Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

дитячої хороводної «Row, Row, Row Your Boat». Пол (5704) приєднався до товаришів, але невдовзі знову почав сперечатися з наглядачами, відтак потрапив до Ями. Він кричав і проклинав усіх на повну силу легень, а потім знову вибив дерев’яну перегородку між двома відділами карцеру. Наглядачі витягнули його, одягнули наручники і скували щиколотки ланцюгом. Його відвели в камеру №2, поки ставили перегородку назад, — тепер у карцері два відділи, щоб утримувати одразу двох в’язнів, якщо їм знадобиться дисципліна.

З притаманною справжньому в’язневі винахідливістю 5704-й ухитрився якимось чином зняти двері з петель, і тим самим він закрив себе всередині й почав насміхатися з наглядачів. Вони знов увірвалися до його камери й відправили назад у відремонтований карцер. Там він перебуватиме, доки не постане перед комісією з умовно-дострокового звільнення трохи пізніше цього ж дня на дисциплінарному слуханні.

Бунтівна поведінка 5704-го врешті вкрай розлютила Арнетта, який доти старанно демонстрував холоднокровність. Він один із найстарших наглядачів, аспірант факультету соціології, працював у трьох колоніях для неповнолітніх, а також його звинувачували (а потім виправдали) у «таємній організації» протестів на підтримку громадянських прав. У Арнетта найбільше досвіду, щоб бути добросовісним наглядачем. Його не охоплює співчуття до ув’язнених, і він поводиться дуже професійно, хоч що б відбувалося в Дворі. Він чітко формулює свої команди і контролює жестикуляцію. Він став авторитетною особою, на кшталт ведучого телепередачі, адже у нього правильні рухи голови, шиї, пліч і виразні жести. Усі його слова та дії добре продумано. Арнетт — приклад людини, що стримано сприймає все, що відбувається довкола. Важко повірити в те, що його можна вибити з колії або вивести з себе:

Я був трохи здивований власною холоднокровністю, яка супроводжувала мене впродовж усього експерименту.

Я відчував гнів лише один раз через різкий удар, коли Пол (5704) відчинив замок від дверей і ткнув мене в живіт кийком, яким я перед тим тицьнув у нього. У всіх інших випадках я почувався розслабленим. Ніколи не мав жодного відчуття влади чи ейфорії від покарань або наказів іншим[117].

У тюремних умовах Арнетт зміг зрозуміти результати деяких соціальних досліджень:

Раніше я читав, що нудьгу й інші аспекти тюремного життя можна використати, аби дезорієнтувати людей, позбавивши їх відчуття власного “Я”. Тому в’язнів примушують виконувати нудну, монотонну роботу, за погану поведінку одного карають одразу всіх, вимагають ідеального виконання звичних спортивних вправ. Я завжди був чутливим до влади тих, хто вміє керувати соціальними установками, тож намагався відсторонитися від в’язнів, використовуючи деякі з цих методів. Однак я не зловживав ними, щоб не бути надміру жорстоким[118].

Заперечуючи умовно-дострокове звільнення в’язня 5704, Арнетт писав комісії: «Важко перелічити всі порушення 5704-го за цей час: він систематично проявляє непокору і хамить, у нього бувають напади люті й похмурого настрою. Окрім цього, він постійно намагається схилити інших в’язнів до непокори й відмовляє їх від співпраці з охоронцями. Пол поводиться жахливо, навіть знаючи, що за його вибрики покарають інших в’язнів. Дисциплінарна комісія повинна відреагувати на це з усією суворістю й серйозністю».

ПРОТЕСТНЕ ГОЛОДУВАННЯ В'ЯЗНЯ 416

5704-й був не єдиним порушником дисципліни. Божевілля почалося ще в неділю, тож ми за ці кілька днів уже звикли до нього. Проте воно прикро вразило й в’язня 416, який приїхав лише вчора, щоб зайняти місце першого звільненого, Даґа (8612). Номер 416 не міг повірити своїм очам, і хотів негайно залишити експеримент. Однак співкамерники сказали, що неможливо вийти з гри за власним бажанням. Вони повторювали чутку, яка пішла від 8612-го, ніби звідси неможливо вийти, ніби наглядачі не дозволяють нікому завчасно залишити експеримент. Це нагадало мені славнозвісний рядок з пісні «Hotel California»: «You can check out anytime you like, but you can never leave»[119].

Замість викрити це хибне твердження, в’язень 416 скористався «пасивними» методами порятунку. «Я задумав план, — згодом розповідав 416-й, — намагався знайти якусь лазівку у своєму поспіхом підготовленому договорі. Але як я міг вплинути на систему, окрім офіційних звернень? Звісно, збунтуватися, як Пол (5704). Однак мені видалося кращим використати для виходу з в’язниці легальну тактику. Тоді мої почуття не мали великого значення, хоч я й намагався прислухатися до самого себе, аби досягнути поставленої мети: вичерпати всі ресурси цієї в’язниці. Мені потрібно стати надто нестерпним: відмовлятися від будь-яких нагород і приймати всі покарання». (Малоймовірно, що 416-й знав тоді, що цю стратегію використовували робітники у боротьбі проти керівництва компаній. Провадячи «італійський страйк» — «граючи за правилами», або формально «працюючи, суворо дотримуючись інструкцій», вони цим викривали недоліки, притаманні самій системі[120].)

416-й вирішив піти швидким шляхом, відмовившись від їжі. Тож він фактично усунув один із важелів впливу наглядачів на в’язнів. Я дивився на його худе тіло й нерозвинену мускулатуру (61 кілограм при 172 сантиметрах зросту) і думав, що він уже виглядає як жертва голодомору.

У певному сенсі, перший день у Стенфордській в’язниці вплинув на Клея (416) набагато сильніше, ніж на інших в’язнів. Це можна простежити у його особистому (а втім знеособленому) аналізі:

Я почав відчувати, що втрачаю свою ідентичність. Втрачаю того, кого називаю “Клеєм”, хто привів мене сюди, хто добровільно пішов у цю в’язницю, а це й справді була в’язниця для мене й досі залишається нею. Я не дивився на це, як на експеримент чи симуляцію. Це в’язниця, якою керували психологи, а не держава. Моя ідентичність — людина, якою я був перш, ніж піти сюди, — почала віддалятися від мене, і врешті-решт я перестав бути собою. Я став номером 416. Я й справді був номером, і в’язню 416 потрібно було вирішити, що робити далі. Саме тому обрав голодування. Я вирішив так, бо їжа була єдиною нагородою, яку нам давали наглядачі. Тож я перестав їсти.

Я отримав певну владу над ними, бо знайшов єдину річ, яку вони не можуть змінити. Це голодування просто принижувало їх[121].

Спочатку Клей відмовився торкатися свого обіду. Арнетт доповідав, що чув, як 416-й розповідав співкамерникам, ніби намірився не їсти, доки не отримає консультації юриста. В’язень сказав, що десь за 12 годин голодування він, імовірно, втратить свідомість і наглядачам доведеться поступитися. Сам Арнетт не бачить нічого благородного в цьому страйку. Він вважає 416-го лише гострим на язик хамлом.

Новий в’язень приступив до свого сміливого плану непокори, і це стало прямим викликом владі охоронців. Цей акт міг зробити з 416-го справжнього героя, який використовував ненасильницькі методи боротьби і