Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Поразка Моро й ЦОС, передача справи до ООГ, Діана Дельґаудіо, що виявила ознаки одужування, якого насправді не було.

Однак передусім їй не хотілося повертатися додому. Рутина з Максом її лякала. Уперше вона усвідомила, що в їхніх стосунках щось не так. Не знала, що саме, і насамперед не знала, як про це сказати йому.

Вона саме вийшла з-під душу, відчинила дверцята комірки в роздягальні, куди раніше склала свої речі, коли помітила, що на екрані мобільного блимає друге повідомлення. Знову з невідомого номера, знову ота есемеска:

Ти його обожнюєш?

Отримавши її вперше, вона вирішила, що хтось помилився номером і повідомлення призначене комусь іншому. А тепер у неї виник сумнів: можливо, те повідомлення писали саме їй?

Поки поверталася до Трастевере, спробувала передзвонити на номер відправника, але у відповідь лунали лише порожні гудки. Це її роздратувало. Вона не належала до когорти цікавих жінок, а тому вирішила викинути з голови ці повідомлення.

Сандра припаркувала машину неподалік від дому і, перш ніж вийти з автівки, зачекала ще хвилинку. Сиділа, вчепившись обома руками за кермо, і через лобове скло поглядала на освітлене вікно своєї квартири. Бачила силует Макса, що рухався по кухні. На ньому був фартух, на лобі — окуляри для зору: напевно, готував вечерю. Звідти, де вона сиділа, він здавався розслабленим, як завжди, навіть насвистував.

«Як же йому сказати? Як пояснити те, чого навіть я сама не розумію?» — питала саму себе Сандра.

Однак якось таки мала сказати, мусила це зробити. Отже, глибоко вдихнула й вийшла з машини.

Почувши скрегіт ключа в замку, Макс вийшов у коридор їй назустріч. Як завжди.

— Втомилася? — запитав, поки цілував у щоку й знімав з плеча спортивну сумку. — Вечеря майже готова, — додав, не чекаючи на відповідь.

— Добре, — змогла видавити із себе Сандра, хоча їй це далося нелегко.

Проте Макс нічого не помітив.

— Сьогодні я проводив велику контрольну з історії. Студенти чудово відповідали на всі запитання щодо Ренесансу. Я всім поставив добрі оцінки! — розповідав він з виглядом великого бізнесмена, який щойно підписав угоду на мільйони.

Просто неймовірно, скільки натхнення вкладав Макс у свою роботу. Його зарплати ледве вистачало на оренду квартири, утім робота викладача історії значила для нього більше за будь-які багатства світу.

Однієї ночі йому наснилися числа. Сандра вмовляла його купити собі лотерейний білет із цими номерами, але той не погодився.

— Коли я стану багатим, мені буде якось дивно, якщо я надалі працюватиму простим учителем. Доведеться відповідно змінювати спосіб життя, а мені подобається те, що в мене є нині.

— Неправда, — заперечила вона. — Зможеш і далі робити те, що робиш, але вже не доведеться хвилюватися про майбутнє.

— А що може бути кращим за таємницю, що несе нам майбутнє? Включно з драмами та переживаннями. Люди, яким більше не треба хвилюватися про майбутнє, вони ніби наперед досягли мети свого існування. А в мене своя історія: минуле — єдина впевненість, яка мені потрібна.

Сандру захоплював цей чоловік, який комусь іншому міг здатися абсолютно неамбіційним. А от вона вважала, що Макс, на відміну від багатьох інших, достеменно знав, чого хоче. Тому почувався задоволеним власним життям.

Кілька хвилин по тому вона вже сідала за стіл, а він тим часом уже відкидав пасту. Макс майстерно чаклував на кухні. Відколи з Ноттінгема перебрався до Рима, він досконало засвоїв усі секрети італійської кухні. А от вона ледве вміла зварити кілька яєць.

І того вечора Макс, як завжди, накрив на стіл, поставивши склянку зі свічкою. То був їхній особливий романтичний ритуал. Перш ніж подати страви, він запалив свічку запальничкою. І усміхнувся їй. А ще відкоркував пляшку червоного вина.

— Так ми забудемо про все й заснемо на дивані, — мовив Макс.

«Як я зможу сказати такому чоловікові, що мені важко жити з ним?»

Вона почувалася невдячною своїй долі.

Він приготував її улюблену страву: пасту алла норма[16]. А на друге були стейки по-римському. Проблема мати поряд бездоганного партнера полягала в обов’язку завжди відповідати його рівню. Сандра добре знала, що не заслуговує на таку увагу, й тому в її душі наростало невдоволення.

— Домовмося, — запропонував Макс, — цього вечора ніяких убивств, ніяких мертвих, будь ласка.

Ще вдень вона повідомила йому телефоном, що справу римського монстра передали карабінерам. Сандра ніколи не розповідала йому про роботу, уникала говорити про такі страшні деталі своєї служби, які могли збурити його тонкий душевний склад. Однак того вечора її лякало мовчання. Вона боялася, що навіть ота бридка тема для розмови ось-ось вичерпається і їм узагалі не буде про що говорити.

— Гаразд, — погодилася з вимушеною усмішкою.

Макс сів навпроти, накрив її долоню своєю.

— Я радий, що тобі більше не доведеться займатися цією справою. А тепер їж, бо вихолоне.

Сандра схилила голову над тарілкою, побоюючись, що більше не зможе поглянути йому в очі. Та коли вона взяла серветку, світ раптом захитався в неї перед очима.

Під нею лежала оксамитова коробочка. Певно, з обручкою.

Жінка відчула, як на очах у неї забриніли сльози. Вона спробувала їх угамувати, але марно.

— Знаю, що ти думаєш про шлюб, — сказав Макс, який не міг навіть уявити справжньої причини її сліз. — Коли ми з тобою познайомилися, ти відразу сказала мені, що ніколи ні з ким не одружишся після Давіда. Протягом усього цього часу я поважав твою волю й ніколи навіть не натякнув на весілля. Але тепер я змінив думку. Хочеш дізнатися чому?

Сандра лише кивнула у відповідь.

— Ніщо не триває вічно. — Він помовчав. — Якщо я щось і засвоїв у цьому житті, так це одне: наші вчинки не залежать від того, настільки ми вміємо планувати та уявляти майбутнє. Насправді вони залежать тільки від того, що ми відчуваємо тут і тепер. Отже, твій шлюб зі мною не повинен тривати все життя, це не головне. Головне те, що я хочу цього зараз. Я готовий ризикувати щасливим життям у майбутньому заради того, щоб відчути себе щасливим зараз.

Сандра тим часом поглядала на футляр, не насмілюючись до нього доторкнутися.

— Не сподівайся знайти