Читати книгу - "Постріл із глибин"

збирався підійти ближче до берега, щоб пройти повз плавучий маяк Конінбеґ, перш ніж корабель увійде в найвужчу частину протоки Святого Георга. Тьорнер розумів, що таке рішення суперечить рекомендаціям Адміралтейства, згідно з якими треба проходити маяки та інші навігаційні орієнтири «посередині протоки». Проте Адміралтейство повідомило про субмарини у 20 милях від маяка, а будь-який мореплавець, проходячи протоку в 45 миль завширшки, вважав би це серединою протоки. Якщо дотримуватися порад Адміралтейства, то треба йти просто в пащу субмаринам.

Близько 13:30 капітан Тьорнер наказав стерновому повернути праворуч, щоб вивести корабель на паралельний до лінії берега курс — Пайпер мав зняти перший із чотирьох пеленгів[524]. Цей поворот, а також декілька попередніх змін курсу переконали пасажирів у тому, що капітан вирішив дотримуватися зигзагоподібного курса, щоб уникнути зустрічі з субмариною, хоча насправді це було не так. Парадоксально, але через форму берега пасажирам здалося, що корабель повернув в інший бік, у відкрите море.

Роберт Кей боровся з кором, спостерігаючи за морем крізь ілюмінатор. Хлопчик із Бронксу, весь у плямах, з гарячкою, мав єдину розвагу — стежити, як світ пропливає повз його вікно. Море навколо блищало під сонячними променями, і берег Ірландії манив яскравою зеленню. Раптом корабель повернув праворуч, і берег почав відступати, вкрай розчарувавши хлопця[525].

Того ранку «король шампанського» Джордж Кесслер вирішив звернутися зі своєю пропозицією щодо тренування пасажирів до капітана Тьорнера. За розмовою обидва курили.

Пізніше Кесслер писав: «Я запропонував видавати пасажирам квитки з зазначенням номера шлюпки, у яку треба сідати, коли щось трапиться. Мені здалося, що така інформація може звести до мінімуму труднощі в разі небезпеки»[526].

Тьорнер розповів, що таку ідею вже обговорювали після катастрофи «Титаніка», але в «Кунард» її відкинули як «недоцільну». Він також додав, що не має повноважень запроваджувати такі тренування на свій розсуд без згоди Торговельної палати Адміралтейства.

Потім тема їхньої розмови перейшла на «загрозу торпед, яку ніхто з нас навіть і не розглядав серйозно». Можливо, Тьорнер трохи применшив власні побоювання, щоб заспокоїти Кесслера.

Тільки-но лоцман Ланц піднявся, Швіґер знов побачив, що велетенський пароплав змінює курс, цього разу праворуч[527]. «Він ішов просто на нас, — розповідав Швіґер Валентінеру. — Складно вигадати більш вдалий курс, на який він міг би лягти, якби вирішив навмисне стати найзручнішою ціллю для нашої атаки».

Це сталось о 13:35. Новий курс корабля міг означати, що він прямує у Квінстаун. Швіґер задав таку траєкторію руху, щоб U-20 опинилася попереду під прямим кутом. Він наказав «повний уперед», і в наступні 25 хвилин субмарина летіла зі своєю максимальною швидкістю курсом, що перетинав курс пароплава. Корабель у видошукачі ставав усе більшим. «Коротке швидке прискорення — і ми почали чекати», — розповідав він Валентінеру.

Протягом свого патрулювання Швіґер мав підстави не довіряти торпедам, але зараз вибору в нього не було. Проти такого великого корабля його палубні гармати були безсилими, а вже після кількох пострілів корабель розвернеться та спробує протаранити субмарину або ж просто втече. Тому Швіґер обрав торпеду G6.

На субмарині зростала напруга. Якщо корабель зробить іще один поворот, то на цьому погоня завершиться. До Квінстауна було зовсім близько. Крім того, вартові пароплава могли помітити перископ, і тоді капітан негайно викликав би есмінці. Хоч як дивно, корабель, здавалося, йшов без жодного супроводу. А ще більш дивним, на думку Швіґера, був той факт, що корабель узагалі опинився в цих водах, особливо після двох успішних атак у попередній день. «Ніяк неможливо пояснити той факт, що корабель не направили через Північну протоку»[528], — писав він у своєму журналі.

Швіґер розпорядився встановити глибину курсу торпеди в З метри (близько 10 футів). Часу попросити Ланца подивитися на ціль не залишалося. Величезний корабель наближався, і його чорний корпус яскраво виділявся на тлі блискучої поверхні води.

Команда Швіґера зарядила торпедний апарат і заповнила водою трубу.

«Лузитанії» лишалося близько шістнадцяти годин дороги до Ліверпуля, тобто ще три прийоми їжі: обід, вечеря та в суботу вранці останній сніданок на борту в Ліверпулі. Прийшов час обіду. Для пасажирів першого класу влаштовували лише один «прийом» в обідній залі з величезним склепінням посередині корабля. У пасажирів другого класу було два «прийоми»: о 12:30 та о 13:30. За обідом говорили про шоу талантів, яке відбувалось увечері напередодні, а також про останні новини з фронту, опубліковані в Cunard Bulletin, ну і, звісно ж, про той факт, що корабель якраз проходив «зону військових дій».

Чарльз Лоріа, як завжди, пішов на обід разом із Лотропом Вітінгтоном[529]. Вони сіли за звичний для себе стіл в обідній залі. Лоріа помітив, що ілюмінатори з обох боків відчинені. Пізніше він казав, що переконаний у цьому, бо день був навдивовижу теплим, але обидва вони все одно перебували в надзвичайному нервовому збудженні, як і протягом усієї подорожі. Через спеку стюарди повідчиняли ілюмінатори по всій залі, а також увімкнули великий електричний вентилятор, який був просто над столом Лоріа, спричинивши неприємний протяг. Таке вже бувало й раніше, і щоразу Лоріа мусив просити стюарда вимкнути вентилятор.

Якщо не зважати на це, то обід пройшов дуже приємно. Чоловіки з нетерпінням чекали на прибуття корабля. «Ми гарно провели час разом, — писав Лоріа, — і планували зустрітися в Лондоні, тим більше що він винайняв кімнати недалеко від нашого лондонського офісу».

Уже було зрозуміло, що неочікувано повільний хід «Лузитанії» коштував Лоріа одного дня роботи в Лондоні, але вже скоро він передаватиме «Різдвяну пісню» Діккенса, а також зустрічатиметься з дочкою Теккерея, Леді Річі, щоб обговорити, які примітки вона зробить до кожного зі 118 малюнків, що зберігались у футлярі для взуття в його каюті. Після цього в нього було заплановано зустріч із багетним майстром та палітурником, що мали перетворити ті малюнки на цінніші артефакти, вартість яких би набагато перевищувала 4500 доларів, за які Лоріа їх придбав.

Десь за іншим столом у тій самій залі Теодейт Поуп та її компаньйон Едвін Френд закінчували свій обід. «Молодому англійцю, що сидів за нашим столиком, принесли морозиво, і він чекав, доки стюард принесе йому ложку, — згадувала Теодейт. — Він із жалем дивився на морозиво й казав, що буде шкода, якщо корабель торпедують, а він так його й не скуштує. Ми всі розсміялись, а потім почали обговорювати те, що ми дуже повільно йдемо. Нам навіть здалося, що двигуни вимкнули»[530].

Корабель