Читати книгу - "Смерть у кредит"

* * *

Заняття тривали недовго, уроки були лише вранці… Усі предмети, релігія, різні види спорту викладав пан Мерривін, він брав на себе все, він був один, він не мав інших викладачів.

Удосвіта в сандалях та в халаті він приходив нас будити. Він уже пахкав своєю маленькою глиняною люлькою. Тряс над ліжками своїм довгим ціпком, часом вдаряв, але завжди несильно. «Hello, boys! Hello, boys!» — вигукував він своїм бабським голосом. Усі йшли за ним до ванної кімнати. Там було кілька кранів, якими намагалися користуватися якомога рідше. Було надто холодно, щоб митися. А дощ не вгавав. Починаючи з грудня він перетворився на справжню повінь. Не було видно ні міста, ні порту, ні річки вдалині… Суцільний туман, велетенська вата… Часом дощі розчиняли навіть його, спершу ще було видно вогні, а потім і вони зникали. Іноді долунали гудки, позивні суден, шум починався на світанку… Скреготіла лебідка, вздовж набережної рухався куценький потяг, задихаючись і попискуючи…

Коли Мерривін заходив, то підкручував яскравіше газовий ріжок, щоб ми могли знайти свої шкарпетки. Після вмивання, ще геть мокрі, ми підтюпцем бігли до підвалу на вбогий сніданок. Молитва і breakfast! Це було єдине місце, де часом опалювали вугіллям, масним і лискучим, що диміло, як вулкан, і пахло асфальтом. Це був приємний запах, але з невеликою домішкою сірки, що ставала все відчутнішою.

На стіл подавали сосиски з грінками, але зовсім малюпусінькі! Звичайно, й те добре! Ласощі, але завжди було замало. Я був ладен проковтнути їх усі. Крізь дим полум'я кидало відблиски на звірів, Йова і ковчег… Фантастичне видиво.

Оскільки я не говорив англійською, то мав багацько часу для спостережень… Старий ремигав повільно. Пані Мерривін приходила після всіх. Вона вдягала Джонкінда. Садовила його на стілець, відсувала посуд, особливо ножі, просто диво, що він досі не виколов собі ока… Не зжер кавник і не загнувся від цього… Я нишком зиркав на Нору, господиню, й слухав її як пісню… Її голос, як і все інше, був сповнений ніжности… В її англійській мові мене хвилювала музика, все ніби танцювало довкола посеред вогню. Загалом, я чимось нагадував Джонкінда, також перебував у притлумленому стані… Я зовсім очманів, я дозволив зачарувати себе. Зі мною було все ясно. Ця курва, напевне, все чудово відчувала! Всі жінки однакові. Вона була не кращою за інших. «Скажи-но! Що з тобою, Артуре? Ти не проковтнув летючого змія? Не захворів? Та скажи! Щось з головою? Ти що, відлітаєш, дурбелику? Дурбелику ти мій! Прокинься, ради Бога! Розплющуй очі! Уже за дві хвилини чверть!..» Ще трохи — й було б уже занадто, я миттєво кам'янів… Скоцюрблювався. Все! Кінець! Мій писок знову був на замку!

Я мав пильнувати, стримувати свою уяву, тутешня місцевість, густі хмари й вітри робили надто мрійливим. Треба було переховуватись, залазити в броню. Часто я запитував себе: як вона могла вийти заміж за такого хробака? Тхора з ціпком? Це ледве вкладалося в голові! Така шкапа, такий придурок, така пика! В ліжку його точно можна було перелякатися! Я за нього не дав би й двадцяти су! Ну нехай, врешті, це його проблеми!..

Вона весь час чіплялася до мене, хотіла, щоб я заговорив: «Good morning! Ferdinand! Hello! Good morning!» Я був збентежений… Вона корчила такі милі гримаси… Стільки разів я міг клюнути! Але щораз намагався відволіктися… Я знову прокручував у пам'яті все, що було… Знову переді мною поставали Лавлонґ, Ґорлож, усі разом!.. Я мав чимало спогадів, від яких нудило! Матуся Меон! Шак’я-Муні!.. Мені залишалося лише сопіти носом, який у мене завжди був вимазаний лайном! Я бурмотів подумки… «Говори, говори, давай ще, моя ланґусточко! Ти мене не діймеш… Ти можеш розтягувати свою мордочку в усмішці, як дюжина жаб! Я не піддамся!.. Я вже достатньо збудився, гарантую, у мене там просто колона»… Я знову згадував свого доброго батька… його вибрики, його балаканину… все це лайно, що очікувало мене, майбутню роботу, всіх клятих покупців, круглі столики, макарони, достави… господарів! Як мені били морду! Пасаж!.. Бажання провчити їх пронизувало мене до самих печінок… Мене зводило судомами від спогадів! До самої дірки в дупі!.. На мене находила така лють, що я здирав з себе цілі шматки шкіри… Я вже ні на що не був здатний. Ця краля мене не отримає! Можливо, вона добра й чудова… І хай би вона була ще в сотні тисяч разів гарніша й чарівніша, я не зрушу з місця! Не зроню жодного зітхання! Нехай вона обдере собі шкіру з дупи і наріже її ремінцями, щоб мені сподобатися, нехай вона обгорне ними собі шию, як серпантин, нехай вона відріже собі три пальці на руці, щоб засунути їх мені в задницю, нехай купить собі дірку із щирого золота, я не заговорю!.. Ніколи!.. Жодного поцілунку!!! Воно не варте того! Все це вже було! Я волів дивитися на її старигана, розглядати його пику… це мене відволікало!.. Я займався порівняннями… Його тіло нагадувало ріпу… Певно, якась зеленава, розріджена кров… А ще він нагадував морквину, можливо, через кущисте волосся, що вкривало його вуха й підборіддя… Як же йому все-таки вдалося уламати кралечку?.. Напевне, гроші тут ні до чого… Тоді помилка?.. Адже жінки завжди квапляться. Кидаються на першого-ліпшого… Їм згодяться будь-які покидьки… Зовсім як квітам… найпрекраснішим — найсмердючіший гній!.. Сезон триває не дуже довго! Ха! До того ж вони весь час брешуть! Я міг би навести жахливі приклади! Ніколи не зупиняються! Це їхній аромат! Таке життя…

А якби я заговорив… Вона відразу обкрутила б мене! Ясно, як Божий день… Я б іще швидше заплутався… Принаймні те, що я не розтуляв писка, гартувало мій характер.

Під час занять пан Мерривін переконував мене, старався щосили, закликав усіх учнів, аби вони допомогли розговорити мене. Він писав речення друкованими літерами на дошці… Їх було легко розгадати… а потім знизу переклад… Хлопці весь час повторювали те саме, багато разів… хором… у такт… Тоді я широко роззявляв рота й вдавав, що зараз… Я чекав, поки щось вийде… Нічого не виходило… Ні складу… Я закривав рота… Спробу було закінчено… Мені давали спокій на добу… «Hello! Hello! Фердінане» — гукав до мене той козел, страшенно роздратований і сприкрений… Він уже по-справжньому починав діяти мені на нерви… Я із задоволенням змусив би