Читати книгу - "Московство"

Ради УРСР залишилося лише 4, із 57 членів ЦК КПУ — лише 12; винищила все керівництво Спілки письменників, з 15 тисяч парторгів КПУ вигнала з посад і відібрала партквиток у 3 тисяч. Ще 1929 р. Московщина вигнала з КПУ 9% членів у містах і 16% у селах. Року 1933 виключено 14% членів КПУ і 23% кандидатів. На їхнє місце привезено 35 тисяч москвинів[306]. Року 1931 Московщина змінила 80% секретарів райкомів КПУ[307]. Року 1946 змінила 38% секретарів обкомів КПУ, 64% голів облрад, 66% керівників МТС. У деяких областях змінено 80–90%. З 4 тисяч «боротьбистів», що перейшли до КПУ, залишилося лише 119[308], решту Московщина знищила.

Одним з найголовніших своїх завдань, що його мають москвини — перешкодити виробленню і накопиченню знань, зруйнувати природне формування національної інтелектуальної еліти в Україні. Національні Академії наук є найвищим авторитетом, отже, належало підпорядковувати «республіканські» московській Академії Наук, АН СРСР. Їй також підпорядковані всі дослідні установи. Московська АН фактично призначає не лише академіків, але й службовців «республіканських» АН. Наприклад, М. Лаврентьєв народився, виріс і вчився в Московщині, його прислали до Києва і призначили керівником інституту математики і заступником президента АН УРСР, хоч ясна річ, він не знав і не хотів знати жодного українського слова. Москвин Пєршин народився, виріс і жив у Московщині до 59-го року свого життя. Його прислали до Києва, зробили дійсним членом АН УРСР, керівником Інституту економіки, членом президії АН УРСР. Московщина призначила його головою Ради вивчення ресурсів України, зробила його навіть членом головної редакції «Української Радянської Енциклопедії», хоч про українство він знав менше, ніж про життя на Марсі.

Крім АН СРСР існують також суто московські національні — Академія будівництва і архітектури, Академія мистецтв, Академія медичних наук, Академія сільськогосподарських наук. Їм підпорядковані відповідні інститути та установи у всіх «республіках». Навіть тим академіям, що не мають приставки «СРСР» (Академія педагогічних наук РРФСР) Московщина надала право всесоюзних. Без дозволу Академії педагогічних наук РРФСР ніхто в країні не має права видати будь-якого шкільного підручника, вони в немосковських школах СРСР — лише переклади з московських. Так Московщина здійснювала чотири завдання: 1) виховувати немосковських дітей на московських яничарів; 2) затримувати розвиток національних культур немосковських народів; 3) затримувати створення немосковських шкільних книжок і шкільної літератури; 4) спотворювати (в перекладах), засмічувати московізмами мову школярів-немосквинів, щоб переконати їх в убозтві рідних мов, непридатності їх для культури. Кошториси всіх немосковських АН визначає московська (СРСР) АН, теми наукових праць теж. Не дивно, що, наприклад, 1958 р. АН УРСР не видала українською мовою жодної наукової праці з вищої математики, астрономії, фізики, механіки, хімії, фізіології, медицини тощо. В 1962 р. московська (СРСР) АН видала 950 наукових праць, а АН УРСР — лише 142, а з них 87% мовою московською. Ленінськими преміями нагороджено 1960 р. 35 наукових праць з Московщини і 2 з України. Серед авторів праць з Московщини 23 прізвища — українські. Комітет з ленінських премій допустив 1965 р. до конкурсу: наукових праць 17 (з України — 2), технічних — 23 (з України — 2), літературних — 13 (з України — 0), мистецьких — 13 (з України — 1). З 102 кандидатів на ленінські премії 1966 року з УРСР подано лише 12. Прізвища їхні — Давидов, Дубінін, Журавльов, Кузнєцов, Кулявін, Лупанов, Окулов, Пантюхов, Решетніков, Рівкін, Тіхонов, Худосовцев.

Наукові звання та ступені у всьому світі надають національні університети та Академії Наук без затвердження урядом. В СРСР затверджує (чи відкидає) кандидатів міністр освіти після ретельної перевірки дисертації у всесоюзній атестаційній комісії. Наприклад, М. Марченко дисертацію «Українська історіографія стародавніх часів» написав 1959 р., а захищав 1961 р. у Ленінграді[309]. Понад 50% наукових аспірантів-українців готуються поза Україною. Вони звичайно там і залишаються жити, бо уряд СРСР посилає немосквинів працювати поза «республікою», а до «республіки» присилає на їхнє місце з Московщини. Про те, що українцям перепиняється шлях до науки в Україні, свідчать такі дані: з 1931 р. по 1960 р. аспірантів в СРСР збільшилося втричі (з 12 тисяч до 36 тисяч), а в УРСР зменшилося (з 3147 до 2987).

Московщина дуже боїться випустити українських науковців з-під свого нагляду, не пускає українських науковців на міжнародні наукові з’їзди. Не було українських математиків в Едінбурзі 1958 р., в Стокгольмі 1962 р. На жодному міжнародному науковому з’їзді не було окремого представництва науковців УРСР, навіть на з’їзді славістів у Софії 1963 р., а якщо вони приїжджають, то виступають як московські. На з’їзді істориків у Стокгольмі 1960 р. був лише один історик з УРСР і той був неукраїнець. Українських істориків заступали історики з еміграції. На з’їзді фізиків у Загребі 1961 р. науковці з УРСР не виступали. На з’їзді хіміків у Монреалі 1961 р. виступив учений з УРСР Михайло Клочко, він не захотів повертатися і залишився в Канаді. «На Всеслов’янському археологічному з’їзді 14 вересня 1965 р. всі слов’янські археологи (навіть маленьких народів) виголошували свої доповіді своїми мовами. Лише українці та білоруси виголошували московською»[310]. Ніяка не новина, що Московщина забирає з України найкращих учених, інженерів, митців, письменників. На їхнє місце приїздять москвини. З 36 тисяч науковців-українців в Україні працювало 1959 р. лише 63%. З усіх українців з вищою освітою працюють поза Україною 29% (118 тисяч), а в УРСР серед спеціалістів з вищою освітою — 27% москвинів, 15% неукраїнців. На кожні 10 тисяч українців працює в Україні 124 фахівців з вищою освітою, а на 10 тисяч москвинів, що живуть в Україні, працює тут 256 фахівців-москвинів, тобто вдвоє більше, ніж українців. У Московщині ж на кожні 10 тисяч москвинів працює 172 своїх фахівців, тобто в півтора раза менше, ніж їх є в Україні. На 100 тисяч москвинів 1959 р. припадало 364 науковці-москвини. На 100 тисяч українців припадало 60 українців-науковців — на 600% менше. На 100 тисяч євреїв в СРСР припадало 1350 науковців-євреїв[311]. У РРФСР працювало 1940 р. 63% всіх науковців СРСР, в 1960 р. — 69%, тобто збільшилося на 6%. В УРСР працювало 1940 р. 19% всіх науковців СРСР, а 1960 р. — 13%, тобто зменшилося на 6%. «Горе переможеним».

Отже, для планомірного знищення розумового рівня нації Московщина: 1) московщить українських дітей в Україні; 2) збільшує кількість вчених москвинів в Україні і зменшує число українців; 3) посилює свою інтелектуальну п’яту колону в Україні; 4) поліпшує навчання в середніх школах Московщини і погіршує