Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Пасажир 📚 - Українською

Читати книгу - "Пасажир"

961
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пасажир" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 179
Перейти на сторінку:
інше?

— Зарізяки з Бугенвілю. Такі нічого не забувають. Якщо вони пронюхають, що ти знов у місті, то знайдуть тебе — і той…

Список загроз зростав день у день. Поліція. Люди в чорному. І ось тепер ватага місцевих розбишак… Йому хотілося заволати. Та він сидів мовчки. Наче під наркозом.

— Це ще не все… — зовсім тихо мовив Шампунь.

Януш нахилив шию, наче підставляючи її під удар.

— Марсельська поліція… Вони думають, що ти причетний і до того вбивства…

— Якого ще вбивства?

— Ну, того, у грудні… Хтось забив одного бурлаку. Його в каланці[23] знайшли. Обгорілого. То балакали, наче якийсь навіженець убиває волоцюг. Та більше нікого не вбили. А може, цей чолов’яга перебрався до Бордо.

Януша затрясло. Від болю в голові аж у очах тьмарилося.

— Чому вони вирішили пов’язати обидва вбивства?

— А я знаю? Я ж не поліцай.

Януш глибоко вдихнув повітря. Треба все починати наново.

— Ти пам’ятаєш точну дату, коли знайшли тіло?

— Десь у середині грудня.

— Особу з’ясували?

— Так. Якийсь чех. Із приміського збіговища. Я його не знав.

— Він був із бугенвільської ватаги?

— Наче ні.

— А вони знайшли на місці злочину відбитки пальців?

— Чого ти до мене причепився? Я звідки знаю?

— Добре. Що ти ще чув про це вбивство? Подумай.

Шампунь зморщив чоло — думати йому було нелегко. Януш тим часом намагався скласти загальну картину. Його звинувачують у двох убивствах. Одне скоїли в Марселі, друге — в Бордо. Зашморг довкола нього стискається. Він енергійно струснув головою. Я не вбивця.

— То що там було з тим обгорілим?

— Знайшли його в каланці Сорм’ю. Дванадцять кіломерів звідсіля, якщо по прямій. Валявся голий, весь обгорів. Балакали, що тіло течією принесло, та я відразу тобі скажу: дурня. Де його забили, там і покинули.

— А чому вони вирішили, що це вбивство?

— Бо там так воно виглядало!

— Як це — виглядало?

Шампунь зареготався.

— Чолов’яга був із крилами!

— Що?

— Клянуся! У нього на спині були крила причеплені, вони теж обгоріли. Журналісти балакали, що той літав на дельтаплані й упав у море. Та то все дурня. Де ж він тоді обгорів? І чому голий?

Януш не слухав. «Убивця з Олімпа». Те ім’я блискавкою в чорному небі пронизало його мозок. «До того, як забити в Бордо Мінотавра, він забив у Марселі Ікара».

— На, ковтни. — Шампунь простягнув йому пляшку. — Ти білий, мов крейда.

— Дякую, зараз минеться.

— Вирішив зірватися з гачка, еге ж?

Януш обернувся до приятеля.

— Звідки це тобі відомо?

Шампунь усміхнувся і надовго присмоктався до пляшки.

— У мене зв’язки, — нарешті заявив він.

Януш згріб його за коміра і потягнув до себе. Пляшка перекинулася і покотилася в діл.

— Які зв’язки?

— Гей, відпусти! Просто я знаю одного чолов’ягу, та й годі! Клоді його звати. Він раніше був волоцюгою, а потім зав’язав із цим. Працю знайшов.

— У поліції?

Шампнунь вивільнився, рачки поліз по пляшку, яка вже докотилася до темної води, і встиг її підхопити останньої миті.

— Майже в поліції, — відказав він, повернувшись на колишнє місце. — У морзі він працює, в Ла-Тімоні. Возить мерців на візках. Він мені все це й розповів. Чув, як поліцаї балакали між собою… Гей, ти що це?

Януш уже схопився на ноги.

— Гайда звідси.

Клоді скидався на Справжнього Чолов’ягу.

Кам’яного велета з фільму «Фантастична четвірка».

Лисий, здоровезний, небалакучий. У білому халаті стояв він у дворі моргу і палив цигарку. Януш із Шампунем не без остраху підійшли до нього, затамувавши подих. Їм довелося перетнути лікарняний двір у Ла-Тімоні, а потім піднятися східцями на терасу, де була споруда Інституту судової медицини. У небі знову сяяло сонце, і вони під своїми численними вдягачками обливалися потом.

Дивно, але обстановка довкруги скидалася на японський пейзаж. Плоска одноповерхова споруда у формі пагоди служила тлом декільком бамбукоподібним деревцям, що густо поросли листям. Десь поблизу щебетали невидні очам пташки, посилюючи враження дзен-буддистського спокою японського саду.

— Здоров, Клоді!

— Що тобі тут треба? — не дуже привітно відгукнувся той.

— Ось познайомся. Це Жанно. Він хоче дещо попитати в тебе.

Клоді уважно глянув на Януша. Зросту в цьому здорованеві метр дев’яносто. Запалена цигарка в його руці була мов петарда у шпарині бескида. Із ніздрів, мов із кратера вулкана, курівся дим.

— Попитати? Про що це?

Януш ступнув уперед.

— Ліпше спитай, скільки я можу тобі заплатити.

Кам’яний велет розплився в посмішці. Утім, її можна було цілком узяти за гримасу недовіри.

— Це залежить від того, що ти хочеш у мене купити.

— Усе, що ти знаєш про труп крилатого чоловіка, знайденого у каланці Сорм’ю.

Клоді втупився в кінчика тлійної цигарки.

— Це надто дорого для тебе, хлопче.

— Сто євро.

— Двісті.

— Сто п’ятдесят.

Януш понишпорив у кишені і вклав у долоню велета декілька банкнот. Він не збирався довго торгуватися з ним. У Шампуня й очі на лоба полізли. Здоровань ухопив грошенята.

— Трупа знайшли в середині грудня у каланці Сорм’ю.

— Коли саме?

— Про точну дату питай у поліцаїв.

— Як звали загиблого?

— Якесь східноєвропейське ім’я. Цеван чи ще якось. Років із двадцять. У Марселі вештався останні кілька місяців. Поліцаї з’ясували, хто він, за відбитками пальців. У нього вже були проблеми із законом.

Януша здивувало це.

— Але ж трупа спалили!

— Не так він обгорів, щоб не можна було зняти відбитків.

— Де саме виявили тіло?

— Наприкінці бухти. Навпроти острова Казрень.

— Що ти знаєш про те, як воно сталося?

— На нього випадково набрело двійко охочих до довгих прогулянок. Труп був голий, геть обгорів, на спині крила. У газетах писали, що хлопець потонув, а тіло прибило до берега. Дурня! У хлопчини в легенях не було ні краплі води.

— Ти був під час розтину?

— Ні, це не моє діло. Та я чув, як судовий медик балакав із поліцаями.

— Причина смерті?

— Не все я почув. Наче помер від передозування.

Ще одна ниточка, яка пов’язує цю справу з убивством у Бордо. Почерк убивці. Ікар. Мінотавр. Може, у Франції були й інші злочини з таким підтекстом?

— Чому тіло намагалися спалити?

1 ... 64 65 66 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пасажир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пасажир"