Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Кая, якщо ти думаєш, що я дозволю тобі піти на цю самовбивчу задачу, то ти погано мене знаєш.

— Мені не потрібен твій!..

— Не перебивай.

Я проковтнула образу. Зазвичай ми могли сваритись і перегукуватись з будь-ким з загону, але в моменти особливої зібранності командира, суперечки з ним не мали сенсу.

— Якщо ти думаєш, що я дозволю тобі піти на цю самовбивчу задачу самій, то ти погано мене знаєш. Або ми в цьому разом, або ніхто. І якщо ти не хочеш слідувати цьому правилу — двері на вихід з загону завжди відкриті. Достатньо вже того, що ти не розповіла про свої плани своєму командиру — і тебе, Лерон, це теж стосується. Ваші таємниці могли поставити під удар всю групу, — тепер Гарт був серйозним. 

— Ми би не поставили. Це моя битва і мій шлях, я не хотіла наражати на небезпеку…

Різкий удар кулака по столу та дзвін посуду обірвав мою промову.

— Ти вже поставила, Кая! Ти що, не розумієш?! — Гарт був не на жарт злий. — Ти частина загону! Якби з тобою щось трапилось — це б відчули усі! Кожен з нас. Коли ти думала про похід в Академію, ти думала про Фолька, про Ройса? Про мене ти думала?!

Чомусь останнє питання здалось мені більш особистим, ніж турбота про побратимів. Я знала чому, але від цього знання серце стискалось незрозумілою прикрістю.

Гарт встав і знов схилився над столом, а його блакитні очі сповнювались гнівом. Світле двоге волосся кидало тінь на сконцентроване обличчя і здавалось, що від важких думок він постарів на декілька років.

— Пробач, командире. Я не думала про жодного з вас. Ти правий.

— Звісно, я правий, чорт би тебе побрав, Кая! Лерон! Чортяки… 

За столом запанувала напружена тиша. Секунди тягнулись, наче хвилини, а хвилини — як години. Гарт над чимось міркував і це дуже яскраво відображалось на його обличчі. Ми ж з Лероном лише переглядались: я з тривогою, він — з філософським спокоєм і дрібкою веселощів.

— То який план? — нарешті подав голос Гарт.

— Що? — я не очікувала на це питання.

— План, — Гарт підняв брови, вдивляючись в мою невпевненість. — У вас же був план, коли ви обговорювали просто-напросто увірватись в найзахищенішу будівлю Етанору?

Ми не встигли обговорити план. Але, звісно, якщо я скажу це, ми будемо виглядати повними ідіотами, що полізли на рівень вище своїх можливостей. 

Ненавиджу почуватись дурною. А саме це зараз і відбувається. Прості і очевидні питання Гарта розбивались об те, що я просто не уявляла як реалізувати задумане.

— Ми пройдемо в Академію під Щитом, — Лерон подав голос вперше від моменту, як Гарт зʼявився в кімнаті. — Тіні не чутливі до інших Арканів, вони не можуть підсилювати чи відчувати їх. Їхня сила більше заточена на реальний світ, а не арканічні сплетіння. 

Ми слухали уважно. Я не знаю, чи посвячений Гарт в деталі особистого життя Лерона до загону, але для мене інформація про Тіней від одного з них (нехай і в минулому) — безцінна. В Академії ми вивчали особливості інших Арканів… оглядово. Лише в тому контексті, коли ми могли використовувати Щит. Але про унікальні сили, слабкості — все це було покрите таємницею.

— Кая має накласти Щит. Я проведу групу через систему підземель. Вона охороняється старими закляттями, тому людині там не пройти. Але з Щитом і деякими… моїми знаннями, думаю, у нас вийде.

Гарт кивнув, тому Лерон продовжив:

— Всередині буде важко. Нам доведеться розділитись. Ходитимемо двійками, щоб не привертати увагу. Я з Каєю. Ти з Ройсом. Фольк чекатиме нас ззовні з конями. Кая буде під Щитом — ти ж вмієш відводити очі? — я кивнула. Це один з базових варіантів Щита: людина, на яку він накладений, захищена від чужих поглядів. — Жінки в Академії Тіней можуть викликати… деякі питання. Я буду з нею та допоможу шукати інформацію. Ви з Ройсом будете йти слідом за нами — якщо щось піде не так, діставайте мечі. А решту часу — спостерігайте. Будь що, що вибивається з загальної картинки має викликати тривогу.

— Незаконне проникнення в Академію Тіней — ось що викликає у мене тривогу зараз.

Гарт ще раз важко видихнув і перевів погляд з Лерона на мене, а потім назад. Але тепер в його очах грали бісики.

— Дзуськи, якщо ви думаєте, що це я казатиму Фольку, що він не йтиме з нами на задачу століття.