Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

— Ріку, мені потрібна зброя, — кажу я, коли чоловік забирає мене, аби відвезти на новий захід, куди ми з Кайлом запрошені, як гості. 
   Ребекка організуовує вечірку біля басейну, а Кайл запрошений «виключно з його гарненькою подружкою». Що ж, мені це лише на руку. Де б ще я змогла поговорити з Ріком сам на сам?
— Зброя? — він скептично оглядає мене. 
— Так. 
— Для чого тобі зброя? Якщо ти вскочила в халепу — скажи мені імʼя, а за добу слід цієї людини зникне з лиця землі. 
— Немає ніякої халепи. Принаймні поки що, — я барабаню пальцями по оголеному стегну. — Одного разу двері моєї квартири були не замкнені, хоча я впевнена, що зробила це. А камери, що встановив Кайл в мене вдома, не охоплюють коридор. 
— Кайл встановив камери в твоїй квартирі? — непідробно дивується він. 
— Ріку, ти будеш ставити мільйон запитань, чи все ж допоможеш? 
Він надуває щоки, затримуючи там повітря та шумно видихає, міцно стискаючи кермо. 
— Гаразд. Яка саме зброя тобі потрібна?
— Динаміт, — роздратовано пирахю. — Я не знаю! Ну, яка зброя може знадобитися для самозахисту? Можливо, якийсь пістолет, абощо. 
— Можу запропонувати електрошокер, — протягує він. 
— Добре, тоді вже краще перцевий балончик. Там можлива хоч якась дистанція, я не змушена буду чекати, поки мене схоплять за барки, аби атакувати. 
— Добре, я дістану для тебе пістолет. Завтра, — він кладе одну руку на своє стегно, поки іншою викручує кермо вліво. — Але я не дам тобі його в руки, поки ти не пройдеш базову та мінімальну підготовку. Поїдемо в тир, я навчу тебе влучати хоча б кудись. 
— Домовились, — я сяю усмішкою. 
— Я ще не казав це сьогодні, але ти маєш розкішний вигляд, — він стискає щелепу. — Втім, як завжди. 
— Дякую, Ріку, — я бачу, що його щоки рожевіють.

   Дім Ребекки в рази більший за маєток родини Мореллі. Сучасний, гармонійний, з панорамними вікнами та неймовірно великим садом, що обмежений високим живоплотом. Зона басейну прикрашена тисячею дрібних ліхтариків, що світяться жовтим над нашими головами. 
— Привіт, красуне, — голос Енцо відволікає мене від споглядання решти гостей. Я впізнаю багато з них, хоча раніше всі вони були в масках. 
— Енцо? Як приємно вас тут зустріти, — брешу я. 
   Він бере мене за плечі та тричі цілує в щоки, як гарну подругу. Я напружуюсь, але намагаюсь не подавати вигляд. 
— Мені не набридає дивитися на вас в моєму будинку під час роботи. А тут інші обставини, ще й ця сукня, — він прикладає пальці до губ в жесті «беліссімо». — Вся в маму. 
— Дякую, їй було б приємно, — я напружуюсь, шукаючи поглядом Кайла. 
— О, я не сумніваюсь в цьому. 
— Енцо, — твердо промовляє за спиною Кайл, кладучи долоню на мій поперек. 
— Кайле, і ти тут, — погляд чоловіка схожий на крицю, об яку кожен може зламати зуби. 
— Куди ж без мене, — Кайл витримує цей погляд, підіймаючи кутик губ в посмішці. 
— Бетані, мені неймовірно сподобались рішення, що ви запропонували для мого будинку. Я би залюбки мав такого спеціаліста. Містеру Левінсону варто хвилюватися, бо я вже подумую про те, як би вас викрасти, — він заливається сміхом. 
   Кайл ще сильніше притискає мене до себе, не зводячи очей з Енцо. 
— Як добре, що моя дівчина має свою голову на плечах і точно не погодиться лишити роботу, щоб працювати на вас, містере Мореллі. 
— Це ми ще побачимо, — він кидає цю обіцянку та йде в бік саду. 
— Де ти був, Кайле? — роздратовано запитую. — Я тут вештаюсь вже чверть години. 
— Мав одну неприємну розмову. Виявляється, Дієго переманив на свій бік одного з моїх технічних працівників. Не скажу, що він найкращий з команди, але навіть втратити мізинець — вже неприємно. 
