Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Істина

Темрява огорнула її свідомість, але цього разу вона відчувала її інакше. Важкість, ніби незримі кайдани, сковувала її розум. Все навколо ставало нестабільним: коридори корабля змінювали форму, панелі управління миготіли незрозумілими символами, простір спотворювався, і час втрачав лінійність.

Еліс намагалася утримати контроль. Їй потрібно було діяти. Вона відкрила сенсори, спробувала перевірити навколишній простір, але корабель поводився дивно — наче сама реальність почала ламатися. Сигнали відстеження “Тіні” зникали і з’являлися в інших точках, а іноді їх ставало декілька, наче за нею гналися одразу кілька істот.

— Ні… Це не може бути реальністю… — прошепотіла вона, але її голос загубився серед механічного скреготу та перешкод у зв’язку.

Почали з’являтися дивні видіння. Їй здавалося, що вона бачить обриси людей. Їхні фігури ледь розрізнялися у темряві, але вони ніби тягнули до неї руки, намагаючись щось сказати. Проте її розум опирався.

“Це галюцинації. Ти мусиш залишатися зосередженою. Потрібно виконати місію…”

Але що було її місією? Дослідження? Виживання? Чи щось інше?

Стіни корабля наче дихали. Вона відчула, як її тіло стає важчим, ніби гравітація несподівано змінилася. Паніка почала охоплювати її. Вона схопилася за панель управління, намагаючись стабілізувати корабель, але її руки раптом перестали її слухатися.

І тоді вона почула голос.

— Еліс… Чуєш нас?..

Голос лунав звідусіль. Він був далеким, спотвореним, але знайомим.

Вона озирнулася, але нікого не побачила. Проте відчуття присутності було настільки сильним, що її шкіра покрилася мурашками.

— Хто тут? — запитала вона, намагаючись приборкати страх.

Відповідь прийшла через секунду.

— Прокинься.

Раптово корабель почав трястися, системи знову вийшли з ладу, а навколо спалахнули червоні сигнали тривоги. Свідомість Еліс розколювалася, неначе її витягували з цього простору… але куди?

Вона більше не була впевнена, що її реальність – справжня.

Еліс відчула, як її тіло смикнулося вперед, наче її хтось ривком витягнув із корабля. Всі системи різко вимкнулися, і вона опинилася у цілковитій темряві. Навколо – порожнеча, але вона більше не була схожа на безкрайній космос. Це було щось інше. Щось холодне.

Вона вдихнула, але не відчула повітря. Паніка вдарила в груди. Вона намагалася стиснути руки в кулаки, щоб відчути корабель, але пальці наткнулися на… ніщо.

— Ні, ні, ні… Що відбувається?

І тоді перед нею з’явився силует.

Тінь.

Висока, темна постать, яка не мала чітких обрисів, але випромінювала дивну енергію. Вона не загрозливо насувалася, не намагалася атакувати – просто стояла перед нею, ніби чекала.

Еліс відчула, що її мозок починає працювати інакше. Всі попередні страхи, вся боротьба – вони раптом втратили сенс. Їй здалося, що вона стоїть перед чимось значно важливішим, ніж просто виживання.

— Ти все ще не розумієш? — голос лунав прямо в її голові, не через звукові хвилі, а безпосередньо в свідомості.

Вона стиснула зуби.

— Що я повинна зрозуміти?!

Темрява навколо почала змінюватися.

Перед її очима з’явився її корабель – але він був понівечений, розбитий, корпус вкритий тріщинами. Потім – кадри її власного польоту: запуск, перші хвилини в космосі… і ось воно.

Зіткнення.

Кадр сповільнився. Її корабель врізається в щось. Це не астероїд, не уламок – це супутник. Маленький, неживий об’єкт, який вона просто не помітила. Вибух. Її тіло кидає всередині капсули, удари, кров, панель управління розбита…

Вона кричала, але звуку не було.

Картина змінилася.

Вона бачила себе… лежачу. Але не в капсулі. В лікарняному ліжку. Проводки, монітори, бліда шкіра. Вона була живою.

Але її ноги…

Еліс відчула, як її серце стискається. Це не могло бути правдою.

— Ти жива, але застрягла, — продовжував голос. — Ти борешся не з нами. Ти борешся із собою.

Вона знову побачила темний простір і постать Тіні.

— Це неможливо, — прошепотіла вона.

— Чому? — Тінь нахилила голову, ніби вивчаючи її.

Еліс здригнулася.

— Тому що… тому що я… я жила тут! Це було реально!

— Реальність – це те, у що ти віриш, — відповіла Тінь. — Але час прокидатися.

Раптом навколишній простір почав руйнуватися. Чорні тріщини розповзалися по темряві, і звідти пробивалося світло. Еліс відчула, як її свідомість знову розривається.

А потім… біль.

Справжній.