Читати книгу - "N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi"

Чарлі не відповів відразу. Він зосереджено працював із шипами Торіссентри, ретельно вставляючи їх у землю, створюючи бар'єр навколо хижини, щоб захистити себе від нападів. Кожен крок був важливим, і жодна деталь не могла бути пропущена.

— Ти правий, — відповів Чарлі, нарешті піднявши голову. — Але спершу нам потрібно дбати про найближчий захист. Якщо ми зможемо стримати їх хоча б на деякий час, ми зможемо підготуватися до чогось більшого.

Поки вони працювали, Ерліс залишалася поруч, щоразу приносячи нові матеріали і дивні предмети, які вона знаходила в лісі. Її інтуїція дивним чином завжди підказувала, що їм потрібно. Вона приносила гілки, шматки кори, навіть нові рослини, і все це виглядало корисним.

— Вона не перестає нас дивувати, — усміхнувся Марк, спостерігаючи, як Ерліс знову приносить кілька великих листків рослини, схожої на Люндрію, яка мала заспокійливі властивості.

— Вона точно не просто тварина, — відповів Чарлі, допомагаючи їй принести ще кілька гілок. — Це більше схоже на партнерство. Як би ми не намагалися, без неї ми б не вижили.

— Якщо нам вдасться знайти більше рослин з такими властивостями, це може значно полегшити нашу роботу, — сказав Марк, знову повертаючись до своїх досліджень.

Протягом наступних декількох днів, робота була безперервною. Чарлі продовжував зміцнювати хижку, працюючи з новими матеріалами, створеними з рослин, які приносила Ерліс. Марк за цей час не залишав лабораторію, проводячи експерименти з рослинами і шукаючи нові рішення для того, щоб підтримувати теплоту і забезпечити їхні потреби в їжі. Він також почав ретельно записувати всі дані про нові рослини і їхні властивості, створюючи більш точну картину про середовище цієї планети.

Одного разу, після кількох годин роботи, Марк підійшов до Чарлі.

— Я зміг створити ще один обігрівач, — сказав він. — Якщо ми поєднаємо його з цими рослинами, можемо отримати набагато більше тепла, що дозволить нам залишатися на дереві.

— Що ти пропонуєш? — запитав Чарлі, з цікавістю підходячи до нього.

— Якщо ми створимо в хижині ще кілька таких обігрівачів і змішаємо їх з мохом та іншими утеплювальними матеріалами, то зможемо значно підвищити температуру всередині, — пояснив Марк. — Крім того, рослини, що здатні поглинати тепло, можуть служити ще і як природні батареї.

Чарлі задумався, перевіряючи, чи не є це ще однією надмірною витратою ресурсів.

— Це звучить розумно, — погодився він. — Давай зробимо це.

Після кількох днів важкої роботи, вони завершили основне укриття, створивши тимчасові бар'єри й підвищену теплоізоляцію. Тепер вони мали надійний притулок, але цього було недостатньо для того, щоб повністю відпочити.

— Тепер нам потрібно більше працювати над обороною, — сказав Чарлі, коли вони завершили роботу. — Якщо ми хочемо пережити наступні тижні, нам потрібно більше пасток і бар'єрів.

— І більше запасів їжі, — додав Марк. — Нам не вистачить їжі на довго, якщо ми не знайдемо нові джерела. Ми не можемо просто жити на рослинах.

— Ласкаво просимо в реальність. Знову. — Чарлі посміхнувся, але його погляд був серйозний.

Так вони продовжили працювати, не маючи іншого вибору. Тільки разом, наперекір всім труднощам і втому, вони мали шанс подолати ці випробування. Вони не знали, що принесе наступна зима, але розуміли, що кожен день — це новий шанс на виживання.
З кожним днем їхня хижина на дереві ставала міцнішою, теплішою і більш захищеною. Марк і Чарлі працювали як команда, намагаючись знайти баланс між обороною, збереженням ресурсів і продовженням досліджень. Але навіть у цій складній рутині між ними ще залишалася напруга після бійки, яка сталася в шатлі.

Одного вечора, коли вони закінчували роботу над новими пастками з використанням шипів Торіссентри, Марк, витираючи піт із чола, порушив мовчання:

— Знаєш, Чарлі... Я думаю, що тоді, під час нашої сварки... Я справді заслуговував на той удар.

Чарлі здивовано підняв голову, опустивши інструменти. Він не чекав, що Марк повернеться до цієї теми.

— Ти зараз про що? — запитав Чарлі, хоча і так розумів, про що йдеться.

— Про нашу бійку. Про те, як я здався і почав поводитися, як тягар для нас обох. — Марк знизав плечима, поглядаючи на Ерліс, яка тихо спала у своєму кутку. — Тоді я справді відмовився від надії. Я підвів нас.

Чарлі важко видихнув і сів поруч із ним.

— Може, ти й підвів. Але я теж не був бездоганним. Я перегнув палицю. Ти був у стані, коли тобі треба було допомогти, а не кулаком у щелепу.

Марк коротко засміявся.

— Ти добре "допоміг", скажу чесно. Я досі згадую той день, коли ми почали битися. Якби хтось подивився на нас збоку, то вирішив би, що ми пара дикунів.

— Пара втомлених і зневірених дикунів, — додав Чарлі з кривою усмішкою. — Але ти знаєш, чому я так злився? Тому що я бачив у тобі того самого Марка, який міг знайти розв'язок до будь-якої проблеми. Ти був тим, хто завжди шукав науку навіть там, де її, здавалося, не було. А тоді ти просто... здався.

Марк кивнув, згадуючи ті темні дні. Вони обидва мовчали кілька хвилин, спостерігаючи, як полум’я їхнього невеликого обігрівача тремтить у холодному повітрі.

— Чарлі, — нарешті сказав Марк, — я хочу, щоб ти знав: я більше не дозволю собі впасти в той стан. Ти витягнув мене з того дна. І я вдячний за це. Навіть якщо тоді я цього не розумів.

Чарлі посміхнувся, але швидко приховав це за серйозним тоном:

— Що ж, ти краще тримайся цього слова. Бо наступного разу я не лише вдарю, а ще й змушу тебе працювати без сну, поки не виправишся.

Марк засміявся, але в його очах було видно справжню подяку.

— Домовились, — відповів він.

Вони ще трохи посиділи біля обігрівача, згадуючи ті дні, коли їхні сварки здавалися кінцем світу. А зараз вони зрозуміли, що ця сварка, хоч і болюча, змусила їх обох змінитися. Вона стала точкою, з якої їхній дух виживання став сильнішим.