Читати книгу - "Емілі в пошуках веселки"

Разом із Тедді приїхав Лорн Гелсі — великий Гелсі, якому Емілі одразу ж почала симпатизувати, попри його подібність до горгулії. Це був товариський чоловік із комічною зовнішністю та живими глузливими очима, що, здавалося, розглядали загалом усе і весілля Фредерика Кент зокрема як один великий жарт. У якийсь спосіб таке ставлення до подій справило Емілі невеличку полегкість. Щовечора, коли вони вчотирьох збиралися разом, вона була сяйливою і веселою. Вона неймовірно боялася, що у присутності Тедді западе тиша. «Ніколи не допускайте тиші, коли ви з людиною, яку кохаєте або якій не довіряєте, — колись сказав пан Карпентер. — Тиша зрадлива».

Тедд був дуже товариським, але його погляд щоразу оминав Емілі. Якось, коли вони прогулювалися старим, зарослим бур’яном моріжком, який відокремлювали від маєтку Барнлі верби, Ільзу навідала прекрасна — на її думку — ідея, щоб кожен назвав свою улюблену зірку.

— Моя — Сиріус. А твоя, Лорне?

— Антарес із сузір’я Скорпіона — яскраво-червона зірка на півдні, — сказав Гелсі.

— Беллатрис із сузір’я Оріону, — квапливо докинула Емілі. Вона ніколи раніше навіть і не думала про Беллатрис, але, знаючи, що Тедді назве свою зірку останнім, не насмілилася вагатись.

— А в мене нема улюбленої, та є одна, яку я ненавиджу. Це Вега з сузір’я Ліри, — тихо сказав Тедді. У його голосі бриніло похмуре задоволення, яке враз примусило всіх почуватися не в своїй тарілці, хоча ні Гелсі, ані Ільза гадки не мали чому. Про зірки більше не було сказано ні слова. Але Емілі дивилася на них, доки вони одна по одній не зникли у світанковому небі.

За три дні до весілля у Чорноводді та Гусячому Ставі розгорівся новий скандал: Ільзу Барнлі бачили о дуже пізній порі разом із Перрі Міллером у його новому автомобільчику. Коли Емілі спитала Ільзу про це, та холодно підтвердила.

— Авжеж, я була з ним. Із Тедді того вечора було похмуро і нудно. Хоча почався вечір досить добре — зі сварки через мого чау-чау. Тедді сказав, що цуценя мені дорожче за нього. Я сказала, що так і є. Його моя відповідь розлютила, хоч він і не повірив у мої слова. Тедді, як типовий чоловік, справді вірить, буцім я гину за ним. «Собака, який іще навіть жодного разу у своєму житті не погнався за котом», — сказав він. Після цього ми просиділи мовчки весь вечір. Об одинадцятій він пішов додому, навіть не поцілувавши мене. Я вирішила востаннє скоїти щось безбашенне і прекрасне. Тож, я прокралася провулком до узбережжя, щоб пройтися. Несподівано приїхав Перрі, і я просто трішки змінила плани й погодилася на прогулянку автомобілем у світлі місяця. Я ж іще не заміжня. І не дивись так на мене. Ми просто каталися до першої години ночі і поводилися в цей час правильно і пристойно. Мені лиш цікаво, що б сталось, якби я раптово сказала: «Перрі, любий, ти єдиний чоловік, який мені по-справжньому потрібен. Чому ми не можемо побратися?» Цікаво, чи шкодуватиму я, що так і не сказала цього, коли мені буде вісімдесят років?

— Ти ж казала, що Перрі тебе більше не обходить.

– І ти повірила? Емілі, ти маєш бути вдячна Богові, що ти не належиш до Барнлі.

Емілі гірко зауважила подумки, що Мурреївною бути не краще. Якби не Мурреївська гордість, вона прийшла б до Тедді тієї ночі, коли він кликав її… і завтра нареченою була б вона, а не Ільза.

Завтра. Вже завтра вона має стати біля Тедді й слухати, як він даватиме обітницю навічно належати іншій жінці. Усе вже було готове, навіть весільна вечеря, яка припала до смаку й самому лікареві Барнлі. А він наполягав на тому, що це має бути «добра вечеря на старий лад, а не ті ваші сучасні кавалочки того й сього. Молодята багато їсти не бажатимуть, але в решти з нас теж є шлунки. І до того ж, це перше весілля за багато років. І відтепер самі небеса мають нам заздрити — хоч ми одружуємо когось, а хоч видаємо заміж. І заради всього святого, нехай хтось скаже Лаурі, щоб не ридала на весіллі».

Тітки Елізабет і Лаура зауважили, що в будинку Барнлі вперше за двадцять років відбулося генеральне прибирання. Лікар Барнлі декілька разів демонстративно дякував Богові, що мусить пройти через це лише раз, та ніхто не звертав на нього уваги. Елізабет і Лаура пошили собі нові сатинові сукні. Вони вже давно не мали приводу для справляння собі нових сатинових суконь.

Тітка Елізабет приготувала декілька весільних тортів і багато шинки та курятини. Лаура ж забезпечила всіх кремами, желе та салатами. Емілі натомість розносила всі наїдки до маєтку Барнлі, міркуючи, чи встигне вона вчасно прокинутися вранці, до… до того як…

— Я буду щасливий, коли вся ця метушня нарешті скінчиться, — буркотів кузен Джиммі. — Емілі ж до смерті себе заганяє, ви лиш погляньте на її очі!

— Побудь зі мною цієї ночі, Емілі, — благала Ільза. — Присягаюся, що не говоритиму з тобою про смерть і не плакатиму. Хоча визнаю, що якби мене можна було зараз просто задмухнути як свічку, я була б не проти. Джин Еск’ю була дружкою Міллі Гіслоп, і вона залишилася з нею на ніч перед весіллям, і вони всю ніч проплакали. Уяви лиш те море сліз. Міллі плакала, бо наступного дня вже стала заміжньою, а Джин, припускаю, через те, що не стала заміжньою. Дякувати небесам, Емілі, ми з тобою ніколи не були тонкосльозими. Ми радше полаємось ніж розплачемось, еге ж? Цікаво, чи буде завтра пані Кент? Гадаю, ні. Тедді каже, вона жодного слова не промовила на тему весілля. Хоча він розповідав, що вона дивовижно змінилась: стала м’якшою,