Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Старе-добре правило скигління в контексті роботи набуває нових барв: з’ясувалося, що навіть наші занепадницькі плачі можуть опинитися в центрі всюдисущих правил гумору, зокрема в підкатегорії заборон на надмірну серйозність. Правило «От так завжди!» демонструє, якщо можна так сказати, осучаснений варіант правила «Тримати лице». Як на мене, то це суто англійська риса, і я її називаю «цинічним стоїцизмом».

І на завершення, правила походів «на пиво» в кінці робочого дня і правила корпоративів знову оживляють тему «соціальної не-дужості», а особливо потребу англійців у соціальних «помічниках» — таких, як алкоголь та спеціальні кодекси спеціальних правил. Вони допомагають нам подолати численні соціальні заборони. Детальніше про це читайте у наступному розділі.

ПРАВИЛА ГРИ 

Термін «гра» я використовую в дуже широкому сенсі — на означення будь-якої діяльності на дозвіллі: відпочинок, хобі, відпустка, свята, спорт — все, що випадає з категорії «робота», все, що ми робимо у вільний від роботи час (за винятком особливих категорій, про які я розповім окремо у наступних розділах — про їжу, секс та ритуали зміни стану).

В англійців є три різні підходи до проведення дозвілля — залежать вони від трьох основних методів подолання «соціальної не-дужості», безпорадності на полі (чи краще на «мінному полі») соціальних контактів:

• перший: приватні та домашні заняття, на кшталт «Зроби сам», садівництва (метод «бігом до дому, замкни двері, підійми розвідний міст»);

• другий: публічні, соціальні заняття, наприклад, походи в паб, клуб, заняття спортом (метод «вправного використання соціальних помічників та фасилітаторів»);

• третій: антисоціальні заняття, як-от напитися в дим і зчиняти бійки (це наш найгірший спосіб подолати «соціальну не-дужість», так званий метод «галасливої, агресивної, нестерпної поведінки»).

Правила приватності — приватні та домашні заняття 

Цей заголовок можна читати двояко: просто як «правила приватності» або в контексті графіті «Приватність рулить!». Той останній варіант чудово відображає повальну зацикленість англійців на особистому просторі. Вона заполонила усі наші помисли та навіть керує поведінкою. Для англійців найпростіший спосіб подолати «соціальну не-дужість» — це просто не вступати у соціальний контакт, обираючи ті заняття, якими можна займатися вдома, а якщо й на відкритому повітрі, то так, щоб вони не потребували значної взаємодії з іншими людьми. Наприклад, можна піти на прогулянку, в кіно чи на закупи — та будь-куди, де діє правило «заперечення» (а в громадських місцях воно в нас діє майже всюди).

Найновіші опитування показали, що понад половина занять, які обирають на дозвіллі респонденти, — це приватні / домашні заняття. У першу десятку увійшло всього два, які можна прямо назвати «соціальними» (запросити друзів на вечерю чи випити десь разом, сходити в паб). Найпопулярнішими якраз є ті заняття, якими можна насолоджуватись, не виходячи з дому: дивитися телепрограми, слухати радіо, читати, майструвати та поратися в саду. Навіть коли англійці «соціалізуються», то, згідно з даними дослідження, це, скоріш за все, буде спілкування в тісному колі найближчих друзів чи родичів, найкраще — в затишку власного дому, а не невідь-де серед незнайомців. 

Дім та сад

У розділі про правила дому я вже детально розповідала про зацикленість англійців на своїх домівках зокрема та на приватності загалом. Та я хочу ще раз повернутися до теорії, що «дім заміняє англійцям соціальні навики». Любов до домівок та садків у нас, здається, напряму пов’язана із зацикленістю на приватності, яка зі свого боку, виростає з нашої «соціальної не-дужості».

Універсальне заняття на дозвіллі — дивитися телевізор. Нічого суто англійського у цьому немає. Так само, як і в інших домашніх заняттях, які я тут згадувала — у читанні, наприклад, садівництві, «зробисамстві», принаймні per se. Та те, наскільки вони в нас популярні, особливо «зробисамство» та садівництво — промовистий факт! Увечері, після роботи, або на вихідних як мінімум у кожній другій англійській домівці ведуться «дрібні хатні роботи»: з відром фарби і дошками, в садку, з лопатою, чи просто «длубаючись» у землі. Згідно з дослідженнями на тему «ЗС», які проводили мої колеги з Дослідницького центру соціологічних студій (ДЦСП), лише 12 відсотків жінок і 2 відсотки чоловіків сказали, що ніколи не займалися «зробисамством». В останньому всенародному опитуванні було питання, чи майстрував респондент протягом останнього місяця, і кожен другий дорослий англієць відповів ствердно. Приблизно третина жінок окрім цього активно займалася облаштовуванням своїх домівок. Дані також промовисто свідчать про любов до садків: 52 відсотки англійців і 45 відсотків англійок відповіли, що впродовж останнього місяця старанно пололи бур’яни і стригли кущі.

Порівняйте цифри з даними про відвідування церкви, і одразу стане ясно, чому ми насправді поклоняємося. Навіть серед тих, хто називає себе віруючими, лише 12 відсотків відвідує службу щотижня. Решта ж англійців щонеділі йде в садовий центр чи гіпермаркет будівельних матеріалів. А коли ми хочемо трохи перепочити від власних домівок та садків, вирушаємо у міні-паломництво, щоб повитріщатися на кращі садки та будинки — як-от розкішні палаци та сади, відкриті для екскурсій Національним трастом та Королівським садівничим товариством. Екскурсії у пишні заміські садиби — це незмінне улюблене всенародне хобі англійців. Дивуватися нема чого, адже для англійця ці вилазки є квінтесенцією ідеального недільного вихідного: там вони не лише черпають ідеї для удосконалення свого дому-саду («О, глянь-но, саме такий колір рожевої пудри я запланувала для нашої вітальні!»), дають волю класовим упередженням та всюди пхають свого носа, але ще й вистоюють в улюблених чергах і мають нагоду відновити сили чашечкою чаю. А поза тим, тішаться думкою, що час витрачено недарма, що вони чогось навчилися — принаймні більше, ніж якби вибралися до садового чи будівельного торгового центру — бо ж таки доторкнулись до «історії»[55]! Ця дещиця марнославства, потреба показати, що дозвілля — це не просто безглузда гонитва за насолодами, явно виражені переважно у представників середнього класу; робочий клас та верхівка суспільства більш прямолінійні та чесні у прагненні задоволень, бо їм не так залежить на тому, хто що про них подумає.

Як дивитися телевізор

Ті, кого чужа думка таки хвилює, можуть погамувати свої переживання результатами досліджень, які показали, що ми зовсім не є нацією диванних телезомбі. Цифри, якщо не вникати, можуть справити хибне враження: перегляд телепрограм, без сумніву, є найпопулярнішим видом дозвілля — 99 відсотків населення регулярно дивиться телебачення. Та якщо детальніше розглянути, як сформульовані питання в опитувальнику — «Що з переліченого ви робили впродовж останнього місяця?» — матимемо зовсім іншу картинку. За цілий місяць, як не крути, доволі важко не ввімкнути телевізор бодай час від