Читати книгу - "Остання збірка"

— Коли це має статися? — запитав я.

— Мені здавалося, що тобі нецікаво.

— Дуже цікаво. Де і коли?

— Ти дозволиш мені тебе захищати?

— Скажи мені лише одне: який тобі з цього інтерес?

— Задоволення! — вигукнув він. — Для валідузіанського дерга немає більшої радості, ніж допомогти іншій істоті уникнути небезпеки.

— А чи не треба тобі чого-небудь іншого? Якогось дріб'язку, скажімо, моєї душі чи панування над усією Землею?

— Ні! Брати плату за Захист означає знищити емоційний зв'язок. Усе, чого я хочу від життя, як і всі інші дерги, захищати кого-небудь від небезпеки, якої той не бачить, але яку чудово бачимо ми. Дерг зробив паузу, потім м'яко додав: — Ми не сподіваємося навіть на подяку.

Це переважило всі мої сумніви. Хіба міг я уявити собі всі наслідки? Хіба міг я знати, що його допомога заведе мене в ситуацію, в якій мені за всяку ціну треба уникнути ліснеризування?

— То як щодо горщика? — запитав я.

— Його випустять з рук на розі 10-ї вулиці й бульвару Мак-Адамс о пів на дев'яту завтра вранці.

— На розі десятої й Мак-Адамс? Де це?

— У Джерсі-Сіті.

— Але я в житті не бував у Джерсі-Сіті! Навіщо ж мене про це попереджати?

— Я не знаю, будеш ти там, чи ні, — відповів дерг, — я просто відчуваю небезпеку, де б вона не з'явилася.

— І що мені тепер робити?

— Що хочеш, — відповів він. — Живи звичайним життям.

Звичайним життям. Як би не так!

Усе починалося цілком пристойно. Я відвідував заняття в Колумбійському університеті, виконував домашні завдання, ходив у кіно, на побачення, грав у пінг-понг та шахи, усе як раніше. Але ніколи не забував, що перебуваю під прямим захистом валідузіанського дерга.

Він з'являвся до мене раз чи два на день і казав, наприклад: «Поламана решітка каналізаційного люка на Вест-Енд Авеню, між 66-ю і 67-ю вулицями. Не наступай на неї».

Я, звісно, не наступав. Проте наступав хтось інший. Я часто бачив подібні повідомлення в газетах.

Зрештою, я до цього звик, що дало мені відчуття безпеки.

Інопланетянин охороняв мене двадцять чотири години на добу, і все, чого він хотів у житті, — це охороняти мене. Надприродний охоронець! Це істотно додавало мені впевненості в собі.

Моє суспільне становище за цей період не могло не змінитися на краще.

Але невдовзі дерг став надто недовірливим. Він почав виявляти усе нові й нові небезпеки, більшість з яких не мали ніякого відношення до мого життя в Нью-Йорку — я повинен був уникати їх у Мехіко, Торонто, Омасі, Папете.

Зрештою, я запитав його, чи не збирається він повідомляти мені про всі потенційні небезпеки на Землі.

— Це лише дуже незначна частина того, що загрожує або може загрожувати тобі, — відповів він.

— У Мехіко? Папете? Чому б не обмежитися лише найближчим оточенням? Скажімо, центром Нью-Йорка?

— Місцевість для мене нічого не означає, — уперто сказав дерг. — Мої відчуття часові, а не просторові. Я маю захищати тебе від усього!

Це було досить зворушливо, я нічого не міг з цим вдіяти. Мені просто доводилося викреслювати з його повідомлень різні небезпеки в Хобокені, Таїланді, Канзас-Сіті, Ангкорі-Ват (обвалилася статуя), Парижі та Сарасоті. Потім я брався за місцеві попередження. Я переважно ігнорував небезпеки, що чатували на мене у Квінсі, Бронксі, Стетн-Айленді та Брук ліні, і зосереджувався на Мангетені.

Однак найчастіше такий підхід себе виправдовував. Дерг попередив мене про кілька дуже неприємних подій, наприклад, про пограбування в Кафедральному парку, вимагання з боку підлітків і пожежу.

Але поступово він збільшував щільність опіки. Усе починалося з одного-двох попереджень на день. За місяць він попереджав мене вже п'ять чи шість разів на день. Зрештою, його застереження, місцеві, національні та міжнародні, злилися в безупинний потік.

Мені загрожувало неймовірно багато небезпек.

Ось типовий день:

«Несвіжа їжа в кафетерії Бейкера. Не їсти там сьогодні ввечері».

«Амстердам, автобус 312 — відмовлять гальма. Не їздити на ньому».

«Магазин одягу Мелена — пропускає газова труба. Можливий вибух. — Здати одяг у хімчистку в іншому місці».

«Між Риверсайд-драйв і Центральним парком нишпорить маньяк. Візьми таксі».

Невдовзі значну частину свого часу я проводив, чогось не роблячи й уникаючи різних місць. Здавалося, небезпека чигає на мене під кожним ліхтарем.

Я почав підозрювати, що дерг просто вигадує свої попередження.

Іншого пояснення я не бачив. Зрештою, до зустрічі з ним я прожив чимало років без жодної паранормальної допомоги і прожив цілком щасливо. Чому раптом ризик для мого життя так зріс?

Одного вечора я запитав його про це.

— Усі мої повідомлення абсолютно реальні, — сказав він, трохи образившись. — Якщо не віриш, спробуй завтра увімкнути світло в аудиторії, де проходитимуть заняття з психології.

— І що?

— Несправна проводка.

— Я не сумніваюся у твоїх попередженнях, — запевнив я його. — Я знаю лише, що до твоєї появи моє життя ніколи не було для мене таким небезпечним.

— Звісно, не було. Ти, певно, знаєш, що, приймаючи захист, ти маєш змиритися і з деякими його наслідками.

— Якими наслідками? Дерг завагався.

— Захист спричиняє потребу в подальшому захисті. Це універсальна стала.

— Поясни докладніше, — попросив я здивовано.

— До зустрічі зі мною ти був таким, як усі, і ризикував так, як і всі інші. Але після моєї появи твоє безпосереднє середовище змінилося. І твоє становище в ньому теж змінилося.

— Змінилося? Чому?

— Тому що в ньому з'явився я. Ти певною мірою став частиною мого оточення, а я — твого. І до того ж усім відомо, що, уникаючи однієї небезпеки, ти відкриваєш шлях іншій.

— Ти хочеш сказати, — дуже повільно вимовив я, — що ризик збільшився через твою допомогу?

— Це було неминуче, — зітхнув він.

У той момент я з радістю задушив би дерга, якби він не був невидимим і невідчутним. Мене охопила лють від того, що цей позаземний шахрай мене ошукав.

— Гаразд, — сказав я, опановуючи себе. — Дякую за все. Побачимося на Марсі, чи де ти там живеш.

— Ти більше не хочеш мого захисту?

— Ти вгадав. Тільки не грюкай дверима, як