Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Питання залишається: якщо полки, дивізії та корпуси 4-ї армії (як і всіх інших радянських армій) підготовкою до відбиття агресії не займалися, то що ж вони тоді робили?

Відповідь не треба довго шукати.

«Восени 1940 року... в окрузі почалася смуга польових командирських та штабних занять і військових навчань. Показ, як проводити навчання з військами, був організований в основних округах особисто наркомом оборони Маршалом Радянського Союзу С.К. Тимошенком, і в основу його був покладений досвід радянсько-фінляндської війни. У нас в 4-й армії таке заняття по темі «Наступ стрілецького полку» відбулося на артилерійському полігоні під Брестом. Пригадую, яким незвичним здалося нам пустельне поле, на якому через кілька хвилин повинні були початися тактичні навчання. Але ось ці хвилини минули, і вдарила артилерія. Під її прикриттям до дротяних загороджень та мінних полів (міни були встановлені навчальні) поповзом підібралися сапери і стали проробляти проходи. Потім з глибоких окопів піднялася піхота і, притискаючись до розривів снарядів, кинулася в атаку. Разом з піхотою йшли танки і теж вели вогонь бойовими снарядами.

Підводячи підсумки цього навчання, С.К. Тимошенко багато разів підкреслював:

– Треба вчити війська діяти як на війні і тільки тому, що буде потрібно на війні» (Л.М. Сандалов. На московському напрямку. С. 55).

«Всі передвоєнні навчання за своїми задумами та виконанням орієнтували війська головним чином на здійснення прориву укріплених позицій» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. С. 39).

«Командно-штабні навчання і виходи в поле протягом усього зимового періоду та весни 1941 року проводилися виключно на наступальні теми...» (Там же).

Іноді різноманітності заради темою навчань і військових ігор було не наступ, а контрнаступ. Ворог, мовляв, напав, а ми наносимо удар у відповідь. Якщо так, то, перш ніж наносити удар, слід відбити удар супротивника. Але саме це завжди і залишалося за кадром: «Восени 1940 року за розробкою і під керівництвом Генерального штабу в Білорусії проводилася велика штабна воєнна гра на місцевості із засобами зв'язку... Ця військова гра мала великий недолік. Основна увага на ній зверталася не на організацію відбиття наступу противника, а на проведення контрнаступу...» (Там же. С. 41).

І тут теж все зрозуміле і з'ясовне. Війська навчали веденню «контрнаступу» на досвіді Зимової війни у Фінляндії: підлі фіни напали, а ми відбили їх вторгнення, після цього нанесли удар... Радянські маршали і генерали планували точно таку ж «оборонну» війну і проти Німеччини. «Відбиття нападу» - це листочок між мармуровими ногами. Стародавні греки думали, що якщо приладнати листочок, то ніхто й не здогадається, що там під ним заховано. Так і радянські стратеги іноді листочком прикривали мету своїх навчань. Однак швидко поверталися до відпрацювання чисто наступальних тем. «У березні-квітні 1941 року штаб 4-ї армії брав участь в окружний оперативної грі на картах у Мінську. Опрацьовувалася фронтова наступальна операція з території Західної Білорусії в напрямку Білосток — Варшава» (там же).

«В кінці травня проводилася армійська польова поїздка, що закінчилася грою на картах. Програвалася наступальна операція...»(там же).

«21 червня 1941 року закінчилося проведене штабом армії двостороннє командно-штабне навчання на тему “Наступ стрілецького корпусу з подоланням річкової перешкоди"» (там же). Штаб 28-го стрілецького корпусу, як ми пам'ятаємо, знаходився в Бресті на самому березі Західного Бугу. Тут же - обидві його дивізії й обидва корпусні артилерійські полки. Спробуємо здогадатися, з якою метою відпрацьовувалася така тема.

Після смерті Сталіна радянським генералам середньої руки (до генерал-полковника включно, але не вище) наказали писати пояснення своїх дій влітку 1941 року. Генерал-полковник В.С. Попов, колишній командир 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії, у своєму поясненні від 10 березня 1953 року написав: «План оборони державного кордону до мене, як командира 28-го стрілецького корпусу, доведений не був» (ВІЖ. 1989. No 3. С. 65). Отже, 28-й стрілецький корпус, який знаходився прямо на березі прикордонної річки, відпрацьовує тему «Наступ стрілецького корпусу з подоланням річкової перешкоди», але ніхто в цьому корпусі, починаючи з командира, з планами оборони державного кордону не був знайомий, в очі таких планів не бачив.

«На останній тиждень червня штаб округу підготував гру зі штабом 4-ї армії теж на наступальну тему» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. С. 40-41).

«На артилерійському полігоні армії, розташованому на південь від Бреста, штаб армії намітив провести вранці 22 червня в присутності представників округу заплановані округом дослідно-показові навчання на тему «Подолання другої смуги укріпленого району» (там же. С. 57). На ці навчання повинні були прибути представники Народного комісаріату оборони.

Не треба пояснювати, що на нашій території немає і бути не може укріплених районів противника. Вони тільки по той бік річки.

Як бачимо, навчання в 4-й армії йшли безперервною низкою, наповзаючи одне на одного. Вони йшли днями й ночами. Восени, взимку, навесні, влітку. У будні та свята. Це були навчання полкового, дивізійного, корпусного, армійського, фронтового рівнів. У Генеральному штабі Червоної Армії готувалися теж тільки до прориву оборони, форсування водних перешкод, штурму укріплених районів, викидання повітряних десантів, стрімкого просування в глибокий тил противника. І до цього Червона Армія була цілком підготовлена.

А оборону не відпрацьовували ні на яких рівнях.

Георгій Костянтинович Жуков володів рідкісним даром передбачення. Він умів передбачати і завбачати події в реальному, природному розвитку.

21 червня 1941 року Сталін затвердив рішення про