Читати книгу - "Українська міфологія"

— «З розпýщенимі косáмі, в венках дєвчата бєгали. І дівчата, і старі з розпущенимі косáмі».[1177]

— «Розпатланиє такиє ходілі. Вони нє одєвалі сподніц, нє носілі поясов і хýсток нє надєвалі на сєбє, такіє розпатланиє ходілі».[1178]

— «Кажуть, шо дє´вкі в бєлих одєждах, коси порозпýсканиє».[1179]

— «В такє пишне вбрання вбіраються, з вінками на голові, да квіткі, вінкі плетуть».[1180]

— «Вона в биндáх, на молодýху вбíрана».[1181]

— «Дівчата були без хустóк. Колись борони, Боже, хустку скинути. І літом, і зимою в хустках ходили. Це хустку но хто скине — це вже всьо. То казали, шо колись бачили — по житах бігали без хусток, коси розпущані — росалкі».[1182]

— «Вона вбірана, з лєнтами, з тимиго, бо вона втопилась дівчиною. Вбрана, як дівчина, вишита сорочка в неї».[1183]

5. Дівчата з розпущеним волоссям і в тому одязі, у якому їх ховали:

— «В нас одна молодица, ну вже єє немає, вона вмерла, то її мати слаба вже така була, лежала. А вона вийшла льон полоти. Да то, каже, все йде да гукає (ну, вельмо плакала вона вже там), ото, каже, йде, бачу: така красіва дівка в вінку в такім — як вже єє нарадили, да вінки накладають вже дівчатам. Вона, каже, йде да те жито так розгортає, розгортає, да так, каже, йде да так коси (колись же ж годували такє довгє), да й косу розгортає».[1184]

— «Ну, так як була нарєджана вмéрлая, так вона і ходить. І на її віночок налóжаний, і лєнти…»[1185]

— «Коси розпущаниє, і в чому умре, в тому і бігають».[1186]

— «Коси в їх розпущаниї. Дєвчата молоді. Старші — нє. Вбраниє так, як ми».[1187]

— «Або як дівчата розпатлані, або малі діти. У білому, очи такі водянії».[1188]

6. Дівчата у весільному вбранні:

— «Русалки — так як то дівчата, у вельон убраниї, у плаття´х, та’ як то під вінец».[1189]

— «Сорочка біла, хустка біла, пацьóрки: всьо на їй таке весільне біле вбранеє».[1190]

— «Казали, шо в лєнтах і в вінку, вопшем, вона — як молодая».[1191]

— Русалку бачили як високу примарну молоду в білому платті й фаті: «Іде нівєста: висока, у хваті. Хвата і бєле плаття на йой».[1192]

Саме такий вигляд русалок є зрозумілим. Якщо це померлі, то й з’являються в білому поховальному одязі. Розпущене волосся й вінок на голові є ознакою дівчини на противагу жінці в хустці. Незаміжніх дівчат за традицією ховали вбраними, як до вінця, звідси й весільне вбрання в повір’ях.

Русалки-діти теж зазвичай одягнені в те, у чому їх поховали: «[Діти], геть так і повбраниї, ну як ото нарадюють, як хоронять».[1193]

Водночас русалок-дітей нерідко змальовують як ангелів чи «повітряних» духів:

— «То вдітиї як люди вони. У веночках малиє детки. То воздушні люди».[1194]

— «Виглядають, як на образках є. Такії з крилами, в білому».[1195]

— «Вдіті в білейкому, як анголетка. В білейкому, вдежа хороша на їх була».[1196]

— «Русалки — то ж то ангели, русалочки — ангели».[1197]

— «Це анголи, ми не бачимо їх».[1198]

— «В білейкому. То ж казали, шо вони не від нечистого, то ж то анголки».[1199]

— «Вони так, як то анголó, вони не вельми об’являлись».[1200]

Така іпостась може бути притаманна й русалкам-дівчатам:

— «Вона такий польот має — птиця в чоловєчому віді. Як молода дівчина, тіки шо літає».[1201]

— «Наподобі людини, з крильцями, в світлій одежі, большинство молодиє, з косами розпущеними».[1202]

Часто поліщуки стверджують, що русалки «ободрані, в лохмоттях»,[1203] «патлатиї»,[1204] «петлехаті».[1205] У таких варіантах нерідко йдеться не про дівчат, а про жінок: «То будя женщіна. Женщіна будя. Вона коси розпáтлає, ходіть гола да лякає».[1206] Показовими є висловлювання на кшталт «Патлата, як русалка»,[1207] «Вже така баба, як русалка»[1208] (тобто вже така стара, страшна тощо).

На Камінь-Каширщині неодмінним атрибутом русалки нерідко є залізний товкач («верцьох», довбенька): «То люди ніби ходят з товкачє´ма. То вроді мужчини, жінки — русавкó».[1209] Цей образ близький до так званої «залізної баби» — нею теж лякали дітей, щоб не йшли в жито.

Судячи з коротенької інформації із с. Грудки, русалок подекуди уявляли сліпими: «Діти позав’єзуют очі хустками і казали — цимбавки (так жартували)».[1210] Нагадаємо, що ритуальна сліпота притаманна представникам світу мертвих, тож поширення такого уявлення на русалок цілком логічне.

Трапляються описи русалки як жінки в чорному вбранні:

— «[У лісі] така жонка ходила: вся в чорном, у чорном, а коса до самоє землє чорна. І чорна хустка на їй напиняна, а коса довга. Але вона мінє не показиваєца ліцом — все до мене спóною да спóною».[1211]

— «А знов одна баба — пошла на Безодне озеро, — там церква ж утопиласа, втонула, — то вона пошла туди по щавель і двє дєвочки взяла. То вона собє рве да рве щавель. А ті: «Бабо, бабо, а чо’ та тьотка он в таком чорному, да такий лом накиданий — по том ломý ходить?» Та баба пудняла голову — ох! — вона за ціх детей — хода!»[1212]

— «Ну, колись розказували, шо такиє русалки були. Шо, кажуть, горав чоловєк поле. Як он приходить, то сидить у його на возу чорна русалка. То вон їє батогом вітяв, да й до року вмер. Ну, вдарив. Ударив. Де й каже: «Чо’ ти сюда прийшла?» Де й до року вмер. Ну, як ото… мі кажем — на Росальницу. Це отодє. Вона в чорном була. Тиє русалки — хіба хто знає? Зродилось таке, да й і всьо».[1213]

Примарну жінку в чорному (рідше у червоному) вбранні з русалками ототожнюють не завжди, іноді вважаючи різновидом «лякайла»:

— «Вже жито було покошане, ми пошли в лєс, назбирали, мо’, горіхов по п’ять, аж бачимо: з-під копи виходить жінка, вся в чорному. Нас трьох було. Ми побачили і почали бігти. До села було кілометрів, може, з шість. А вона йшла на нас. Як ми бігли — вона бігла, ми останавлювались — вона останавлювалась. І ми так пробігли, може з два кілометри. І стояв колодязь. І я напилась води, а та мені каже: «Он, подивись, вона стоїть», — а я вже її не бачила. І так ми втрьох напились і перестали її бачить».[1214]

— «Ля´кало. Мати моя йшла, вгля´нуласа, каже: «Йде за мною така жінка в