Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Сержант рухався, як ураган. Потужними ударами він почав розправлятися з іншими. Маніпулятори роботів хаотично металися, намагаючись завдати удару, Їхні бластери стріляли в порожнечу, сержант був занадто швидким. Кожен його рух – ідеально розрахований. Роботи падали один за одним, перетворюючись на купи уламків.

Через кілька секунд вантажний відсік опинився вкритим залишками знищених машин. Я, спостерігаючи за цим видовищем, відчув захват, змішаний із холодним жахом. Штучний інтелект корабля раптово перервав тишу:

— Активовано систему дальнього сканування. Виявлено стелс-крейсер на відстані 30 тисяч кілометрів. П’ять абордажних човнів наближаються до нашого корабля.

Рос не розгубився.
— Ден, мені потрібна твоя допомога. ШІ, вирівняй корабель так, щоб отвір у корпусі був направлений на човни!

Сержант підійшов до одного з великих металевих контейнерів і ввів код на його панелі. Зсередини з механічним шумом висунулася переносна плазмова гармата. Я відйшов, побачивши зброю, яка у вмілих руках, могла знищувати навіть кораблі класу корвет. Ми разом перенесли її до отвору. Рос активував гармату — вона розклалася, трансформуючись у бойову позицію. Перед нами засвітився захисний енергетичний щит.

Рос сів за управління і крикнув:
— Кадете, на тобі боєкомплекти!

Я кинувся до відкритого контейнера, схопив два енергетичні елементи й швидко доставив їх сержанту.
— Мінус один! —   вигукнув Рос, коли постріл гармати перетворив один із човнів на вогняну кулю.

Але ворог не стояв на місці. Я відчув, як плазмові постріли почали влучати по обшивці корабля та захисному щиту гармати.
— ШІ, яка ситуація?
— До активації проти метеоритного щита й гіпердвигуна залишилося дві хвилини. Вороги досягнуть корабля, через шістдесят секунд.

Рос перезарядив гармату й, не зупиняючись, продовжував стріляти:
— Мінус два!

Ситуація ставала все напруженішою.
— Ден, бери всіх і катапультуйтеся в рятувальних капсулах! — вигукнув Рос. — На борту їх чотири. ШІ, відстріли зараз дві капсули. Якщо ворог не відкриє по них вогонь, катапультуйтеся. У кожній капсулі є місячний запас повітря й їжі на двох. Аварійні маяки активуйте через тиждень.

— Я не залишу тебе! — відповів Ден.
— Це наказ кадете, і він не обговорюється! — відрізав Рос.

Я відчув, як мене охоплює гнів і відчай:
— Срав я на такі накази. Я з тобою.

Рос припинив стріляти, повернувся до мене і посміхнувся:
— Ден я виграю вам час. Мені буде простіше вибратися без вас. Твоє завдання — врятувати Кука й Ліє. ШІ, телепортуй його на місток!

Раптом я відчув, як моє тіло огорнуло світло телепортації. Не гаючи часу, я переніс непритомного Кука до капсули, підключив його до автоматичного реаніматора й пристебнув ременями.

ШІ повідомив:
— Рос знешкодив третій човник, але два інші примагнітилися до обшивки. Роботи пробираються через отвір у корпусі. Енергетичний щит активовано.

Я підхопив Ліє на руки, заніс її до іншої капсули й закріпив.
— ШІ, яка ситуація з першими двома капсулами?
— Вороги їх не атакують. Їм потрібен корабель, а не екіпаж.

—  Катапультуємося! —  наказав я й відчув характерний поштовх, коли капсула відірвалася від корабля. На екрані я бачив, як ми віддаляємося від нашого корабля. Мене цікавило, як корпорація дізналася про корабель, адже ми були обережні і намагалися не світити його?

 В шоломі я чув як ШІ розпочав зворотний відлік до гіперстрибка:
— 10, 9, 8….

Якщо корабель стрибне в гіпер, у Роса буде шанс врятуватися і підібрати нас пізніше.

І тут це сталося. Я відчув сильний сплеск енергії. Наш корабель згас, немов свічка у вакуумі. Протиметеоритний щит впав. Сопла гіпер двигуна завмерли. Це застосували  ЕМІ - зброю. Я побачив, як стелс-крейсер корпорації зняв маскування й захопив наш корабель силовим променем притягуючи до себе. Все це виглядало, наче щука, що роззявила пащеку, заковтує карася.

Мене охопило розчарування і безпорадність. Важкість усвідомлення ситуації тиснула на мене з усіх боків, як вакуум космосу. У голові все кричало: "Ти не можеш просто собі сидіти тут! Рос там сам, а ти просто тікаєш?!" Я вже був готовий повернути рятувальну капсулу й повернутися до нашого корабля. Хотів втиснути себе назад у цю пекельну битву, щоб хоч якось виправити ситуацію, але в цей момент помітив щось неймовірне.

Наш корабель, що майже повністю зник у вантажному відсіку стелс-крейсера корпорації, несподівано почав розчинятися в срібному вирі. Це було схоже на ланцюгову реакцію: спершу хвилі сріблястого пилу накрили наш корабель, але за секунду вони плавно, мов повільний, смертоносний танець, поглинули задню частину стелс-крейсера. Металевий корпус почав руйнуватися, наче був зроблений із крихкого скла.

"Невже це…" — мої думки завмерли, коли я зрозумів, що саме відбувається. Рос активував "Судний День". Останній, незворотний захід. Ця зброя могла перетворити будь-який об'єкт на хмару наночастинок, але її використання означало одне: кінець для всього живого в епіцентрі. Рос вирішив пожертвувати собою, щоб знищити корабель корпорації, їхню команду, їхню можливість захопити нашу технологію.

Це усвідомлення підкосило мене. Жах побаченого змішався з безпорадністю та люттю. Я впав у крісло капсули, відчуваючи, як слабкість проникає в кожну клітину мого тіла. Сльози наверталися на очі, але я стискав кулаки, намагаючись стримати емоції.

На екрані залишався лише срібний вир, що колись був крейсером корпорації. Ще кілька секунд – і вся гігантська структура остаточно зникла, розпавшись на блискучі частинки, що розсипалися у світлі зірок. Тепер ця хмара бойових нанороботів буде притягнута магнітною силою найближчої зірки та поглинута її розпеченим ядром. Забравши з собою смертоносну силу та знищені кораблі.

Мені хотілося кричати. Від болю, від люті, від відчаю. Життя сержанта Роса, його відвага і рішучість згоріли в цьому вогні разом із ворогами. Він дав нам шанс вижити, але ціна цього шансу була занадто високою.