— Ти програєш цю битву, Кайле, — кажу, оглядаючись за спину. — Не думаєш, що варто діяти більш радикально? 
— Радикально? — він нахилився ближче, торкаючись моєї скроні. — Відколи ти стала така кровожерлива? 
— Я завжди такою була. Просто прикидалася хорошою дівчинкою. - сказала я, повертаючи голову так, щоб торкатися його шкіри. 
— О, ти була якою завгодно, але точно не хорошою дівчинкою, — наші погляди зустрілися. 
   Бажання накинутися на нього, зриваючи червону сукню, що сіла ідеально по фігурі, розходячись довгим вирізом по стегну, бриніло під шкірою. 
— Кайле! — поруч з нами вигулькнула Ребекка. — Як приємно знову бачити цю чудову пару, — вона перевела погляд на мене, уважно вивчаючи. — Ох, які ноги! Дівчинко, якби в мене були такі ноги, як в тебе, я б ходила без сукні, — жінка підморгнула мені. 
— Я не проти, але не думаю, що Кайл схвалив би таке, — мило усміхаючись, я взяла чоловіка під руку. 
— Боюсь, мені прийшлося б вбити кожного чоловіка, що перебуває тут, — він поглянув на Ребекку. — Та, як мінімум, декілька жінок. 
— Хіба дивитися на красу це злочин? Злочин — її приховувати, — вона помахала головою, відганяючи якісь думки. — Я хотіла б поговорити з тобою. Наодинці. Якщо твоя подруга не проти, звісно. 
— Ні, що ви. Але повертайте його скоріше, — я опустила руку чоловіка, вже сумуючи за його теплом. 
   Хоча Каліфорнія весь рік балує теплом, зараз майже зима, тому ночі стають прохолодними.

   Я пройшлася біля столу з закусками, закидаючи в рот декілька канапок та випиваючи келих ігристого. Музиканти заграли улюблену композицію мами, Carless Whisper, в оригінальному аранжуванні. Біля мене з-під землі виріс Енцо, протягуючи руку.
— Дозвольте запросити вас на танець. 
— Не можу відмовити, — я поклала свою долоню в його. 
   Він веде вміло та впевнено, тримаючись на пристойній відстані. Коли починається приспів, чоловік відпускає мене кружляти навколо своєї осі, тримаючи наші руки над моєю головою. Я сміюсь, тому що голова починає приємно паморочитися. 
— Люблю цю пісню. Мама з татом часто танцювали під неї, коли я була маленькою, — кажу це та спостерігаю за його реакцією. 
   Чоловік тримається спокійно, навіть бровою не веде. На секунду в моє серце закрадається сумнів, що він знає хто я та ким був мій батько. А потім окидає холодним потом від думки, що Кайл може помилятися, а мій батько ніколи не був повʼязаний з Мореллі. 
— Ви щаслива дитина, якщо мали обох батьків. Мої хлопці росли без мами, — він стискає вуста та дивиться кудись вдалечінь. 
— Вибачте, якщо розбурхала неприємні спогади. 
— Ні, люба, все добре, — він натягнув брехливу усмішку. — Я не кохав дружину, це був шлюб за розрахунком. Домовленість наших батьків. Проте, хлопці її навіть не пам’ятають, а це вже сумно. 
— Шкода, що вона пішла молодою. 
— Вона померла, народжуючи Бруно. 
   Пісня вже змінилася на меланхолійну Wicked Game, ми сповільнили темп, переступаючи з ноги на ногу. 
— Співчуваю. Навіть якщо ви й не кохали її, це залишається великою втратою. 
— Так, я втратив всіх жінок в своєму житті. Ту, кого я не кохав, й ту, кого кохав більше за все на світі, — він з сумом заплющив очі.
— Навіть більше, аніж роботу? — я запитально схилила голову набік. 
— Підловила, — тихо засміявся він. — Непевно, так. Як виявилося, для неї цього було недостатньо. Можливо, її почуття були цілковитою брехнею, в яку я сліпо вірив. 
— Тому ви вирішили одружитися з роботою? — запитала я, та здмухнула пасмо волосся, що впало на око. 
—  Так, і як бачиш, вона досі зі мною, - він знизив плечима. 
— Вірна супутниця. Ніколи не зрадить. 
— Приємно, що ти усвідомлюєш це в такому юному віці, Бетані, — він відступив крок, цілуючи мою руку. — Гарно вечора. Дякую за танець.
— Навзаєм. 
