Читати книгу - "Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити"

Навіть у любителів такого складного виду спорту, як альпінізм, нудьга може викликати значно більшу втому, ніж серйозні фізичні зусилля. Пан 3. X. Кінгмен, президент Ощадного банку фермерів і механіків Міннеаполісу, розповів мені про випадок, що прекрасно ілюструє це твердження. У липні 1953 року уряд Канади звернувся до Клубу альпіністів з проханням надати провідників для тренування солдатів Диверсійно-розвідувального полку імені принца Уельського. Містер Кінгмен опинився серед інструкторів, відібраних для занять з солдатами. Він розповів мені, як разом з іншими провідниками — чоловіками у віці від 42 до 59 років — вони влаштовували для молодих солдатів тривалі переходи через льодовики і снігові поля, дерлися скелями заввишки 12 метрів, використовуючи мотузки, крихітні опори для ніг і ненадійні опори для рук. Вони піднімалися на пік Майкла, пік Віце-президента й безіменні вершини в долині Літл-Йохо канадських Скелястих гір. Після п'ятнадцяти годин таких тренувань молоді люди, які були у прекрасній фізичній формі (вони щойно пройшли напружений шеститижневий підготовчий курс), геть зморилися.

Невже втома була викликана тим, що їхні м'язи не отримали належного тренування? Будь-який солдат, який знає, що таке курси рейнджерів, розсміявся б, почувши таке безглузде питання! Ні, хлопці були виснажені просто тому, що їм було нудно. Вони так змучилися, що багато хто заснув, не дочекавшись вечері. А що ж провідники, чоловіки, удвічі-втричі старші за солдатів? Напевно, теж втомилися? Так, вони зморилися, але почувались досить бадьоро. Повечерявши, вони ще кілька годин обговорювали події дня. Вони не відчували виснаження, тому що альпінізм був їм до душі.

Проводячи експерименти з вивчення втоми, доктор Едвард Торндайк з Колумбійського університету протримав кількох молодих людей в стані неспання майже тиждень, доручивши їм надзвичайно цікаву справу. Тривалі дослідження дозволили йому дійти такого висновку: «Нудьга — ось єдина справжня причина зниження працездатності».

Займаючись розумовою працею, ви майже ніколи не втомлюєтеся від кількості виконаної роботи. Втома може з'явитися від роботи, яку ви не встигаєте зробити. Наприклад, пригадайте день минулого тижня, коли вас постійно відволікали. Листи залишилися без відповіді, намічені ділові зустрічі не відбулися, постійно сипалися прикрощі. Загалом, того дня все пішло шкереберть. Ви так нічого і не зробили; день минув марно, але додому ви повернулися украй змучені з важкою головою.

Наступного дня справи йшли як слід, і ви зробили разів у сорок більше, ніж напередодні, а потім повернулися додому бадьорим і свіжим. З вами таке бувало? Зі мною також.

Який же з цього можна зробити висновок? Тільки один: найчастіше втому спричиняє не робота, а неспокій, відчай або образа.

Працюючи над цим розділом, я подивився відновлену постановку блискучої музичної комедії Джерома Керна «Плавучий театр». У одній зі своїх філософських інтермедій Енді, капітан судна «Квітка бавовни», стверджує: «Щасливі лише ті, кому вдається займатися справою, що приносить задоволення і радість». Такі люди щасливі, бо у них залишається більше енергії й оптимізму, менше неспокою і втоми. Ваша енергія спрямовується на те, що вас цікавить. Пройдіть дві вулиці зі сварливою дружиною, і ви втомитеся значно більше, ніж прогулявшись десять кварталів з коханою.

То що ж із цим робити? Ось як вчинила одна друкарка, яка працювала в нафтовій компанії Талей, штат Оклахома. Кілька днів на місяць їй доводилося виконувати найнуднішу роботу — заповнювати форми витоку нафти, проставляти цифри й інші дані. Це було настільки нецікаво, що вона з метою самозбереження спробувала якось урізноманітнити цю роботу. Як саме? Вона влаштовувала змагання сама з собою. Вона почала підраховувати, скільки форм заповнила до обіду, а потім — після обіду, прагнучи перевершити ранковий результат. Вона підраховувала денний обсяг роботи і намагалась зробити більше наступного дня. І що ж? Незабаром вона почала заповнювати більше цих нудних форм, ніж будь-яка інша друкарка відділу. Що це їй дало? Визнання? Ні... Подяку? Ні... Підвищення? Ні... Премію? Ні... Зате допомогло уникнути втоми, спричиненої нудьгою. Це дало їй психічний стимул. І оскільки вона докладала всіх зусиль, щоб зробити нудну роботу цікавою, у неї було більше задоволення у години відпочинку.

Я з радістю можу запевнити, що ця історія правдива, тому що одружився з цією дівчиною.

А ось історія іншої стенографістки, яка переконалася, як корисно діяти так, ніби твоя робота цікава. Раніше вона ледве справлялася зі своїми обов'язками. Тепер же все змінилося. Її звати Веллі Дж. Голден, вона з Елмхерста, штат Ілінойс. Ось що вона мені написала:

«У нашому офісі працюють чотири стенографістки, і кожна повинна друкувати листи кількох співробітників. Іноді ми буваємо просто завалені такою роботою. Одного разу, коли заступник начальника нашого відділу наполягав, щоб я ще раз передрукувала довжелезний лист, я обурилася. Я спробувала переконати його, що лист можна виправити і без передруку, але він різко заперечив, сказав, що якщо я відмовлюся, то він підшукає кого-небудь, хто погодиться! Я була просто у нестямі! Проте, коли я почала передруковувати цей лист, я раптово зрозуміла, що моє місце з радістю зайняли б інші люди. До того ж мені платили саме за те, чим я займаюся. Настрій відразу покращився. Я вирішила працювати так, ніби мені справді подобається моя робота, хоч я її ненавиділа. І тоді я зробила важливе відкриття: якщо виконувати свою роботу так, ніби справді отримуєш від неї задоволення, то певною мірою таки починаєш його отримувати. Крім того, якщо працюєш із задоволенням, то робота рухається швидше. Тому в мене майже не було понаднормової роботи. Змінивши ставлення до своїх обов'язків, я здобула репутацію хорошого працівника. І коли одному з керівників знадобилась особиста секретарка, він обрав саме мене — я, за його словами, згодна виконувати додаткову роботу з усмішкою! Зміна психологічної установки стала для мене дуже важливим відкриттям, — пише Голден. — Сталося справжнє диво!»

Ця жінка використала знаменитий філософський принцип «так, ніби», запровадженний професором Гансом Вайхінгером. Він учив поводитися «так, ніби» ми щасливі, і тоді ми відчуємо себе щасливими.

Спробуйте поводитися так, ніби вам цікаво працювати, і поступово награна зацікавленість зміниться реальною, що також зменшить втому, напруження і неспокій.

Кілька років тому Харлан А. Ховард ухвалив рішення, що