Читати книгу - "Кіберіада"

— Та ніби є трохи, — відповів Мордань. — Але не зовсім чисте. Трохи застоялося…

— Не вадить, може бути навіть затхле, — це не має значення, — кажуть конструктори. — Веди нас до свого повітря, і ми все тобі покажемо!

Випустив він їх з корабля, витягши з отвору пику, і конструктори пішли за ним слідом. Веде їх розбійник до себе, а ноги в нього як вежі, плечі як прірва, а весь він одвіку не митий і не мащений, тож скрегоче неймовірно. І входять за ним до підземних коридорів; а там повно зотлілих мішків — скнара тримає в них награбовану інформацію, поскладану жмутками й пачками, перев’язану шнурками, а що найважливіше, найцінніше — те підкреслене червоним олівцем. А на стіні підземелля висить величезний каталог, іржавим ланцюгом до брили прикутий. А в ньому різні розділи — на початку все, що починається на «А». Подивився Трурль, іде далі — глухо луна озивається, кривляться вони з Кляпавцієм, бо хоч і повно тут награбованої автентичної і коштовної інформації, проте скрізь, хоч куди оком кинь, лише переходи-сміттєпроводи та пивниці-смітниці. Повітря всюди повно, щоправда, геть затхлого. Зупинилися вони, Трурль і каже:

— Слухай уважно! Повітря складається з атомів, а атоми ті скачуть собі на всі боки і стикаються між собою мільярди разів на секунду в кожному кубічному мікроміліметрі. Це, власне, і є газ, коли вони весь час скачуть і буцаються. Проте, (хоч атоми скачуть наосліп і безсистемно, та оскільки в кожній шпаринці їх мільярди мільярдів, тьма-тьмуща, то, до речі, з цих стрибків і підскоків складаються, між іншим, внаслідок чистої випадковості, вагомі конфігурації… Чи знаєш ти, йолопе, що таке конфігурація?

— Прошу мене не ображати! — обурився той. — Адже я не якийсь простий і неотесаний розбійник, а дипломований, освічений і тому дуже знервований.

— Гаразд. Отже, з отих атомних стрибків утворюються важкі, себто значущі конфігурації. Це те саме, коли б ти, наприклад, наосліп стріляв у стіну, а попадання склали б якусь літеру. Те, що у великому світі трапляється рідко і є малоймовірним, для атомного середовища — річ звичайна і повсюдна, і все це — завдяки більйонам буцань у кожну стотисячну частку секунди. Але от у чому проблема: у кожній пучці повітря з атомних циків і бриків справді складаються важливі істини і глибокі сентенції, але водночас виникають абсолютно безглузді скоки в боки, і саме їх у тисячі разів більше. Хоча вже й раніше було відомо, що оце зараз перед твоїм носом-пилкою у кожному міліграмі повітря за частку секунди виникають фрагменти поем, що будуть написані аж через мільйон років, і ще різних чудесних правд, і розв’язань усіляких загадок Буття та його таємниць, лише не було способу, щоб виділити всю цю інформацію, тим більше, що атоми, тільки-но зіткнувшися лобами і склавшись у якийсь зміст, одразу ж розлітаються, а разом з ними пропадає і зміст, може, назавжди. Отож, уся суть в тому, щоб збудувати селектор, який вибиратиме з цієї біганини атомів лише те, що має якийсь смисл. Оце і вся ідея Демона Другого Порядку. Ну як, зрозумів ти хоч щось, великий Морданю? Ідеться, як бачиш, про те, щоб навчити Демона екстрагувати з атомних танців лише правдиву інформацію, себто математичні теореми й журнали мод, узори й історичні хроніки, рецепти іонного торта й способи церування, і прання азбестових панцерів, і вірші, й наукові поради, і альманахи, й календарі, і таємні відомості про те, що колись сталося, і все те, про що газети писали й пишуть у всьому Космосі, й телефонні книжки, ще не надруковані…

— Досить! Досить! — зарепетував Мордань. — Припини нарешті! І що з того, що атоми так складаються, коли одразу ж розлітаються? Я взагалі не вірю, щоб можна було відділити безцінні істини від усяких вибриків і підскоків часток повітря, які не мають жодного сенсу й нікому не потрібні!

— А ти й справді не такий дурний, як мені здавалося, — сказав Трурль. — Уся складність полягає в тому, щоб запустити селекцію в дію. Я взагалі не збираюся переконувати тебе теоретично в її можливості, а згідно з обіцянкою зараз же на твоїх очах збудую Демона Другого Порядку, щоб ти сам пересвідчився в чудесній досконалості цього Всеінформатора! Ти мусиш тільки принести мені якусь коробку, вона може бути невелика, але щоб щільно закривалася. Шпилькою проткнемо у ній маленьку дірочку й посадимо над цим отвором Демона. Він, сидячи верхи, випускатиме з коробки тільки важливу інформацію й нічого більше. Отож, як тільки котрась групка атомів укладеться таким чином, що набуде якогось значення, Демон зараз же схопить її за шкірку і швиденько запише це значення спеціальним діамантовим писальцем на смужці паперу, якого треба заготувати для нього величезну кількість, бо він працюватиме вдень і вночі — допоки існуватиме Всесвіт… До того ж із швидкістю сто мільярдів операцій за секунду, та це ти й сам побачиш, бо тільки так діє Демон Другого Порядку.

З цими словами подався Трурль на корабель, аби зробити Демона, а Мордань розпитує тим часом Кляпавція:

— А який Демон Першого Порядку?

— Ну, він не такий цікавий, це звичайний термодинамічний демон, який тільки те й уміє, що випускати крізь дірочку швидкі атоми, а повільних — ні, й таким чином виникає термодинамічний perpetuum mobile. Принаймні до інформації це не має ніякого стосунку, тож приготуй краще посудину з діркою, бо Трурль зараз повернеться!

Пішов дипломований розбійник до другого підвалу, попогрюкав там бляхою, кленучи все на світі, понарозкопував різного залізяччя, порився в ньому — і витягнув з-під бляхи порожню стару залізну бочку, зробив у ній маленьку дірочку й повернувся, а тут саме підійшов і Трурль з Демоном у руці.

Бочка була повна такого затхлого повітря, що аж дух забивало, але Демонові це байдуже; посадив Трурль крихітку верхи над отвором у бочці, заклав угорі великий барабан з паперовою стрічкою, підвів її під діамантове писальце, котре вже аж тремтіло з нетерплячки, — і почалося вистукування — стук-стук, стук-стук, як на якомусь телеграфі, але у мільйони разів швидше. Тільки тремтіло й вібрувало маленьке перо з діамантиком на кінчику, а стрічка з інформацією почала повільно спливати на страшенно брудну й засмічену підлогу підвалу.

Сів біля бочки розбійник Мордань, підніс до ста очей паперову стрічку та й читає, що там, наче інформаційне ситечко, виловлює Демон з одвічного атомного підскакування. І так його відразу ж поглинули ті важливі інформації, що він і