   Я більше не впевнена, що Енцо — той чоловік, який вбив мого батька. Якось не дуже хочеться гарячкувати та організовувати помсту людині, яка ні в чому не винна. 
   Я бачу Кайла. Він виходить з будинку, ховаючи руки в кишенях. Поки він шукає мене поглядом, я стою, не зводячи з нього очей. До чого красивий чоловік! Його тіло — велике та загрозливо мускулисте, виділяється на фоні невисоких лисіючих стариганів, повз яких він проходить. 
   Кайл щиро усміхається, коли бачить мене, перетворюючись з загрози для кожного, на милого котика. В наступну секунду він опановує свої емоції і зсовує брови на переніссі. Але коли помічає вираз обличчя, що красується на мені, не може стримати рух вгору кутикві губ. 
— Ти такий хорошенький, коли не граєш роль брутального чоловіка. 
— Я такий лише з тобою, зіронько, —він нахиляється ближче до мене, цілуючи в чоло. — Не варто так голосно говорити, ти оголошуєш мої слабкості на публіку.
— Якщо ти будеш так тулитися до мене, всі подумають, що я — твоя слабкість. 
— Вони будуть не далекі від істини. 
— Та невже? — я скептично підняла брову. 
   Дихання збилося, серце почало нестримно калатати в грудях від його палкого погляду. Чоловік взяв мене за руку та потягнув за будинок. 
   Коли ми лишилися лише вдвох, він притиснув моє тіло до стіни, підіймаючи руки над головою. 
— Так, чорт забирай, — він цілує мою шию, кусає ніжну шкіру. — Це зводить мене з розуму. Я, бляха, не мав в планах втратити голову від жінки, яку зустрів в холі свого готелю, а наступного разу побачив її, стоячу раком з пробкою в дупі. 
— Точно! — я округлила очі, згадуючи ту ніч. — Тоді, в готелі… я наткнулася на тебе. Ти був без гриму. 
   Він цілує лінію моїх грудей, стискає талію, треться пахом об живіт. Моє обличчя підіймається до неба, даючи йому доступ до тіла. 
   Супутники миготять у небі, пливучи орбітою навколо Землі. А я пливу від його губ на моїй шкірі, від його запаморочливо важкого дихання, від вже такого рідного запаху шкіри. 
— Кайле, нас можуть побачити, — засапано видихаю, коли долоня чоловіка рухається моїм стегном, підіймаючи край сукні. 
— Байдуже. Нехай знають, що ти моя, — хрипить він, відсторонюючись. 
   Я ладна пищати від того, як він на мене дивиться, наче більше не існує нічого, окрім нас. 
— Твоя власність? — запитую, зі страхом почути правду. 
— Моя жінка. Ти, моя, Бетані! Ти та зірка, що вказує мені шлях. Здається, цей шлях приведе мене до загибелі, але я не можу не йти на її світло, як зачарований, — він притискається своїм лобом до мого. — Ти руйнуєш всі мої принципи та плани на життя. 
— Кайле, — шепочу я, впиваючись в губи чоловіка. 
   Він жадібно втискається в мої вуста. Наші зуби, губи та язики шукають шлях і спосіб ще глибше дослідити одне одного. В голові паморочиться від його смаку, від його слів, від його присутності в моєму житті. Поки темна ніч огортає нас, приховуючи від сторонніх поглядів, ми потихеньку зливаємося в одне ціле. 
   Він відсторонюється, проводячи кінчиками пальців по контуру мого обличчя. Я бачу блиск його очей. 
— Хочу поцілувати твої губи, — тихо шепоче чоловік. 
— Тоді чому ти зупинився? — кладу руку на його сорочку, притягуючи. Він чинить супротив. 
— Ні, я не про це, — великим пальцем він стискає сосок через тканину сукні. 
   Кайл опускається на одне коліно, хапається за резинку трусиків та стягує їх моїми засмаглими ногами. 
— Підійми ніжку, — просить він, я слухняно виконую. — Добре. А зараз іншу, — він стягує мою мокру білизну та кладе у внутрішню кишеню піджака. — Інколи ти все ж буваєш хорошою дівчинкою. 
   Я лише судомно дихаю, спираючись на стіну. 
   Кайл бере мене за щиколотку та ставить ногу в підборах на своє коліно. Він цілує вібруючу, чутливу шкіру, повільно підіймаючись все вище. Стіна шкрябає мою спину, але я не можу думати про те, що мені дискомфортно, адже цей чоловік, що стоїть на колінах між моїх ніг… 
  Боги! Я буду замолювати свої грішні думки в наступному житті. В цьому — я насолоджуватимусь на повну. 
