Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Н-у-у-у,- починає тягнути. Моє серце чомусь завмирає разом з тілом. Вона удає, що задумується, але потім починає сміятися. Від цього я насуплююся ще більше.- Не передумала, дурнику! Бачив би ти своє лице! 

-Ну ти даєш, я ледь інфаркту не дістав! Не можна так лякати!- кажу, і нарешті розслабляюся.

-Ну вибачте, я надто довго чекала цих слів. Хотілося трішки помучити тебе!- каже усміхаючись.

-Мені також зараз хочеться тебе трішки помучити, але не буду цього робити.

      Ми з усмішками на вустах виходимо з номера. Я обіймаю Кіру, і вона мене також. Ми обидва довго цього чекали, і отримали б це раніше, якби не я і моє боягузтво. Заходимо в ліфт та спускаємося на перший поверх. На рецепції віддаємо ключі та виходимо на вулицю. На паркованому місці бачимо мою машину, і підходимо ближче. Я відкриваю двері для Кіри, і вона тихо дякує. Сідаю в машину та заводжу її. 

       Дорогою до універу ми ще заскочили в магазин. Кіра взяла як завжди своє мохіто, тільки в пляшці. І ще щось з солодкого для Віоли. Я взяв для Маї дещо та Діни, бо по дорозі сюди дівчата склали цілий список, що їм потрібно. Після продуктового ми пішли в всім відому Єву. Ну в загалом я їх розумію, з нашого місця прожиття важко виїхати, але я, бляха, не розумію для чого Діни три одинакові кольори помади?!

-Ми ще довго тут будемо?- знову запитую в Кіри. Вона закриває тюбик та кладе його на місце. 

-Не скигли, я також в не захваті. Ненавиджу обирати помади! А особливо коли треба зрозуміти, який це відтінок по фото!- злісно бере наступний тюбик і відкриває його. 

-Тоді давай просто скажемо, що ми забули. Або навпаки, що не знайшли потрібного,- запропонував я, і поцілував Кіру в праве плече. 

-Не вийде, Глібе, я вже написала їй, що ми в магазині, і дивимося,- каже видихаючи. Вона знову закриває помаду та кладе її на місце. Я розчаровано стогну та притуляюся своїм чолом до її плеча.- Ну ось скажи мені, бляха, нащо їй стільки помад? Я вже просто не можу! Не думала, що це буде настільки важко! 

-Господи та візьми вже любі, або більш менш схожі! Я не витримаю ще тут годину! Вони й так всі одинакові!- кажу роздратовано. Нехай я тільки приїду. Одразу випишу їй своє невдоволення! 

-Ти не розумієш. Ось ця, наприклад темно бордова помада,- колючка бере тюбик та відкриває його. Потім закриває та ставить на місце, і після цього бере іншу.- А ось ця трішки світліша, в мене трішки схожа. А ось ця темно червона, дуже насичений колір. 

-Господи, та вони всі одинакові!- кажу втомлено, і закриваю очі. Але чую як Кіри починає сміятися.- Ти чого?

-Тобі дуже пощастило, бо я також не люблю ходити по ось цих всіх магазинах. Краще замовлю собі в інтернеті або забіжу тільки на пару хвилинок, щоб купити те що мені потрібно,- каже та кладе помаду назад на місце.

-Мені взагалі пощастило з тобою!- швиденько цілую її в губи та продовжую стояти, дивлячись на те як вона шукає ці відтінки.

       Через годину, напевно більше ми все ж таки вийшли з магазину з цими трьома помадами. Я вже встиг за цей час напевно 10 разів вилаятися. Господи, та яка різниця в цих відтінках? Не розуміюся я в цьому взагалі! Сідаємо в машину та їдемо. З міста до нашого поселення трішки треба їхати. Мене завжди цікавило чому батьки вирішили зробити університет саме там. По дорозі ми з Кірою встигли поїсти виноград, який я купив собі. Потім говорили про все, що тільки могли, і навіть зробили кілька фото. Я знаю, що Кіра не публічна людина, але вона все одно захотіла викласти щось в інстаграм. Дівчина зависла на кілька хвилин і напружилася.

-Що сталося?- запитую кидаючи на неї стурбовані погляди. Вона сидить наче в трансі, і це мене трішки лякає.- Кіро, ти чого? 

-Гліб...- колючка переводить погляд на мене та знову завмирає. Моє тіло напружується, але я не відводжу погляду від дороги.

-Кажи!- кажу, чомусь мені здається, що там щось не надто приємне для мене. 

-В нашу групу, де є всі студенти виклали фото,- каже і починає спокійно погладжувати мою руку

-І?

-Там на фото...

         Я забираю телефон з рук Кіри та не відриваючи погляду від дороги дивлюся. Коли я його бачу моє тіло напружується, і пальці стискають кермо настільки, що аж побіліли. Я передаю телефон назад Кірі та дивлюся на дорогу. Моя щелепа настільки стиснута, що я не впевнений, що всі зуби там цілі. Дівчина бере мою праву руку у свої лодоньки та починає її погладжувати. 

-Глібе, все гаразд! Вони дорослі люди, і самі розберуться. Чуєш мене?- крізь туман чую голос Кіри. 

      Я нічого не чув, і мій зір був затуманений. Я з'їхав з дороги та зупинився. Треба заспокоїтися, щоб продовжити далі їхати. Через деякий час я чую як пасок безпеки відмикається та не розумію, що відбувається. Переводжу погляд на Кіру і прижмурюю очі. 

-Що ти робиш?- запитую не розуміючи. 

-Виходь з машини, я поведу!- вона відкриває свої двері та виходить на вулицю. Вона ж не серйозно? Підходить до мене та відкриває двері.- Мені що тебе з машини витягувати?

-Кіра, ти ж не серйозно? В тебе хочби права є?- запитую насуплюючись. 

-Є! Виходь!

     Я навіть не встиг заперечити, як вона мене почала  витягувати, і я вирішив все ж не сперечатися та вийшов. Декілька хвилин я пробув на вулиці заспокоюючись. Коли сів в машину помітив, що дівчина вже все підлаштувала під себе. Колючка повертає голову до мене та кладе свою лодонь на мою, і я стискаю її. Зараз підтримка колючки для мене найцінніша. Потім вона заводить машину та виїжджає. Я притуляюся до вікна та заплющую очі. Господи! Я вб'ю його! Просто вб'ю! Не подивлюся, що дружу з ним з дитинства! Фотографія не виходила мені цілу дорогу з голови. Бляха, вони цілувалися! Та він, бляха, мацав мою сестру! Господи я здурію поки доїду. Га щастя Кіра була надто зайнята дорогою, але інколи поглядала на мене. 

        Коли ми заїхали на подвір'я й нарешті зупинилися я просто таки вилетів з машини. Увірвавшись в будинок я помітив Дем'яна.