Читати книгу - "Руденька"

– I have your word.[50]

P. S. Це були останні слова мого минулого життя, тому я написала їх в «оригіналі». Я згадала Геночку, згадала батьків, згадала Бога… і почала рахувати.

«Якби Господь Бог на мить забув про те, що я ганчір’яна лялька, і дарував мені трохи життя, ймовірно, я не сказав би всього, що думаю, я більше б думав про те, що кажу.

Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.

Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із заплющеними очима – це втрата шістдесяти секунд світла.

Я б ходив, коли інші цього не роблять, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.

І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.

Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть у лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Ґоґ, мріяв, читаючи вірші Бенедетті, і спів Серра був би моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб відчути біль від їх колючок і яскраво-червоний цілунок їх пелюсток.

Боже мій, якби я мав крихту життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив у любові з любов’ю.

Я б довів людям, як сильно вони помиляються, вважаючи, що коли вони старіють, то перестають кохати: навпаки, вони старіють тому, що перестають кохати!

Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.

Старих я б навчив того, що смерть приходить не від старості, а від забуття.

Адже я теж багато чого навчився у вас, люди.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.

Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу людину згори вниз лише для того, щоб допомогти їй стати на ноги.

Я так багато чого навчився від вас, але, по правді кажучи, від усього цього небагато користі, адже, напхавши цим скриню, я помираю».

Я вмираю… я вмираю… я вмираю… Принаймні завтра все це скінчиться. Якщо в житті й існують вирішальні миті, то для мене ця мить настане завтра… «Мить» – це так мало… мить – це секунда… мить – це навіть хвилина… мить – це таке щастя… Як я хочу, щоб у моєму житті ще були миті: