Читати книгу - "Без козиря"

«17 травня… На фронті наступив тріскучий перелом».

«19 травня… Здається, наглядів ще одного. Таки буде хрест…»

Курибіда зблід; це стосувалося, напевне, його, але далі прочитати він не встиг: Удалов повертався до хати. За ним слідом прийшов і Павлюк. Він ходив до штабу полку і приніс звідти тривожні чутки, ніби Калинівський партизанський загін не проривався через фронт, а вже десь близько Макіївки, ніби навіть уже одрізав обози бригади. Десь у бік Єнакієва дійсно чути було сильну канонаду й стрілянину, але обози там не могли бути, вони мали стояти десь далі від фронту. Взагалі сьогодні повітря чомусь було особливо насичене тривогою, можливо, спричинялася до цього нестача патронів у кульружпарку.

Вайлуватий Павлюк був не тільки мрійник, а ще й не менший боягуз. Він, як казав, «до смерті боявся смерті». Після цих чуток ходив збентежений, готовий першим зняти паніку, і когось лаяв. Курибіда зацікавився, хто міг його так розгнівати.

— Ти ж розумієш, у нас були певні відомості, коли і в якому місці червоні чекали зустрічі з партизанським загоном. Ми, звичайно, кинули туди цілий полк, щоб тільки не дати їм з'єднатися, а Байда замість фронту прийшов на те місце, де був полк, і забрав наші обози. Значить, інформація була неправильна, а ще скоріше провокаційна, і наші йолопи піймалися на неї.

— Ти ж казав, що в червоних є наші.

Павлюк поза іншими своїми властивостями мав ще й балакучу вдачу і не дуже рахувався з військовими таємницями. А Павлюкові відомості завжди були правильні, бо добував він їх від самого начальника контррозвідки, рудого капітана, що ніби доводився йому рідним дядьком. Удалов, забравши свою записну книжку, знов пішов, і тому Павлюк міг тепер говорити, навіть не притишуючи голосу:

— Мені казали, що там пся крев один хоче, мабуть, замолити перед нами свої гріхи.

— Цебто поляк?

Але Павлюк, зрозумівши, що бовкнув більше, ніж можна було, почав задкувати:

— Може, я тільки так думаю. Може, він і нашим і вашим, а для ворога важлива кожна дрібниця.

Курибіда згадав телеграму про нестачу патронів і подумав: «А з такими відомостями можна б було заслужити не тільки прощення, а й подяку». Від такої думки він навіть повеселішав.

Під вікнами давно вже стояв якийсь гармидер. Павлюк визирнув і поморщився. Курибіда висунув голову й собі. Перед дверима до ротної канцелярії зібралися жінки. Вони були чимось стривожені і домагалися, щоб вартовий пропустив їх до капітана Ординського.

— Може, він і не знає, що ви, сучі діти, виробляєте? — верещала напосідлива жінка, схожа на тих, що зустрічали полк з образами біля церкви.

Вартовий загороджував двері гвинтівкою:

— На більшовиків, мабуть, не скаржилися?

— Хіба більшовики, хоч і не нашої віри, робили таке?

— З м'ясом у дитини виривати сережки!

— У мене скрині були під трьома замками, усі замки покрутили, анахтеми.

— А ти не замикай, — огризався вартовий.

— Солдатику, миленький, — хватала його за руки жінка в капелюшку, що сповз набік, — куди направляють заарештованих? Він при конторі служив!

— Туди, куди Макар телят не гонить. Мабуть, більшовикам служив?

— Я з вами як з благородним, а ви мені таке говорите. Муж у офіцерах був і по случаю хворої ноги не міг з'явитися до воїнського. Тепер його заарештували.

— Шкода. Такого б на місці треба упокоїти.

— Як робочого, так не жаліють! — вставила ображено ще одна жінка. Вона стояла осторонь, ніби наперед знаючи, що при цій владі для неї місце буде тільки останнє.

Заскімлив зумер, і Курибіда пішов до телефону. По лінії йшла перевірка, а між нею передавалися новини. Курибіда відповів на перевірний виклик і почав прислухатися до балачок, що сновигали по дроту, мов човник на ткацькому верстаті. Десь хтось розповідав, що у них видали консервоване молоко, привезене з Англії. Балачки переривалися тріскотнею пострілів, чути було кулемет. «Де це стріляють, Макишо?» — «На лівому фланзі розвідку помітили». — «А у вас як?» — «Затихло вже. Ледве ноги винесли». — «Чому?» — «Правіше трохи, на ділянці першої роти, Байда прорвався до червоних. Цілу роту погнав поперед себе, хіба когось ноги винесли. Я й черевиків відбіг, як утікали. Аж на другій шахті спинилися…»

Дослухати до кінця перешкодив Павлюк, помітивши, як очі в Курибіди полізли на лоба.

— Що там? — і перехопив трубку. — Нічого не розберу… Що ти чув?

— Калинівський партизанський загін прорвався до червоних.

— Де?

— На ділянці першої роти. А сусідня втекла аж на якусь другу шахту.

Павлюк остовпів.

Фронт під час громадянської війни утворювався не з суцільної лінії окопів, що обпліталися дротами в декілька рядів, як було за імперіалістичної війни, а з низки зайнятих міст чи інших стратегічних пунктів на одній по можливості лінії. Такими пунктами були переважно вузлові станції і ближчі до них села, міста й заводи з селищами. За околишньою місцевістю велося тільки спостереження через розвідку, тому різні «обходи» і «прориви» були явищем досить частим. Павлюк одразу ж зметикував становище:

— Це нас пошлють затикати дірку.

— Про це він і казав. — І Курибіда посміхнувся.

— Чого ти радієш?

— А чого ж не радіти? Тепер нам нема чого боятися партизанів, а то спиш і прислухаєшся, чи не скрадається якийсь Байдаченко.

Але Павлюк був іншої думки:

— Тепер може ще гірше бути.

Він не помилився: уже за якусь чверть години полкові було наказано виступати на фронт. Курибіда побіг мотати на котушку свої дроти. По вулицях метушливо скакали вершники, у дворах похапцем запрягалися вози, розвідники силоміць гнали попереду селянські підводи, піхота ладнала для походу на собі амуніцію, а обивателі виявляли свій настрій сполоханими вигуками. З тих дворів, де зчинявся крик, солдати не виходили, а вибігали й постійно ховали щось у торби, коли це було не порося або курка. З боку Ханжонкового почали тріщати постріли. Від штабу полку зірвався грузовик і, знявши куряву, погнав у той бік. У ньому розмахували гвинтівками солдати.

Курибіда ще не знав, що саме творилося за містом, він тільки бачив, що в місті заходила вже справжня тривога. Люди заметалися, мов на пожежі. Нагло над головою захурчав снаряд і, брязнувши серед будинків, зняв стовп чорного диму. На вулицях зчинилася паніка: бігли солдати, з дворів виверталися підводи, вони погнали спочатку в один бік, потім завернули і чвалом помчали в інший. У будинках загрюкали віконниці, звідусюди затріщали розрізнені постріли. Курибіда жвавіше завертів свою котушку. Вона висіла в нього на животі і вуркотіла, мов зіпсута шарманка. На ґанок у штабі полку