Читати книгу - "Нескінченна історія"

Проте Бастіяна цікавило аж ніяк не видовище. Він хо­тів розшукати Атрею, адже мусив же той звідкись спостері­гати за перебігом турніру. Хоч і не відразу, та все ж Бастіян зауважив, що публіка раз за разом очікувально позирає в бік одного з палаців, - і передусім тоді, коли котромусь із суперників раптом щастило здобути хоч маленьку, але явну перемогу. Одначе для того, аби побачити цей палац, що притягував погляди натовпу, Бастіянові довелося протов­питися крізь юрбу, пройти по одному з містків, а тоді ще й видертися на ліхтарний стовп.

На широкому балконі палацу стояли два великі срібні м’які фотелі. На одному сидів якийсь надзвичайні старий чоловік. Його срібна хвиляста борода і таке саме срібне хвилясте волосся спадали аж до пояса. Мабуть, це і був Кверквобад, Срібний Старець. Поряд і ним сидів хлопець - приблизно Бастіянового віку. На ньому були штани з м’якої шкіри, але торс він мав оголений, і в око відразу впадав оливково-зелений колір його тіла. Вираз хлопцевого вузького обличчя був поважний, майже суворий. Довге чо­рне волосся - зібране на потилиці шкіряним ремінцем. Із плечей спадав пурпурово-червоний плащ. Хлопець дивився вниз, на арену, спокійно, але водночас якось дуже напру­жено. Здавалося, його погляд ловить абсолютно все. Атрею!

В цю хвилину в напіввідчинених балконних дверях за спиною Атрею з’явилася ще одна постать - звір із дуже ве­ликою головою, схожою на лев’ячу, ось тільки замість шер­сті цю істоту вкривала перламутрова луска. Очі звіра були кулясті й рубіново-червоні, вони осяли і мерехтіли, а коли його голова піднялася понад Атрею, стало видно довгу, гнучку шию, також вкриту перламутровою лускою, з неї білим полум’ям опадала розкішна грива. Це був Фухур, щастедракон. Бастіянові навіть здалося, ніби той щось ска­зав на вухо Атрею, бо хлопець кивнув.

Бастіян сидів на ліхтарному стовпі, але тепер вирішив спуститись униз. Він побачив усе, що хотів, а відтак йому стало цікаво поспостерігати за турніром.

Дуже скоро Бастіян зрозумів, що те, що відбувалося на площі, було не так боротьбою, як цирковою виставою - зма­ганням і видовищем водночас. Якраз у цю мить почали бо­ротися два велетні, їхні тіла сплелися в єдиний величезний клубок, і цей клубок перекочувався від одного краю площі до другого. Крім велетнів, тут змагалися ще декілька пар; ці переважно однакові, хоч іноді й цілком різні істоти міря­лися силами в мистецтві фехтування, в бою на мечах, у во­лодінні булавою чи списом. Звичайно, це не були справжні поєдинки - битви не на життя, а на смерть. За правилами турніру, його учасники мали продемонструвати не тільки військову вправність, але й те, яким шляхетним може бути боєць чи розвинене у нього самовладання. Якби хтось - охоплений люттю або ж із честолюбства - поранив свого суперника, його змусили би покинути поле бою і зарахува­ли б йому не перемогу, а поразку. Відтак більшість змагу- нів доводили вправність у стрільбі з лука, демонстрували силу, піднімаючи несамовиті тягарі, показували свою спритність у карколомних акробатичних номерах або ж ви­конували трюки, які вимагали незаперечної відваги. А оскільки всі учасники турніру були надзвичайно різні, те, що вони представляли на волю суддів і глядачів, було та­ким же розмаїтим, як і вони самі.

Переможені поступалися на площі місцем переможцям, а тому учасників турніру, а отже претендентів на перемогу, меншало. Нараз Бастіян побачив, що на арену вийшли Гікріон Сильний, Гісбальд Спритний і Гідорн Витривалий.

Лицаря Гінрека і дами його серця, принцеси Оґламар, із ними не було.

На той час на площі залишалося ще десь близько сотні тих, хто змагався за перемогу. Позаяк це вже були найкра­щі з-поміж найкращих, Гікріонові, Гісбальдові та Гідорнові не вдалося подолати суперників аж так легко, як вони собі гадали. Минуло майже півдня, перш ніж виявилося, що Гікріон - найсильніший між сильними, Гісбальд - найсп- ритніший серед спритних, а Гідорн - найвитриваліший се­ред витривалих. Публіка шаленіла і нестямно аплодувала, а троє переможців уклонилися в бік балкона, де сиділи Срі­бний Старець Кверквобад і Атрею. Хлопець саме підвівся, аби щось сказати, та раптом на площу вийшов іще один претендент. Це був лицар Гінрек. Запала доволі напружена тиша, й Атрею знову сів. Його мали супроводжувати троє воїнів, отож там, унизу, був один зайвий. Значить, комусь із цих чотирьох доведеться вибути.

- Панове лицарі! - крикнув Герой Гінрек голосно - так, щоби його усі почули. - Я не хотів би думати, що ця неве­личка демонстрація здібностей якось підточила ваші сили. І все ж таки з мого боку, з огляду на цю обставину, було б не надто шляхетно викликати вас на бій по одному. Позаяк серед учасників цього турніру я так і не побачив жодного гідного суперника, досі я не брав участі у змаганнях. Тому зараз я свіжий і сповнений сил. Якщо хтось із вас почува­ється надто виснаженим, хай добровільно залишить поле бою. Але якщо ніхто з вас не бажає відступати, я готовий стати на герць із вами трьома - з усіма одночасно. Чи є за­перечення?

- Ні, - відповіли всі троє як один.

І тоді розпочався поєдинок на мечах - такий, що аж іск­ри посипалися. Гікріонові удари анітрохи не втратили своєї колишньої сили, але Гінрек був сильніший. Гісбальд блис­кавкою налітав на нього зусібіч, одначе Гінрек був меткі­ший. Гідорн спробував зробити так, щоби його суперник якнайшвидше виснажився, проте Гінрек був витривалі­ший. Ціла ця сутичка не протривала навіть і десяти хви­лин: поступово Гінрек обеззброїв усіх трьох своїх супротив­ників. Відтак воїн визнали свою поразку і перемогу Героя Гінрека. Тим часом той гордо озирався довкола, явно очі­куючи захопленого погляду своєї дами серця (очевидно, та стояла десь неподалік, у натовпі).

А понад площею ураганом пронеслися вигуки та овації глядачів. Здійнявся такий галас, що його, либонь, було чу­тно навіть на найдальшому березі Озер Сліз.

Коли крики і оплески стихли, Срібний Старець Кверквобад підвівся і голосно запитав:

- Чи є серед вас хтось, хто наважиться стати на двобій проти лицаря Героя Гінрека?

І раптом у цілковитій тиші прозвучав дзвінкій хлоп’ячий голос:

- Так! Я!

Це був Бастіян.

Усі обличчя повернулися в його бік. Натовп