Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

Три дороги. Три наступні кроки: вдарити ногою по каменю так, щоб він полетів та врізався в бляшану вивіску «ВСЕ ДЛЯ ДОМАШНІХ УЛЮБЛЕНЦІВ», нахилитися та попестити квітку; дістати пачку сигарет, відламати шматочок та скурити його.

Ударити ногою по каменю.

— Брринь-дзинь! — задеренчало, зірвався цвях, упала вивіска.

Так розважається Крихітка. Крихітка вийшла погуляти.

Нахилитися до квітки. Найперша квітка в цьому світі. Дрібнесенька, з пелюстками-кульками та глицею листям.

Розламати сигаретку, закурити й сказати:

— Дорога далека. Дорога дуже важка. Але я згодна. Я вирушаю.

Здоровенні чудовиська Як Мені їх Називати мчали на своїх величезних машинах по руйновищу. На розвалених будинках їх підкидало аж до неба, й обмотані ланцюгами колеса здіймали фонтани із цегли. Ревучи зірваними випускними трубами, вони мчали півколом найжахливішої вовчої зграї.

— Рушайте, — сказав мій вітчим.

Це він майстрував їх упродовж скількох днів.

Безліч здоровенних чудовиськ.

— Ми зараз влаштуємо полювання!

Але я не тікатиму.

Від демонів не втечеш, хоч би який вигляд вони мали. Тим паче від демонів на величезних потворних машинах із потворною зброєю в руках.

— Угу-гу-гу-гууу!!! — ревуть мотори.

Підскік на купі каміння. Тривалий політ дугою, падіння на всі колеса, яке знов підкидає вгору.

Здоровенні руки стискають труби та балки Чудовиськ-Машин. Бандани. Татуювання на лицях, обернених навпаки.

І жодного слова.

Лише втягування повітря та мотання головою:

«Вона там. Звідти чутно її запах».

Кивок головою:

«Туди».

Чорні нитки на рубцях.

— Хот трек, Шуша! — з магнітофонів, якби вони слухали музику. — Муві, бебі! Лізі, бебі! Донт край, бебі! Гей!

— Угу-гуг-гу-гууу!!!

— Угу-гу-гу-гу-гу-гуг!!!

— Угу-гу-гуг-гуг-гуг-гуг!!!

Ще трохи…

Зненацька лагідний жіночий голос:

— Обережно.

Голос дитяти, яке вибралося на уламок плити:

— Дивися!

І чоловічий голос:

— А хто розповість мені віршика?

— Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!

Ближче! Ближче! Та ближче!

А я стою посеред вулиці: неподалік від люка. Розплавлений Вибухом, він наполовину стік у криницю. Мить тому я сказала:

— Чекатиму вас тут.

Діставши пістолет і затиснувши його в руці:

— Ось так…

— Віршика, — мовило дитя.

Його батьки вмостилися поруч, аби послухати.

Наче до них не долітає:

— Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!

— Що ж мені з вами робити? — я заховала пістолет.

Ухиляючись від першої машини, відштовхуюся від перевернутої брівки та вистрибую в порожнечу вікна.

Переверт. Приземлення на рівні. Та, щоб не налякати їх:

— Вітаю.

— Драстуйте, — сказав чоловік.

Жінка посміхнулась до мене.

А дитя сказало:

— А я тебе знаю.

Як повторення шостого дня. Довічним вигнанням із Раю. Щоб знайти новий Рай, де буде місце лише для нього та для неї.

Люди з пустими руками посеред випалено-жовтих руїн.

Вони зуміли залишитися щасливими. Вони були щасливі настільки, що тут не чулося гуркотіння з усіх боків:

— Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!

Тут навіть світило світло. Лагідне й сонячне.

Жовтого. Золотого. Сяючого на сонці бурштину. Горіхового листя, що літає в небі! Світло вітрини нічної кав’ярні, де сидять, тримаючись за руки, пари закоханих. Мільйони свічок вівтаря. Сухі позлітки на банях Храму Любові. Сяйво величного золотого хреста. Воно зігріває все навкруги