Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Сьогодні я пережила одне з найжахливіших випробувань у своєму житті.

Його руки стискали моє горло, не залишаючи ні найменшого простору для повітря. Я відчула, як дихання стає дедалі більш переривчастим, як легені починають горіти від нестачі кисню. Я намагалася вирватися, але хватка Роя була невблаганна, його пальці немов сталеві ланцюги, що обвивають мою шию.

Я намагалася крикнути, але з горла виривався лише жалюгідний хрип.

Півгодини тому я спокійно бродила коридорами, бажаючи побути сама. Озираючись, я швидко повертала за кути, прагнучи опинитися в безпечному місці. Я боялася крику блондина, боялася стати наступною жертвою і не зуміти врятуватися.

Через чисту випадковость я забрела в басейн. А коли усвідомила це - Рой перегородив шлях. Спочатку просто жартував, потім почав душити. Я боролася щосили, але він був сильнішим. Здавалося, все закінчиться просто тут. Серце калатало в горлі, повітря не вистачало. Бачила його глузливе обличчя, чула, як він перераховував усілякі способи моєї смерті, як я колись.

Накриваючи долонями руки Роя, я почала дряпати їх, намагаючись зупинити задуху. Легкий страх і злість загрожували стати єдиними почуттями.

Смерть, здавалося, настане саме в цей момент, але сутичка Крофтона на моєму горлі різко ослабла. Він відпустив мене і відійшов.

Упавши на підлогу, я голосно кашляла, жадібно хапаючи повітря. Мої сльози капали на білосніжний кахель.

Піднявшись, я зібрала речі й покинула басейн. Ця тимчасова ганьба була кращою, ніж смерть. Крофтон може відступити, але я знала, що його помста може повернутися. Чому я не можу вчинити так само? Чому я не можу захистити себе?

Змахуючи сльози, я укладала зошити та підручники за розміром, роблячи стопку. Так було легше носити речі, не побоюючись, що щось випаде і загубиться, якщо вони цього вже не зробили.

Тепер поворотів було дуже багато, а коридори здавалися нереально довгими. Голова трохи кружляла, але ноги продовжували міцно тримати мене. Сльози більш-менш висохли.

В кінці холу я помітила знайому фігуру хлопця.

—Вдруге за ніч зустрічаю красеня, - саркастично звернулася я до Лестерна, посміхаючись.

Акоста ні за чим було знати, з чим я зіткнулася. Йому буде плювати, тоді навіщо? Єдиній людині, яка залишилася з минулого, було все одно на мене.

—Є пропозиція, - сказав Лестерн, відводячи погляд. —Не хочеш розвіятися?

Я готова була розсміятися на цю хлоп'ячу пропозицію, яку юнак вимовив надто збентежено, але й водночас серце вистрибувало з грудної клітки. Це просто прогулянка чи... побачення?

Мої думки відійшли на задній план, коли перед очима застиг образ Роя, який міг уночі проникнути в мою кімнату і почати душити подушкою. На цей раз я не виживу.

—Так! - різко вирвалося в мене, але потім я нудно додала: —Я не проти.

***

У візок дзвінко впала бляшана банка, за нею пішла пачка печива.

Продуктовий магазин був закритий, але Лестерн незаконно проникнув усередину. Я стала його співучасницею і мені було глибоко начхати на наслідки, хоч іноді й трясло всередині.

Музика тут грала весела та енергійна, змушуючи мене пританцьовувати. Я піднімала руки, кружляла, рухала стегнами і чиркала взуттям по плитах.

Акоста допомагав мені збирати продукти. Чому ми були тут я не знала, та й навіщо Лестерну знадобилося сюди – теж.

Задавати питання не хотілося. Тільки набридатиму і, можливо, мені запропонували приєднатися лише тому, що ми випадково зустрілися в коридорі. Повертатися в обійми Роя мені найменше хотілося.

Наближаючись до відділу з алкоголем, я залишила візок і почала розглядати випивку.

Рука потяглася до сидру, і я сіла на брудну підлогу, роблячи ковток. За хвилину поруч зі мною присів Лестерн із такою самою пляшкою в руках.

Ми мовчали. Я задавалася питаннями про наслідки, які чекають на мене цієї ночі чи вранці. Було страшно засинати.

***

Музика повільно змінювалася, як і ще одна пляшка в моїй руці. П'ята? Сьома? Це якось не мало значення. Навіть Акоста не намагався мене врятувати від сп'яніння.

Поставивши порожню ємність на підлогу, я встала і почала танцювати, зовсім не соромлячись поруч сидячого хлопця. У його руці все ще була перша наполовину порожня пляшка пива.

Лестерн сидів на холодній, сирій підлозі. Спина була зігнута під вагою невидимого вантажу. Шкіряна куртка, колись блискуча та гладка, тепер була вкрита брудом і пилом. Біла толстовка вимазана брудом і порвана. Капюшон спадав на плечі, оголюючи скуйовджене волосся. Кросівки, що колись виблискували білизною, були вкриті товстим шаром бруду, підошва стерлася до протектора. Штани були вимазані й протерті в колінах.

Але найбільше вражали його очі: колись ясні й сповнені аристократичної гордовитості, тепер вони були тьмяними, сповненими безнадійності. Бліде обличчя. Губи, обвітрені й потріскані, були стиснуті в тонку лінію. Під очима залягли темні кола, немов свідчення безсонних ночей.

Всі проблеми ніби відійшли на задній план і зараз я насолоджувалася лише цією миттю. Алкоголь допоміг мені трохи відволіктися від тривожних думок. Можливо, треба було вибрати щось міцніше?

Взявши хлопця за руку, я почала п'яним голосом умовляти його станцювати зі мною, але Лестерн відмовлявся, відмахуючись дивними і дурними відмовками. Тоді я стала навколішки і почала його благати.

⠀⠀На цей раз він не відмовив.

***

Гаряча тарілка супу зігрівала мої руки, змушуючи прискорити свій крок до столу. Діставши з ящика столові прилади, я із задоволеною усмішкою на обличчі сіла на стілець, бажаючи почати трапезу.

Я давно не готувала перші страви, так що тепер я мала шанс перевірити свої кулінарні здібності, які я, можливо, давно втратила, але все ще вважала, що вони в мене є. Я сподівалася, що не розчарую батька.