   Я затискаю рот рукою, аби стримати зойк, коли його губи накривають мене. Долоня чоловіка продовжує втримувати мою ногу, пестячи шкіру біля застібки туфлі. Інша рука стискає груди. Я труся об його обличчя, хапаючись за коротке волосся. Кайл лише задоволено муркоче, смакуючи мене. 
   Ми завмираємо, коли чуємо наближення голосів. 
— Кайле, сюди хтось йде, — кажу, стаючи рівно та обсмикую сукню. 
— Сюди, - він тягне мене вбік, де розташований вхід в якесь підсобне приміщення. 
   Тут тісно і абсолютно темно. Я притискаюся вухом до дверей, намагаючись почути, чи безпечно буде покидати цю кімнатку. Кайл стоїть позаду, повільно підіймаючи краї сукні до лінії талії. 
— Що ти робиш? — шепочу я. 
— Нас можуть перемістити на іншу локацію, але не можуть перервати, — тихо відповідає він. 
  Я чую звук розстібання блискавки штанів та їх падіння на підлогу. Тверда голівка притискається, і треться об мою вульву. 
— Напевно, не варто… Ох! — я замовкаю, коли він входить в мене. — Не слухай мене, продовжуй. 
   Я сама подаюсь йому назустріч, жадібно стискаючи. 
— Ні, Енцо, я досі не запросила її! — голос господині будинку чується прямо за дверима, там, де хвилину тому стояли ми. 
— Ребекко, ти порушуєш нашу домовленість, — гарчить чоловік. 
   Кайл зупиняється, тримаючи мене насадженою на члені до основи, але продовжує робити маленькі поступальні рухи, наче хоче дослідити ще глибше. Це навіть трішки боляче, від чого я скиглю. Він притискає мене до своїх грудей, закриваючи рот долонею. Суперечка за дверима продовжується. 
— Я сказала, що зроблю це, але ти маєш зрозуміти, що швидко такі справи не робляться. Все має виглядати природньо, — вона намагається зробити такий голос, ніби тримає все під контролем. — Обіцяю, вона не зможе відмовитися від такої пропозиції. Тиждень-два, і ти її отримаєш. 
— Два — це багато. 
— Чому ти такий нетерплячий, Енцо? Стільки років сидів на дупі рівно, а тут хочеш, аби для тебе все піднесли готове, та ще й в максимально короткі терміни. 
— Наступний понеділок. Якщо я не побачу її на своєму порозі в цей день — ти особисто полетиш, та привезеш її сюди, — голос диктатора бринить в повітрі. 
— Вона буде. В понеділок. Наступний. 
— Не забувай, що ти заборгувала мені послугу. Ми купили ту фальшивку, а її продала ти, — рявкає Енцо. 
— Я ж казала, що не знаю, як так вийшло. Ми перевіряли, прикраса була справжня. — вона глибоко вдихає, та зі свистом видихає. — А що ти робитимеш з дівкою? 
— Я ще думаю. Вона не буде перепоною, — він замовкає. — Напевно. 
— Які б не були породисті щенята суки — їх потрібно топити, якщо вони починають кусатися, — холодно промовила Ребекка. — Я можу її забрати, якщо тобі вона не потрібна. 
— Ребекко, заткнися! — кипить Енцо. — В тебе є завдання, ти маєш його виконати, та й годі на тому! Не сунь свого довгого носа в чужі справи, що тебе не стосуються. 
— Я думала, що ти байдужий до неї. Хіба я чимось гірше? — вона гірко сміється. 
— Всім, — чітко констатує чоловік. — Ти і мізинця її не варта. 
— А ти не говорив цього, коли трахав мене, як тільки тобі заманеться, — сичить вона. 
— Мені це було потрібно рівно стільки, скільки й тобі. Це була дружня допомога. 
   Підбори жінки постукали бруківкою, віддаляючись. Енцо пробурмотів щось під ніс, та пішов за нею. 
— От сука! — сказав Кайл, відновлюючи темп. 
— Про що вони? — запитую, знову відчуваючи збудження від його рухів. 
   Кайл прискорюється, тре мій крітор двома пальцями. Ми кінчаємо одночасно, але без великого ентузіазму. Ця розмова спантеличила нас обох.