Читати книгу - "Куджо"

class="p1">Він рушив дорогою до Ґері Первієра і видобув ще один проспект «Зейрз» і ще один рахунок за електроенергію, додавши до них бюлетень організації «Ветерани війн за кордоном». Засунувши їх у поштову скриньку, Джордж розвернув авто на під’їзній доріжці Первієра. Їхати на пагорб до Джо Кембера йому сьогодні не доведеться. Учора близько десятої той зателефонував на пошту і попросив затримати його кореспонденцію на кілька днів. Майкл Форньєр, завідувач поштового відділення Касл-Рока і неабиякий базікало, заповнив стандартний бланк «утримувати до подальших вказівок» і кинув його на стіл Джорджа.

Форньєр попередив Джо Кембера, що коли він хоче затримати доставку пошти і за понеділок, то для цього вже запізно. Листоноша вирушив за п’ятнадцять хвилин до його дзвінка.

— Не страшно, — відповів Джо Кембер. — Думаю, забрати сьогоднішню я ще встигну.

Кладучи конверти в скриньку, Джордж помітив, що пошта Ґері Первієра за понеділок, видання «Популярної механіки» і прохання про пожертву від фонду підтримки освіти сільських дітей, так і лишилася неторканою. Розвертаючись, він побачив, що великий старий «крайслер» Первієра стоїть на місці, а поряд із ним припаркований уже трохи підіржавілий «універсал» Джо Кембера.

— Повіялися кудись разом, — уголос пробурмотів Джордж Міра. — Двоє дурнів поїхали гастролювати.

Він задер ногу і знову пукнув.

Джордж дійшов висновку, що двійця, напевне, вирушила кудись пити й волочитися за шльондрами, роз’їжджаючи довкола на Кемберовому пікапі. У нього не виникло запитання, чому вони взяли вантажівку Джо, якщо під рукою були ще два значно комфортніші транспортні засоби. Крові на східцях ґанку він теж не помітив, так само як і величезної дірки, проламаної в нижній панелі вхідних дверей будинку Ґері Первієра.

— Двоє дурнів поїхали на гастролі, — повторив Джордж. — Добре, що Джо Кембер хоч здогадався скасувати доставку.

Він рушив назад до Касл-Рока тим же шляхом, яким приїхав, раз у раз задираючи ногу, щоб подути у свій тромбон.

Стів Кемп заїхав до «Молочної королеви», що в торговельному центрі «Вестбрук», аби перехопити там кілька чізбургерів і морозиво «Діллі бар». Він сидів і їв у фургоні, дивлячись на Брайтон-авеню, але нічого перед собою не бачив і не відчував смаку їжі.

Перед цим Стів телефонував до офісу красунчика-чоловіка. Коли секретарка спитала його ім’я, він назвався Адамом Своллоу, маркетинговим директором «Дому світла», і сказав, що хотів би поговорити з містером Трентоном. У нього аж у роті пересохло від задоволення. Коли Трентон з’явиться на дроті, у них знайдуться цікавіші теми для розмови, ніж маркетинг. Наприклад, про родимку маленької мадам і про те, на що вона схожа. Чи про те, як одного разу, кінчаючи, вона вкусила його, і то так сильно, що аж пішла кров. Або поцікавитись, як справи у богині блуду відтоді, як красунчик чоловік дізнався, що вона виявляє деяку перебірливість стосовно того, хто по інший бік ліжка.

Та не так сталося, як гадалося.

— Мені шкода, — промовила секретарка, — але ні містера Трентона, ні містера Брейкстоуна не буде в офісі до кінця тижня. Можливо, їх не буде на місці й більшу частину наступного. Якщо я можу вам чимось допомогти…

У її жвавому тоні виразно чулася надія. Дівчина справді хотіла допомогти. Це був її щасливий шанс отримати замовлення, поки шефи залагоджують справи в Бостоні або Нью-Йорку, але точно не в такому екзотичному місті, як Лос-Анджелес. Тільки не така занюхана, маленька агенція, як «Ед Воркс». Тож розважайся, хлопчику мій, і танцюй, поки капці не задимлять.

Стів подякував і сказав, що зателефонує ближче до кінця місяця. Перш ніж секретарка встигла спитати номер його телефону, він повісив слухавку, оскільки офіс «Дому світла» містився в телефонній будці на Конгрес-стрит, якраз навпроти тютюнової крамниці «Джо».

І ось тепер він сидів у фургоні, їв чизбургери і думав, що робити далі. «Ніби ти не знаєш», — прошепотів внутрішній голос.

Він завів фургон і рушив у напрямку Касл-Рока. На момент, коли Стів закінчував свій обід і морозиво від спеки повністю розтеклося по паличці, він був уже в Норт-Віндхемі. Стів кинув обгортки на підлогу, де вони приєдналися до купи подібного мотлоху: пластикових склянок, коробок з-під «Біґ Мака», порожніх цигаркових пачок і придатних для здачі пляшок з-під пива й содової. Смітити надворі було антисоціально і шкідливо для довкілля. Він ніколи так не робив.

До оселі Трентонів Стів дістався о пів на четверту. Стояло гаряче, залите яскравим сонцем пообіддя. З майже тваринною обережністю він проїхав повз будинок, не знижуючи швидкості, завернув за ріг і припаркувався на бічній вулиці аж за чверть милі звідти. Назад ішов пішки.

Під’їзна доріжка була порожня, і Стів відчув укол досади й розчарування. Він не зізнавався навіть собі, тим паче тепер, коли все вказувало на те, що Донни немає вдома, що збирався дати їй скуштувати те, чого вона так прагнула всю весну. І все-таки всю дорогу з Вестбрука до Касл-Рока у нього була невеличка ерекція, яка лише зараз повністю минула.

Її не було.

Ні, не було автомобіля, а одне не обов’язково означає інше, правда ж?

Стів роззирнувся довкола.

Що ми тут бачимо, леді та джентльмени: літній день, мирна вулиця на міській околиці. Майже всі малюки пішли подрімати і майже всі домогосподарочки або роблять те ж саме, або поприлипали до телевізорів, щоб не пропустити «Кохання всього життя» чи «У пошуках завтра». Усі красунчики чоловіки трудяться, прокладаючи собі шлях до вищих податкових ставок і, що теж дуже ймовірно, до ліжок у відділенні інтенсивної терапії в Східному мейнському клінічному центрі. Двоє малих дітей, одягнених у купальні костюми, грали в класики на розкресленому змазаною крейдою асфальті. З них градом котився піт. Лисіюча літня пані тягла з міста дротяний кошик з покупками, так ніби і вона, і кошик зроблені з найтоншої порцеляни. Вона зробила великий гак, щоб оминути гравців у класики.

Одним словом, не відбувалося майже нічого. Вулиця дрімала на сонці.

Він рушив угору спадистою доріжкою, так ніби мав повне право там перебувати. Спершу заглянув у крихітний одномісний гараж. Стів ніколи не бачив, щоб вона ставила туди машину. Донна якось зізналася йому, що боїться це робити, тому що вхід занадто вузький. Якщо вона зробить вм’ятину на автомобілі, красунчик-чоловік заллє їй сала за шкіру. Ні, даруйте, він її просто здере.

Гараж був порожній. Ні «пінто», ні літнього «ягуара».

У красунчика чоловіка Донни у зв’язку зі спортивними машинами був, як то кажуть, клімакс. Донні не подобалося, коли Стів так