Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 114
Перейти на сторінку:
смерті великого українського гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Згодом почалася Велика Визвольна війна українського козацтва проти Польщі.

Частина сьома

КОЗАЦЬКА ДОБА

1. Українська державотворча думка

Українські пісні та поезія нашого великого народу у XVI–XIX століттях засвідчили споконвічну тягу українців (русів) до державотворення і свободи, «бо саме поезія активно і вчасно реагувала на актуальні події визвольної боротьби нашого народу, що протяглась у віках і була, значною мірою, визначником стану суспільного думання тієї чи іншої доби» [233, с. 22].

Тому автор пропонує звернутись до давньої української поезії та пісень, які чомусь досі перебувають під забороною та не вивчаються на належному рівні. А як доказова база — не сприймаються, бо так колись звеліла Московія, не володіючи чимось подібним.

«Цікаво те, що цю традицію почали поети, які українцями і не вважалися, але доля землі української була для них аж зовсім не байдужа, — це Матвій Стрийковський, … другим був Себастіян Кленович, очевидно, вірменин родом, який так само проголосив урочисто своєю поемою «Роксоланія» народження Руського (Українського) поетичного Парнасу у Львові… «Хроніку польську, литовську, жмудську та всієї Русі» М. Стрийковський видав у 1582 році в Кролевці. Власне історії Русі він виділяє значну увагу, притому пише про Русь з повною симпатією, а в поезії «Про руйнування руських князівств через Литву та Жмудь» розмірковує про причини занепаду Київської Русі та й Галицько-Волинського князівства, де незгода між собою та змагання за владу — «хто там перший стане» — і вчинили те…» [233, с. 22–23].

Матвій Стрийковський, звичайно, мав рацію, коли так писав про Київське князівство, але дуже помилявся, коли до нього долучав ще й Велике Галицько-Волинське князівство. Бо головною причиною його падіння все ж таки була агресія Польщі, яка постійно зазіхала на землі Русі. Певно, Матвій Стрийковський з цього питання дотримувався польської державницької версії. Що цілком зрозуміло.

«До речі, українським історикам годилося б звернути увагу й на… особливе визначення історика, що Київський стіл перейшов не у Суздаль та Москву, а саме в Литву, отже Литовське (-Руське. — В.Б.) князівство вважало себе спадкоємцем Київського, чим і пояснювався його слов’янський характер… та й сам історик (М. Стрийковський) через те вважав себе не лише литовським, а й руським» [233, с. 23].

«Через два роки у Кракові (1584) вийшла знаменита «Роксоланія» С. Кленовича, польсько-українського поета, який виявив у цьому творі виразний український патріотизм» [233, с. 23].

У часи Кленовича, 1582 року, Київ був зруйнований кримським ханом Менглі-Гіреєм і, як пам’ятаємо, швидкими темпами відбудовувався. Поет дуже чітко окреслив значення Києва:

«Знайте, що Київ у нас на Русі значить стільки, як давній Рим для старих християн, має таку ж він вагу…» [233, с. 24].

Саме в ті часи, як стверджує українська історична наука, починає зароджуватися українське козацтво. Як знаємо, його очолювала українська шляхта: князі (Вишневецькі, Ружинські), старости (Дашкевич, Претвич) тощо.

Хоча слід зазначити, що вже на початку XV століття князя Федора Острозького величали в Тевтонському ордені козацьким гетьманом. То десь же мали бути його козаки! Це теж до відома українських істориків.

«Згодом Польща, треба признати, зрозуміла цю велику собі небезпеку і немало сили поклала на розбиття цього альянсу, переманивши аристократію нашу в католицизм і в той спосіб відірвавши її від свого народу, а це значить, що народ обезголовився, відтак натуральний процес державотворення почав творитися лише знизу, з козацько-посполитих мас, захопивши тільки незначну частину української шляхти,.. тобто нація змушена була тратити значну енергію на витворення своїх горішніх прошарків суспільства наново. З цього погляду звертає на себе увагу поетична полономовна пам’ятка, датована 1584 роком, тобто тим, у який постала й «Роксоланія» — «Epicedion» — жалібний вірш на смерть Михайла Вишневецького, каштеляна київського, старости черкаського, канівського, лютинського, який немало воював з татарами і в якого, хоч і зветься він оборонцем Речі Посполитої, інтереси — оборона власне України, причому зазначається: «добрих гетьманів… Україна мала, гетьманів з чужих країн не потребувала,.. Подільська земля зветься «Князівська Русь», а синові вмерлого поет подає науку, щоб він наслідував «батьківську справу, Україні послужив (зауважимо, не Речі Посполитій, а таки Україні) як державець правий…» [233, с. 25].

Згадаємо дещо про князя Михайла Вишневецького, який жив у кінці XV — на початку XVI ст. Вперше він згадується у 1490 році, коли записався як «князь на Вишневці та Збаражі». Будучи прямим нащадком роду Галицьких-Острозьких, Михайло Васильович Вишневецький у 1500–1507 роках, коли його (двоюрідний) брат Костянтин Іванович Острозький — Великий руський князь — перебував у московитів у полоні, заміщав того на посаді брацлавського намісника (і не тільки на тій посаді). Він особисто згадується у знаменитій поемі невідомого автора «Про побиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го». Ось слова з поеми:

«Із Литви князь Костянтин три тисячі добрих

Мужніх воїнів привів, битися готових.

Князь Михайло з Вишнівця був при нім з синами

Й князь Андрій із Збаража, котрі над військами

Теж могли гетьманувать, але Костянтина

Визнано було всіма гетьманом єдиним…»

Із цих слів давньої поеми випливає два

1 ... 64 65 66 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"