Читати книгу - "Сто днів. Левіафан"

А от цього року наприкінці літа Нісен Піченик був незосередженим, майже неуважним, не цікавився покупцями і торгівлею. Вірна дружина, що вже багато років, як звикла до його мовчазності та дивацтв, помітила ту неуважність і дорікнула чоловікові. Ось він задешево продав низку коралів, а ось не помітив дрібної крадіжки, сьогодні не дав додатка одному давньому покупцеві, натомість учора віддав якомусь новому і байдужому цінний разок коралів. У домі Піченика ніколи не було сварок, а в ці дні спокій покинув торгівця коралями, і він сам відчув, що байдужість, звичайна байдужість до дружини, раптом обернулась огидою до неї. Так, він ніколи не міг задушити власноруч — як чинив кожен у Прогродах — бодай одну з численних мишей, які щоночі потрапляли до пасток у його домі, і за певну плату віддавав полонених тваринок для остаточного знищення водоноші Савлу, а тепер цей тихий і мирний Нісен Піченик якось жбурнув у голову дружині, що своїм звичаєм докоряла йому, важку низку коралів, хряпнув дверима, пішов із дому й подався на край великого болота, далекого родича великого океану.

За два дні до від’їзду матроса в торгівця коралями раптом з’явилося бажання провести молодого Комровера до Одеси. Такі бажання виникають зненацька, навіть блискавка — ніщо проти них, і влучають точнісінько в те місце, де й зародилися: в людське серце. Б’ють, так би мовити, по місцю свого народження. Таким було й бажання Нісена Піченика. А від цього бажання до рішення шлях був уже недалекий.

Уранці того дня, коли мав поїхати молодий матрос Комровер, Нісен Піченик сказав дружині:

— Мені треба поїхати на пару днів.

Дружина ще лежала в ліжку. Була восьма година ранку, торгівець коралями щойно повернувся з синагоги після ранкової молитви.

Дружина підвелася й сіла. Зі скуйовдженими ріденькими косами, без перуки, з жовтуватими рештками сну в кутиках очей, вона видалася йому чужою і навіть неприязною. Її вигляд, її несподіванка, її переляк, здається, цілковито виправдали його постанову, яку він і сам ще вважав за відчайдушно сміливу.

— Я їду в Одесу! — заявив він зі справжньою ненавистю. — За тиждень я повернуся, якщо буде ласка Божа!

— Тепер? Тепер? — аж затиналася дружина поміж подушок. — Тепер, коли ходять селяни?

— Саме тепер! — відрубав торгівець коралями. — Я маю важливі справи. Спакуй мої речі!

З лихою і повною ненависті насолодою, яку Піченик раніше ніколи не відчував у своїй душі, він дививсь, як дружина підводиться з ліжка, дививсь на її огидні пальці та жирні ноги під довгою сорочкою, на якій видніли де-не-де чорні цятки, сліди від бліх, і слухав давно знайомі зітхання, звичайну й незмінну ранкову пісню цієї жінки, з якою його не пов’язувало ніщо, крім далекого спогаду про кілька ніжних нічних годин і звичайного страху перед розлученням.

А водночас у душі Нісена Піченика радів якийсь чужий і все-таки давно знайомий голос: Піченик їде до коралів! Він їде до коралів! Нісен Піченик їде на батьківщину коралів!..

Отже, разом з матросом Комровером він сів на потяг і поїхав до Одеси. То була досить морочлива й довга подорож, у Києві довелося робити пересадку. Торгівець коралями вперше у своєму житті їхав залізницею, але почувався не так, як багато інших людей, які вперше сідають у потяг. Паротяги, гудки, дзвони, телеграфні стовпи, рейки, кондуктор і мінливі краєвиди за вікном не цікавили його. Він переймався водою і гаванями, до яких їхав, а якщо взагалі помічав які-небудь риси та особливості залізниці, то тільки з огляду на ще не відомі йому риси та особливості судноплавства.

— А у вас також є дзвони? — запитував він матроса. — І теж дзвонять тричі перед відплиттям корабля? Кораблі теж свистять і гудуть, як паротяги? Чи треба розвертати корабель, коли він має плисти назад, чи він може просто плисти задом наперед?

Звичайно, як і завжди під час подорожей, по дорозі трапляються пасажири, яким кортить порозмовляти і з якими хоч-не-хоч доводиться говорити про всяку всячину.

— Я торгівець коралями, — відповідав, не відступаючи від правди, Нісен Піченик, коли його запитували, що він робить. Та коли запитували далі: «Чого ви хочете в Одесі?», починав брехати:

— Я там маю залагодити великі ґешефти, — відповів він.

— Це цікавить мене, — раптом озвався один із подорожніх, який доти мовчав. — Я також маю залагодити в Одесі великі ґешефти, і товари, якими я торгую, так би мовити, споріднені з коралями, дарма що набагато витонченіші й дорожчі за коралі!

— Дорожчі — може бути, — погодився Нісен Піченик, — але аж ніяк не витонченіші.

— Биймось об заклад, що витонченіші? — вигукнув співрозмовник.

— Кажу ж вам, це неможливо. Тут немає потреби битись об заклад!

— Що ж, — тріумфував співрозмовник, — я торгую перлами!

— Перли аж ніяк не витонченіші, — заперечив Піченик. — Крім того, вони приносять нещастя.

— Так, коли втрачають їх, — кивнув головою торгівець перлами.

Решта пасажирів почали уважно прислухатися до цієї дивної суперечки. Зрештою торгівець перлами поліз у штани й дістав торбинку, повну сяйливих бездоганних перлин. Струсив кілька на долоню й показав усім подорожнім.

— Доводиться розкрити сотні устриць,