Читати книгу - "Куджо"

— О, але ж це зовсім не те, — почав Роджер.

Роб знизав плечима.

— Гаразд, може, це трохи й несправедливо. Називай це останнім виходом чи як там тобі завгодно. Я достатньо довго пропрацював у цьому бізнесі, щоб повірити, що після трьох- чотирьох тижнів показу ні в кого не залишиться сухих очей. Ця реклама поб’є всіх наповал, але…

Принесли пиво.

— Містере Мартін, містер Джонсон просив переказати, що вже назбиралося чимало компаній, котрі чекають на вільний столик, — звернувся кельнер до Роба.

— Добре. Біжи скажи містерові Джонсону, що хлопці п’ють по останній, і нехай не мочить штани. Домовились, Рокі?

Кельнер усміхнувся і кивнув, витрушуючи попільницю.

Він пішов. Роб обернувся до Віка й Роджера.

— Суть у чому? Ви — тямущі хлопці і не мені, одноногому оператору, під зав’язку залитому пивом, розповідати вам, що чорне, що біле, а що сіро-буро-малинове.

— Шарп не захоче вибачатися, — здогадався Вік. — Ось що ти думаєш насправді?

Роб відсалютував йому пляшкою.

— Сідай, ти найкращий учень у класі.

— Це ж ніяке не вибачення, — сказав Роджер убитим голосом, — це ж, блядь, пояснення.

— Це ти так собі уявляєш, — заперечив Роб. — Але питання в тому, чи Шарп думатиме так само. Мені випадало зустрічати цього стариганя кілька разів. Він вважатиме вашу ідею вчинком капітана, що покидає тонучий корабель раніше за жінок і дітей, або сприйме її як здачу Аламо[72] чи будь-який інший стереотип, що спаде тобі на думку. Ні, друзі, я скажу вам, що трапиться, на мою думку, — він підняв кухоль і заходився повільно пити. — Я думаю, що ваша така плідна, але така коротка співпраця закінчиться за лічені дні. Старий Шарп вислухає вашу пропозицію, потім похитає головою, потім випровадить вас до дверей. Назавжди. А наступну рекламну агенцію обиратиме його син і зробить свій вибір, ґрунтуючись на тому, яка з них, на його думку, дасть йому повну волю втілювати в життя його дурнуваті ідеї.

— Може, й так, — погодився Роджер, — але, можливо, він…

— Усі ці «може, так, а може, інакше» — просто до дупи, — з запалом урвав його Вік. — Єдина різниця між хорошим рекламістом і хорошим шарлатаном полягає в тому, що хороший рекламіст намагається зробити свою роботу якнайкраще, використовуючи наявний під рукою матеріал… але не переступаючи межі чесності. Ось у чому сенс цього ролика. І якщо він його відхилить, то відхилить найкраще, що ми можемо запропонувати, і на тому крапка. Кінець комедії.

Він загасив свою цигарку і ледь не перевернув наполовину повну пляшку Роджера. Руки тремтіли.

Роб кивнув.

— За це я й вип’ю, — він підняв склянку. — Пропоную тост, джентльмени.

Вік і Роджер підняли свої.

Роб секунду подумав і проголосив:

— Щоб усе вийшло, поганим прогнозам на зло.

— Амінь, — промовив Роджер.

Вони цокнулись і випили. Коли Вік перехилив склянку до дна, то знову спіймав себе на тому, що думає про Донну й Теда.

Джордж Міра, листоноша, підняв затягнуту в блакитно-сірі штани поштової уніформи ногу і пукнув. Останнім часом він пукав чимало, і це його трохи хвилювало. Схоже, від того, що він їв, це не залежало. Учора на вечерю вони з дружиною їли грінки з тріскою у вершковому соусі, і він пукав. На сніданок — тарілка вівсянки «Келлоґ» зі шматочками бананів… і пукання тривало. На обід були два чизбургери з майонезом у «Лагідному тигрі» — нова серія.

Він відшукав свій симптом у «Домашній медичній енциклопедії», безцінному дванадцятитомному виданні, яке його дружина збирала по одному тому, обмінюючи на свої чеки в крамниці «Шоп’н Сейв», що в Саус-Перісі. Інформація, яку Джордж Міра знайшов під заголовком «надмірне газоутворення», його не вельми втішила. Це могло бути симптомом розладів шлунка, могло означати, що в нього утворюється маленька мила виразка, або свідчити про проблеми з кишківником і навіть онкологію. Якщо так триватиме й далі, він збирався піти на прийом до старого доктора Квентіна. Доктор Квентін скаже, що його надмірне пукання пов’язане з віком, ось і вся причина.

Смерть тітки Евві Чалмерс, яка відійшла наприкінці весни, стала для Джорджа Міри важким ударом, важчим, ніж він міг уявити. З того часу він не любив задумуватися про вік. Йому більше подобалися думки про «золоті роки пенсії», роки, які вони з Кетті проведуть разом. Більше не треба буде вставати о пів на сьому. Не треба буде тягати мішки з поштою й вислуховувати того придурка Майкла Форньєра, начальника Касл-Рокського поштового відділення. Не треба буде відморожувати яйця взимку і божеволіти влітку, коли пригріває сонечко і відпускники бажають, щоб їм привозили пошту в кемпінги або в заміські котеджі. Натомість можна буде об’їздити на «віннебаґо»[73] всі мальовничі місця Нової Англії, можна буде порпатися в саду, завести купу нових хобі і, найголовніше, можна буде розслабитись і відпочити. Думка про те, що всю старість доведеться пропердіти, як несправна ракета, щось ніяк не вписувалась у приємні уявлення про «золоті роки пенсії».

Він повернув маленький біло-блакитний поштовий фургон на міську дорогу № 3, мружачись від сліпучого сонячного променя, що ковзнув по вітровому склі. Літо видалося точнісінько таким, як пророкувала тітка Евві, і навіть іще гарячішим. Він чув, як у високій по-літньому траві сонно дзвенять цикади, і на мить перед очима спалахнула картинка: сцена із «Золотих років пенсії» під заголовком «Джордж відпочиває в гамаку на задньому дворі».

Він зупинився коло воріт Міллікенів, заштовхуючи в їхню скриньку рекламний проспект «Зейрз»[74] і рахунок за електроенергію. Сьогодні був день надходження рахунків за електроенергію, та Джордж Міра сподівався, що люди з компанії електропостачання не затамовуватимуть подих, чекаючи на чек від Міллікенів. Міллікени були такими ж обдертими білими злиднями, як і Ґері Первієр, що жив вище по дорозі. На те, що лишилося від Ґері Первієра, чоловіка, який колись отримав «Хрест за бойові заслуги», аж сором було дивитися. Та й отой Джо Кембер не дуже далеко від нього втік. Вони скочувалися на пси разом.

Джон Міллікен був на подвір’ї, ремонтуючи щось схоже на мотоплуг. Джордж помахав йому рукою. Той лише коротко клацнув пальцем у відповідь, перш ніж повернутися до роботи.

«Ось на тобі, дармоїде на гроші соцзахисту, — подумав Джордж. Задерши ногу, він дунув у свій тромбон. — З отим пуканням справи кепські. У компанії треба бути збіса обережним».