіона не базікала зайвого.

Кат засміялася.

— Фіона не зізнається навіть, що бачилася з вами, не кажучи вже про те, що прихистила вас. Адам на ній живого місця не лишив би! Б’юся об заклад, він знає, яка слава ходить про твого брата.

Босвелл усміхнувся.

— Кохана, незабаром ми знову будемо разом. — І за мить він вийшов через задні двері у двір стайні, де Геркулес тримав Валентайна. Кінь нетерпляче бив копитами.

Кат вийшла з кухні й похапцем подолала два прогони сходів нагору, до спальні Фіони, несучи тацю з вином, хлібом і шматочком медового щільника.

— Прокидайся, сплюшко, — гукнула вона до кузини. Фіона щось пробурмотіла й закопалася глибше в перину. — Я від’їжджаю, Фіоно. Сьогодні вранці нам із Босвеллом час повертатися в Ермітаж. — Вона поставила тацю на столик біля ліжка. Фіона сіла.

— Боже мій! — мовила Кат. — У тебе вигляд, неначе в того замку, що його здобуто після великої битви.

— Отак я й почуваюся, — відповіла Фіона. — Геркулес гідно носить своє ім’я. — Раптом щоки в неї спалахнули. — Господи, Кат! Не кажи Леслі! Я ще досі жодного разу не зраджувала йому. Не розумію, що на мене найшло.

— А я, кузино, чудово розумію, — відповіла, сміючись, Кат. — Я нічого не розповідатиму про тебе, якщо ти не розповідатимеш про мене. — Вона нахилилась і обійняла Фіону. — Поводься добре, і, якщо я буду тобі потрібна, господар «Дуба і чортополоху» зможе передати записку для Босвелла.

— Хай благословить тебе Господь, Кат, — мовила Фіона.

Босвелл тим часом їхав містом, дбаючи про те, щоб його добре бачили городяни. За ним поступово зібралася юрба. Позаду себе він чув захоплені голоси:

— Це Босвелл!

— Це сам прикордонний лорд!

— Френсіс Гепберн!

— Він утік від короля!

— Невже Джеймі справді думав, що зможе втримати Босвелла?

— Свята Маріє, він і справді такий красунчик, як про нього говорять!

Граф під’їхав до Незер Боу й зупинив свого коня. Люди трималися на шанобливій відстані, поглядаючи на міцні Валентайнові копита.

— Доброго ранку добрим людям Единбурга! — пролунав глибокий голос графа.

Натовп заворушився, глядачі легенько штовхали одне одного й усміхалися.

— Чи знайдеться серед вас чоловік, — провадив далі Босвелл, — що хотів би чесно заробити золоту крону? Я заплачу крону тому, хто приведе до мене канцлера Джона Мейтленда. Якщо він по мене прийде, я тут-таки без жодних заперечень повернуся до в’язниці!

Натовп вибухнув захопленим сміхом, і декілька чоловіків побігли до будинку канцлера, а за якісь лічені хвилини повернулися й повідомили, що канцлерові слуги кажуть: його немає вдома. Натовп насмішкувато загув. Потім Френсіс Гепберн кинув їм гаманець, повний крон. Коли всі трохи вгамувалися, Босвелл промовив:

— Перекажіть Мейтлендові, що я чекаю на нього, якщо йому стане сміливості прийти по мене! Я буду на прикордонні! А моєму кузенові королю Джеймі я радий висловити свою найглибшу відданість.

Валентайн став дибки, а Гепберн у цю мить прокричав:

— Я Босвелл! Я Босвелл! — і, ніким не стримуваний, поскакав чвалом від Незер Боу додому, іще якийсь час учуваючи відлуння захоплених людських голосів у вухах.

Розділ 28

Доки Босвелл із товариством скакав на прикордоння, Джон Мейтленд уже взявся до справи, щоб іще більше зіпсувати стосунки лорда й короля. Мейтленд був блискучий державний діяч. Як і інші державні мужі того часу, він міг, коли треба, бути безжальним. Мейтленд хотів, щоб уся влада над Шотландією зосередилася в одних руках — у монарха; тоді він зміг би сам володарювати через короля.

Протягом багатьох років королівській родині Стюартів докучали їхні дворяни. Королі могли керувати країною лише в співпраці зі своїм дворянством. Вони щедро дарували своїх позашлюбних нащадків дочкам вельмож, а потім одружували цих високородних безбатченків із дітьми найкращих родин, сподіваючись глибоко породичатися з могутніми кланами. їм потрібна була підтримка вельмож, щоб утримати владу.

Мейтленд намірився покласти всьому цьому край. Він позбавить тих каламутників сили. Почне з прикордонника Босвелла, потім настане черга Гантлі, Північного Півня. «Воно ж аби, — зітхаючи, міркував канцлер, — великі вожді поводилися так само, як представники менших гілок кланів». Зокрема він мав на увазі графа Ґленкірка та його кузена Сайтена, дрібне відгалуження клану Леслі, що вбилося у величезні статки. Вони не прагнули політичного впливу, підтримували мир на своїх землях і гуртувалися зі Стюартами в часи війн.

Канцлер викликав свій екіпаж і поквапився до палацу Голіруд, щоб зустрітися з королем. Він заскочив Джеймса в панічному нападі, королева намагалася його заспокоїти.

— Як він утік?! — верещав король. — Як?! Як?! Як? Единбурзький замок неприступний. Хтось мав допомагати йому! Я хочу знати хто!

— Сір, сір! Заспокойтеся, — мовив Мейтленд. — Хоча ніхто й не бачив, як лорд Босвелл вийшов звідти, я впевнений, існує якесь логічне пояснення тієї втечі.

— Ніхто не бачив, як він виходив? — прошепотів король. — Чаклунство! Він знову вдається до чаклунства!

Канцлер приховав посмішку, задоволений тим, що його легенький натяк король помітив. Однак він забув про королеву.

— Маячня! — відрізала вона. — Я впевнена, канцлер не має на увазі нічого подібного, еге ж, сер? Ну, Джеймсе! Невже ти справді віриш, що Френсіс вилетів із в’язниці на мітлі? Значно вірогідніше, що він підкупив наглядача! Люди на все здатні заради грошей.

— Його люди не здатні, — проказав король із прикрістю. — Я намагався купити в них інформацію.

— Ну, то Френсіс, — визнала, усміхаючись, королева, — насправді вельми непересічна особистість.

— Он як? — перепитав Мейтленд, не надто дивуючись, що королева опинилася серед прибічників Босвелла. Жінки легко піддавалися чарам цього чоловіка. Мейтленд їх не розумів.

— Еге ж, — відповіла Анна Данська, дивлячись прямо на канцлера. — Френсіс Гепберн своїми чарами й качку з води виманить.

— Я хочу, щоб його знайшли! — кричав король. — Я хочу, щоб його негайно знайшли й повернули!

— Це буде виконано, ваша величносте. Це буде нелегко, але все буде виконано.

— Якби ви поїхали до Незер Боу сьогодні вранці, ви могли