Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

Видається, що законодавець надалі буде враховувати Цивільний кодекс України, адже ухвалений він ще у січні 2003 року. Однак Законом України від 11 червня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» це знову було враховано.

Вказаний закон хоч і не набув чинності, але пропонував КК України доповнити серед інших і ч. 2 ст. 235-3, виклад якої був такий: «те саме діяння, вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи…». Тут було б правильно вказати «стосовно особи, яка не досягла повноліття, та недієздатної особи» або «те саме діяння, вчинене стосовно дитини чи недієздатної особи».

Оскільки законодавець знову вказав «стосовно неповнолітньої особи», то так визначив межі віку потенційно потерпілої особи у цій статті від 14 до 18 років, а вчинення цього складу злочину щодо малолітньої особи мало б кваліфікуватись як обтяжуюча обставина із врахуванням п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, оскільки статтею 235-3 вона як особливо кваліфікуюча ознака не передбачена.

Загалом вважаємо, що законодавець не врахував зв'язок чинного КК України із ст. 6 Сімейного кодексу України щонайменше у 20-ти статтях.

Новоприйнятим ж Кримінальним процесуальним кодексом України закріплено відмінні трактування від положень Сімейного кодексу, зокрема п. 11 та 12 ч. 1 ст. 3 передбачає, що малолітньою є дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою — малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Слід зауважити, що ми цілком підтримуємо позицію науковців у тому, що взаємодія понятійних апаратів Особливої частини КК та інших галузей законодавства (зокрема, цивільного, трудового, адміністративного, процесуальних галузей) має відбуватися на засадах, аналогічних засадам Загальної і Особливої частин кримінального законодавства:

1) положення інших галузей законодавства повинні використовуватися в Особливій частині КК у тому ж значенні, що і в цих галузях;

2) приписи Особливої частини необхідно вживати у їх власному значенні;

3) терміни інших галузей законодавства розкривають, конкретизують зміст термінів Особливої частини КК України[539].

Належне використання цього правила є надзвичайно актуальним і з огляду на схильність правозастосувачів до обмежувального чи розширювального тлумачення кримінального закону залежно від ситуації, що існує. Відтак деякі науковці у своїх дослідженнях щодо окремих складів злочинів пропонують збільшити санкцію відповідних статей, проте не зважають на те, що покарання, визначене у цих санкціях, здебільшого є цілком достатнім. Проблема в іншому: суд призначає покарання менше, ніж те, яке передбачено в санкції відповідної статті. Отже, особу, яка вчинила розбійний напад за обтяжуючих обставин, суд звільняє від відбування покарання з випробуванням із відчуттям повної безкарності. Якби ж суд під час застосування ст. 75 КК України врахував, що санкція ч. 1 ст. 187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише у разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, то таку особу від відбування покарання не звільнив би, а науковцям не було б потреби дискутувати стосовно збільшення чи зменшення санкції зазначеної статті.

Загалом маємо зауважити, що у разі нівелювання використання законів формальної логіки під час правотворення використання їх під час правозастосування значно утруднюється і може спричинити порушення правильності та істинності висновків під час тлумачення кримінального закону та допущення помилок.

Законодавець досить часто робить спроби встигнути за стихійністю розвитку суспільних відносин і соціально-економічних умов життя суспільства, тому однією із рис сучасного законодавства є перманентний характер внесення різноманітних змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів. Адресат законодавчих вимог не може сприймати і розуміти закон як обов'язковий і стабільний інструмент регулювання його поведінки, коли сам законодавець не до кінця усвідомлює, чого саме він вимагає від виконавців. З іншого боку, у перехідний період від однієї державної системи до іншої стабільний кримінальний закон створити надзвичайно важко. Не підлягає сумніву, що система законодавства мала б бути стійкою та цілісною. У разі ухвалення будь-якого закону, який має зайняти те чи інше місце у системі, або внесення змін до вже наявного закону необхідно повністю спрогнозувати очікувані від ухвалення закону результати. Такий закон можна буде охарактеризувати як ефективний, стабільний та здатний виконувати своє призначення.

У разі внесення змін до чинного законодавства, яке перебуває у зв'язку із кримінальним законом, законодавець мав би передбачати і відповідні зміни до кримінального закону. Не можемо заперечити, що законодавець намагається врахувати зв'язки новостворених законів і під час їх ухвалення одразу ж вносити зміни і до КК. Але слід зауважити, що законодавчі акти інколи проектують особи, які є фахівцями у галузі дії саме цих законодавчих актів, проте вони можуть не надати належного значення системним зв'язкам цих законодавчих актів із кримінальним законом. Наслідки неврахування таких системних зв'язків можуть дуже негативно вплинути на якість кримінального закону і на його системне тлумачення. У цій ситуації до внесення необхідних змін та доповнень до кримінального закону слід використовувати зв'язки норми кримінального закону, що тлумачиться, із нормативно-правовим актом, який діяв на момент її чинності.

Правило: під час системного способу тлумачення кримінального закону слід враховувати зв'язки припису кримінального закону, що потребує тлумачення, із тим нормативно-правовим актом, який діяв на момент чинності припису, що потребує тлумачення.

Наприклад, під час коментування до ст. 164 КК України «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» М.