Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

Видається цілком обґрунтованою позиція Т. Подковенко про те, що «лише належно оформлене інституційне утворення можна назвати «системним законодавством»[531]. Щодо кримінального закону, то маємо ознаки певної без системності, оскільки вбачається постійне стимулювання до виникнення колізій, або, як називає це явище О. Бойко, найменшої системності.

Крім того, цей науковець зауважує, що найбільшою схильністю до порушень системних зв'язків володіють норми Особливої частини, саме вони мають стати об'єктом упорядкування[532]. Наявність безсистемності як дефекту кримінального закону підтверджується також П. Агаповим[533], Н. Івановим[534], М. Феоктистовим[535] та деякими іншими науковцями.

Як приклад неврахування зв'язків положень окремих статей Загальної частини з положеннями окремих статей Особливої частини КК України можна навести те, що в ч. 2 ст. 22 КК України передбачено відповідальність з 14 років за вчинення, зокрема, злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Проте, як зауважує В. Грищук, правозастосовна практика свідчить про складності застосування цієї статті до 14-річних неповнолітніх. Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді штрафу, арешту і обмеження волі. Штраф не може бути призначено, оскільки, як правило, у неповнолітнього немає самостійного прибутку, власних грошових коштів і майна (ч. 1 ст. 99 КК). Арешт може бути застосовано до неповнолітнього, який досяг віку 16 років (ст. 101 КК), а обмеження волі як покарання взагалі не може бути застосовано до неповнолітнього (ст. 98 КК)[536]. Загалом питанням особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх присвятив дисертацію В. Бурдін[537].

З огляду на зазначені погляди науковців, видається, що під час впорядкування КК України відповідно до норм національного законодавства необхідно детально розглядати кожну його статтю почергово. Слід установити логічні зв'язки кожної норми кримінального закону, наявність яких обґрунтована системністю законодавства України (нагадаємо, що такі логічні зв'язки, як ми вже пояснювали, є системними зв'язками) та проаналізувати їх на предмет змістового наповнення нормативних актів, які перебувають у зв'язку з окремою нормою кримінального закону.

Як відомо, злочинами можуть бути лише ті дії, які передбачені такими в КК України, а всі інші дії не є злочинними і не передбачають кримінального переслідування. Норми кримінального закону, на відміну від норм кримінального права, не можуть передбачати логічного розвитку.

Проте закони логіки широко застосовуються для його тлумачення. Закони формальної логіки — це спеціальні закони мислення особи, які знаходять своє відображення у правильному зв'язку думок.

У своїх дослідженнях ми цілковито підтримуємо позицію М. Коркунова, який зауважив, що воля законодавця лише настільки становить закон, наскільки вона виразилась у законодавчому акті[538]. Тому вважаємо обґрунтованим таке правило системного тлумачення кримінального закону, а саме: у разі існування сумнівів щодо правильності викладу норми кримінального закону законодавцем слід опиратись на зміст цієї норми, закріплений у тексті КК України.

Стосовно цього правила видається цікавою, на нашу думку, позиція законодавця щодо кола суб'єктів, яким може бути завдана шкода злочином, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 147 КК України «Захоплення заручників», адже з диспозиції цієї статті розуміємо, що кваліфікованими видами цього злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків. Так само і в інших статтях КК України йдеться про неповнолітніх осіб, причому про малолітніх не зазначено. Зокрема, це такі статті, як: ч. 3 ст. 120; ч. 3 ст. 130; ч. 2 ст. 133; ч. 1, 2 ст. 137; ч. 2 ст. 140; ст. 141; ч. 2 ст. 144 та інші. Можна було б на захист законодавця висунути теорію, що КК України було ухвалено у 2001 році, коли ще діяв Цивільний кодекс Української РСР, де неповнолітньою вважалася особа до досягнення 18