Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Ми все кажем — померлі виходять да ходять. В нас колись були такі люди, шо бачили їх: оце ета посадка, то то ж було все жито, колись кругом полє було да жито росло, то були в нас такі жінки в селі, які, ми все кажем — достойни, шо бачили їх, як вони з кладбіщ виходять і ходять по житі, — мертвих. Але то мала частинка, де, може, на село одна душа, кожний інший не побачить, а як скажеш комусь, шо бачив, то вже й більш ніколи не будеш бачити. Усякі різні: і молодий, старий, маленький— всякі виходять з кладбіщ — в жито, в жито, в жито…»[1136]

Зазвичай русалки рідко ходять поодинці: вони тримають одна одну за руки; групкою танцюють чи рвуть у житах волошки, бавляться на «стожку», пересуваються «рійчиком» чи «ключем».

Русалок часто бачили як тіні людей, які видно лише здалеку:

— «А кажуть, і русалочки бачили. Ну, як тінь, вона пробіжить, і немає. Наче людина йде, а так — тінь прошла, і немає».[1137]

— «Тєнь така. Прóста людина, ну побачиш только ’ддаля єє, а якшо ближче пудходить — вони скриваюця».[1138]

— «Воно мигне так, шо не побачиш. Йшла з поля додому — йде, іде за мною. Ще так як повернулася — зникла».[1139]

Типовими є описи русалок як групи людей різного віку, зазвичай одягнених у те, у чому їх поховали:

— «За русáлки колись росказували, будьто ето прівідєніє чоловіка чи женьщини, так як ото їх ложать [у домовину], у чистій одежі».[1140]

— «В чому зобраний, в чому положений [у домовину], в тому ходить».[1141]

— «Русáлки — то мертвії танцуют, гуляют. І деткó маленькії, і всякиї, бачили будьто. Бýла така байка, шо пулола льон да заснула калá мóгилок. Аж їй видалоса, шо там всі, — і малиї, і молодиї, і стариї, — геть усі, цілóй рад (ряд — В. Г.), будьто вона бачила. А тепер того немає».[1142]

— «Мужики, жінки, дєти. У тому, в чом хоронили. Так, як настояща людина».[1143]

— «І малейки дітки, і більшейкі, й більшейкі. То, каже, сами манюсейкі йдуть перші, а вже взрослиї такі, пожилиї йдуть позаді».[1144]

Здебільшого говорять, наче «русалок-чоловіков не бачили», проте в бувальщинах часто йдеться про русалку-мужчину:

— «То люде бачили. Одна жінка тут, то діда бачила. Шо йшов, каже, по воздусі, по житові поверха. На Росаль… Ну, лякало так. Вона бачила свогó діда, то жінка колись розказувала. Топляні душі виходят наверха на Росальнім тижні».[1145]

— «А Марії було — Лєусова. Як умер же Панас. Он же на Русальниці вмер. Да пошла із дєтьми… пошлі ж рвать ціє гускі свиням. І, каже, розогнуласа, а Панас стоїть. Познала ж цього Панаса. Да каже: «А чого ж це ві тута?» А вона: «Та от, пришла свиням зєллє рвати». — «А шо вас тут так, — каже, — багато?» Вона, каже, злякаласа і так, каже, нагнуласа да вірвала ще там одну зелину, да розогнуласа — і де вон дєвса?»[1146]

Нібито бачили русалок і як маленьких хлопчиків:

— «Чоловік робив грубу і росказував: робив лісником, а жінка не пускала його на Трійцю їхать у ліс. А він: «Поїду, поїду — конем же». Ага. «Приїхав, — каже, — у ліс. Ну, дивлюс: на олíщині (і олíщина тóненька) — і хлопчик. Такий років вісім, гарненький, кучеравий, вдітий такий. Ну я як побачив, і погнав ту коняку, і всей затрусився, і всю дорогу вже бегом біг. Приєхав додом, кажу жінці: «Ой-йой-йой…» А вона говорить: «Я ж тобі говорила, шо не їдь». А він же мужчина такий нелякливий: «Ну чого ж?» — здоровий дядько. Оце такий і був случай. У костюмчику таком синеньком був одітий, в часов восєм утра це було».[1147]

— «Сіли ми біля колодезя в лісі, я кажу: «Пойду, бабо, може, гриба де знайду…» Біжить хлопчина голенький да так в ладочки плеще. Я кричу: «Ой бабочко, бабочко, хлопчик голенький!» Вона каже: «Тікай сюда», — і перехрестилась, і пошли. І на Тройцю, поки буду жить, по ягоди не пойду. Баба сказала: «Оце русалка».[1148]

— «Казала одна жінка, шо її помирали діти. І вона пасвила статок і бачила, шо на берези хитався її хлопчик. Але я в гето не віру».[1149]

— «Ну, колись баби старі розказували, шо бачили русалок. В білому. Хлопчики, чорні штанці, білі рубашечкі і сині шапочкі. То такі були русалки».[1150]

У більшості розповідей ідеться про русалку як про дівчину або жінку. При цьому респонденти акцентують на деяких на їхній погляд найсуттєвіших деталях. Це:

1. Гарно вбрані дівчата або жінки: «Кажуть: да хорошиє, да повбираниє! Ето, мол (мовляв— В. Г.), русалкó».[1151]

2. Дівчата чи жінки у білому вбранні:

— «У білому всейка, і волосся біле — ото така русáвка».[1152]

— «В білому ходили, як дівчата, — то душі по житиі ходили».[1153]

— «То жінки у білому в той тиждень ходили».[1154]

— «У такому бєлому»,[1155] «Були у б’єлом»,[1156] «І в білому, і в якому хош»,[1157] «В бєлом платтю»,[1158] «Одєтиє в белом»,[1159] «В білому».[1160]

— «В бєлом були. Mати бачила русалку на Тройцу: така ободрана, в лохмоттях»,[1161] «То, вроді, дівчина в віночку і в білому нараді».[1162]

— «Казали, в білому»,[1163] «Виходять вони з води в якусь таку ніч чи в день такий, що вони спувають да танцують у вінках да в білих плаття´х».[1164]

3. Дівчата чи жінки в тому одязі, у якому їх ховали:

— «Як хоронять єї (у якому одязі — Я. Г.), то так вона і виглядає».[1165]

— «Одягнуті так, як помре людина, так і вбирають».[1166]

Згідно з відомостями з Камінь-Каширщини, «в русавки хустка — на штрумак, на кибалку».[1167] Це давній варіант комбінації зачіски й головного убору заміжньої жінки, який сьогодні вже не практикують;

4. Дівчата у вінках (часто волошкових), у стрічках:

— «Колись, як сєльсовєт сторожили, то бачили, шо ідуть по селі вмéрлії. І такії вбраниї, у вінках. Дівчата вмéрлиї».[1168]

— «В біленьких платтячках і в вєночках. Дві в середині больших».[1169]

— «У вінках, у лєнтах».[1170]

— «Найбільш тогó — молóденькії дівчатка: там бачили в віночках, там бачили».[1171]

— «Росáлки віночки плетуть. То дівчата».[1172]

— «Йдуть двє дєвчини у вєнках через лєс. То це русалки».[1173]

— «Таке, як людина. Таке петлехате або в венку. В венках з волошки».[1174]

— «Казали деди, шо колися росалки у житиі да так танцовали у вінках».[1175]

— «П’ять чи шість