Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але те, чого він боявся так довго, незабаром і сталося. Майже двадцять п’ять років Фуше розпачливо боровся проти повернення Бурбонів, керуючись непомильним інстинктом, що вони, зрештою, жадатимуть помсти за те однісіньке слово «смерть», яким він послав на ґільйотину Людовіка XVI. Та, по-дурному сподіваючись одурити їх, перелізши до їхніх лав, він зодягає машкару сумлінного й відданого королю слуги. Але цього разу одурив не інших, а себе. Тільки-но поклеїли нові шпалери в його дрезденських апартаментах, ледь поставили стіл і ліжко, як у французькому парламенті вдарив грім. Уже й не згадували герцоґа Отрантського, всі забули, що достойник з таким ім’ям увів тріумфально до Парижа їхнього нового короля Людовіка XVIII, мова йшла тільки про такого собі пана Фуше, «régicide» Жозефа Фуше з Нанта, що 1792 року стратив короля, про «Mitrailleur de Lyon», — і переважною більшістю 334 голосів проти якихось 32 того, хто «підняв руку на помазаника Божого», наперед позбавили всяких амністій і довічно вигнали з Франції. Зрозуміло, це була ще й ганебна відставка з посади посла. «Пана Фуше» — вже не його світлість, не кавалера ордена Почесного леґіону, не сенатора й не міністра, не значного достойника — нещадно, глумливо і зневажливо одним копняком потурили на вулицю, а саксонський король водночас офіційно натякнув, що навіть приватне перебування того пана Фуше в Дрездені вже не бажане. Той, що тисячі послав у вигнання, через двадцять років, як останній з борців Конвенту, сам за ними пішов услід, не маючи Батьківщини, проклятий і вигнаний. А оскільки він тепер безвладний і вільний, наче птах, ненависть усіх партій накинулась на Поваленого з тією ж одностайністю, з якою всі партії догідливо намагалися здобути ласку Найвладнішого. Не допомагають жодні хитрощі, ніякі протести, ніякі присяги: володар без влади, зужитий політик, обіграний інтриґан — це найжалюгідніше на землі. Пізно, та з буйними відсотками оплачує тепер свої провини Фуше, — той, хто ніколи не служив ідеям, моральним почуттям людства, служачи тільки минущим уподобанням доби і людям.
Куди ж тепер? Вигнаний із Франції герцоґ Отрантський попервах не переймається цим. Хіба він не улюбленець царя, не близький з Велінґтоном, переможцем при Ватерлоо, не приятель всемогутнього австрійського міністра Метерніха? Хіба йому не боргує вдячністю Бернадот, якого він висадив на шведський трон? А баварські князі? Хіба він не знає добре — і скільки вже років — усіх дипломатів, хіба князі й королі Європи не пнулися, здобуваючи його прихильність? Та досить йому, гадає собі Повалений, лиш тихесенько натякнути — і кожна країна настирливо домагатиметься, щоб саме їй дістався привілей прихистити вигнаного Арістіда. Але до повалених історія ставиться зовсім не так, як до потужних! Незважаючи на численні натяки, з царського двору не прийшло ніякого запрошення, так само й від Велінґтона; Бельгія відмовила, в країні й так уже повно колишніх якобінців, Баварія обережненько ухилилась, і навіть давній приятель князь Метерніх був надто вже негостинний. Та все ж, хай там як, герцоґ Отрантський, коли дуже хоче й бажає, може податись на австрійські терени, з великодушності ніхто цьому не суперечитиме. Проте ні в якому разі не можна йому до Відня, ні, там він не потрібен, за жодних умов не можна також і до Італії. Щонайбільше, він може зупинитись (коли поводитиметься як слід) у дрібному провінційному містечку і, звичайно, ні, не в межах Нижньої Австрії, щоб не бути близько до Відня. Справді, не дуже він хапався, цей давній добрий приятель Метерніх; навіть те, що герцоґ Отрантський запропонував усе своє кільканадцятимільйонове багатство перевести на австрійський ґрунт або вкласти в австрійські державні папери й хотів віддати свого сина на службу в цісарську армію, не пом’якшило холодної стриманості австрійського міністра. Коли герцоґ Отрантський написав, що заїде до Відня, Метерніх чемно відмігся: ні, Фуше може собі тільки зовсім тихо, чисто приватно податись до Праги.
Отож без належного запрошення й шани — не вітали його, лише терпіли — Жозеф Фуше приволікся з Дрездена до Праги й оселився там. Почалося його четверте, останнє й найсуворіше вигнання.
Навіть у Празі були не в захваті від високого, чи, хай там як, так прикро сповзлого з височіні гостя, надто вже родовита аристократія холодно повертала плечима до непроханого зайди. Бо шляхта в Богемії ще читала французькі газети, а саме тоді в них аж через вінця лилися мстиві й несамовиті напади на «пана» Фуше; щедро, ще й як докладно оповідалось про те, як цей якобінець 1793 року в Ліоні плюндрував церкви, а в Невері вичищав каси. Всі ті дрібні писаки, що колись тремтіли перед дужим кулаком міністра поліції й мусили давитися гнівом, тепер нестримно обпльовували Безборонного. Колесо закрутилось із шаленою швидкістю. Той, хто колись наглядав за половиною світу, тепер сам опинився під наглядом; усі поліційні методи, розроблені його винахідливим генієм, його учні й колишні підлеглі тепер обернулися проти свого давнішнього господаря. Кожен лист до і від герцоґа Отрантського мандрував до чорного кабінету, де його розкривали й переписували, поліційні аґенти дослухались і доповідали про кожну розмову, стежили за пересуваннями Фуше, пильнували кожного кроку; він відчував, що повсюди його вистежують, оточують, підслухають; його власне мистецтво, його власну науку з жахітливою вправністю випробовували на тому найвправнішому, що винайшов оте все. Намарне шукав він рятунку від цих принижень. Фуше пише королю Людовікові XVIII, але той так само відповів Відставленому, як колись Фуше Наполеонові після зречення. Він пише князеві Метерніху, а той у найкращому разі передасть через підлеглих канцеляристів своє невдоволене «так» чи «ні». Мусить, отже, Фуше не борюкатись під різками, якими всяк його почастує, мусить, урешті, вгамуватись і не скаржитись. Якщо любив його кожен від страху, то, переставши боятись, кожен і зневажає: найбільший політичний гравець програвся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.