Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Марина лежала у багажнику, не відчуваючи тіла. Викрадач вколов їй щось таке, від чого м’язи почали німіти. Біль інколи пробивався, але рухнути рукою чи ногою не вдавалося. Закричати заважала брудна ганчірка, яка сильно просмерділа бензином та якоюсь невідомою письменниці речовиною. Вона не могла прийти до тями, хоча намагалася заспокоїтися та слухати все навколо.

Літератор сидів за кермом і обережно їхав подалі від центру. Він встиг підготувати квартиру та все необхідне для повторення сюжету із справжньої книги Марини Хмельницької. Разом з її смертю закінчувалася його Одіссея, тож втомлений життям чоловік міг нарешті спокійно піти на відпочинок. Але до того ще потрібно було звершити помсту та встановити справедливість.

Вбивця слідкував за світлофорами і режимом швидкості, щоб жодним чином не привернути до себе увагу поліцейських. Для маскування він натягнув на себе чорного кашкета, наклеїв вуса та бороду, а також змінив форму брів. Ніхто не міг впізнати його, навіть маючи справжнє фото. Літератор налаштував свою рацію на поліцейські хвилі, тому знав про всі їхні пересування й обминав встановлені пункти перевірки документів.

Коли до квартири залишався лише один квартал, Літератор видихнув та зупинився на червоне світло. Світлофор наказував зачекати, і це потрібно було зробити, оскільки на заправці за рогом стояла патрульна машина. Двійка копів пили каву, не поспішаючи виконувати незрозумілі накази.

— Ще один квартал і можна буде радіти! — сказав вголос Літератор.

Зелене світло ввімкнулося швидше, ніж він перемкнувся на першу передачу. Нога натиснула педаль і спрямувала автомобіль вперед, щоб не пропустити свою чергу перетинати перехрестя. Поспішивши з цим, Літератор довірився долі, яка того вечора чомусь вирішила його зрадити.

Він виїхав на перехрестя, не глянувши у правий бік. Світлофор давав право їхати тільки йому, але з правої сторони підозріло швидко розігнався джип. За кермом сиділа білява дівчина, яка здавалася наляканою.

Літератор спробував натиснути на газ і вирватися, однак білявка встигла дістатися до нього набагато швидше. Джип стукнув у бік автомобіль викрадача і змусив вилетіти на клумбу. Передні колеса застрягли на мокрому газоні. Водій отримав неприємний удар, розсік брову та розбив носа.

Поліцейські з автозаправки кинули каву та побігли надавати допомогу учасникам ДТП. П’яна білявка вибралася із свого джипа та почала кричати, щоб їй допомогли. Вона була настільки розгубленою, що не могла навіть телефон намацати у кишені кардигана. Бідолашна ще ніколи не потрапляла у таку халепу, тому потребувала допомоги від батька-судді.

— Заспокойтеся! — крикнув поліцейський до білявки.

— Я його вбила! — не могла зупинитися кричати перелякана дівчина.

Викрадач чув все, що відбувалося поруч із автомобілем. Він усвідомив провал задуму, тому мусив вибрати альтернативний план. Його інтуїція ще до операції підказувала, що потрібно мати страховку. Вона в Літератора була і на такий випадок також, однак все одно він мусив вивести жертву десь в інше місце, де їм не зможуть завадити поліцейські та кульгавий детектив.

— Ей, з вами все в порядку? — запитав другий поліцейський.

Літератор підняв голову з керма і подивився на копа поруч. Очі хлопця дали йому зрозуміти, що він упізнав вбивцю. Патрульний помітив, як з обличчя водія звисали відклеєні вуса та накладна борода. Від удару маскування порушилося і більше не мало сенсу.

— Стояти! — встиг закричати патрульний, схопившись за кобуру.

Назустріч йому Літератор спрямував водійські дверцята. Удар потрапив по ногах патрульного, змусивши його втратити рівновагу та впасти. Вбивця одразу навалився на нього та завдав два потужні удари в голову. Хлопець не встиг зрозуміти, що сталося, а з кобури вже діставали табельну зброю.

— Руки вгору, інакше я стрілятиму! — закричав другий, вийнявши вчасно свій пістолет. — Відійдіть від нього подалі та тримайтеся так, щоб я вас бачив.

Літератор приклав відібраний пістолет до голови патрульного і схопив його вільною рукою за волосся. Хлопець не відчував рівноваги, але піднявся за наказом. Ситуація змінювалася на очах і домінування перехоплював саме той, хто був готовим на крайні дії. Поліцейські до цього не готувалися.

— Кинь зброю і лягай на бетон, інакше друга втратиш! — велів Літератор.

— Не підписуйте собі довічне… — спробував переконати патрульний.

Блондинка присіла поруч та сперлася на розбитого джипа. Вона навіть не уявляла, що зможе потрапити у таку небезпечну ситуацію наяву.

— Я сказав – кинь пістолет на бетон, інакше збиратимеш мозок друга!

Тон Літератора міг змусити послухатися й грізніших поліцейських.

Хлопець викинув пістолет і ліг, очікуючи звільнення друга. Літератор дотримав слова миттєво, відправивши другого копа у компанію до першого. Його цікавив багажник розбитого автомобіля, а не вбивства поліцейських.

— Вилазь, хвойдо! — схопив він за волосся Марину Хмельницьку.

Тікати на власній машині далі здавалося нереальним, а поруч знаходився тільки джип блондинки, яка присіла біля колеса та скавуліла від страху.

— Ти чого витріщилася? — запитав Літератор. — Бігом у машину!

Білявка підірвалася і думала сісти на задні крісла.

— Швидше відчиняй багажник, поки не застрелив тебе!

Погроза подіяла швидко. Викрадач підняв Хмельницьку і відніс вперед до багажника, кинувши туди. Білявка була настільки наляканою, що навіть не думала тікати від небезпечного незнайомця із заручницею.

— Хочеш жити? — запитав Літератор.

— Я не знаю… — не зрозуміла його білявка.

— Тоді виконуй накази, і я не стану тебе вбивати!

Літератор витягнув з кишені якийсь браслет і застебнув його на руці у білявки. Вона зойкнула, відчувши холодний дотик кайданків до шкіри.

— Що це таке? — тремтіла білявка.

— Вибухівка, — відповів викрадач. — А оце дистанційний пристрій. Якщо ми з тобою розійдемося більше ніж десять метрів, тобі відірве руку по лікоть…