Читати книгу - "Сивий Капiтан, Володимир Миколайович Владко"

Чоло Ернана Рамiро блищало, на ньому виступили краплини поту. Вiн провiв по обличчю рукою, витер тi краплини. Мабуть, йому теж було нелегко. Ось вiн знову натиснув кнопку. Репродуктор вiдповiв iншим голосом:

- Пост машинiста слухає, Капiтане.

- Менi не подобається ваш голос, Сiмоне. Як у вас з повiтрям?

- Усе гаразд, Капiтане. Звiсно, трохи душнувато, але терплю.

- Тримайтеся, Сiмоне. Менi довелося ще зменшити подачу повiтря. Як гвинт? Його таки зiгнув той вибух?

- Так, Капiтане, гвинт зiгнуто i деформовано.

- Значить, прискорити хiд не можна?

- Це було б великим риском, Капiтане.

- Гаразд. Будемо йти так.

I знов Ернан Рамiро схилив голову над картою. Його дихання стало важчим, рухи помiтно уповiльнились. Олесевi здалося, що лампочка над пультом затьмарилась, її свiтло пожовтiшало. I стрiлка покажчика подачi водню мов затяглася туманом... Нi, нi, це тiльки так здається, то зраджують очi, то все через нестачу повiтря! Треба триматися!

Зусиллям волi юнак примусив себе пiдтягнутись. От i добре, бо й лампочка вже горить яскраво, як i ранiше, i стрiлку покажчика видно чiтко! Тримати себе в руках, тримати будь-що!

Але чому ж та стрiлка раптом змiнює колiр, з червоної стає зеленою, потiм повiльно сiрiє i знов червонiє?.. Проте все це вже не має значення... тiльки б от стеля не спускалася нижче, бо вона й без того чомусь нависла майже над самою головою... i повiтря таке липуче, липуче... мов густий теплий кисiль... i руки теж важкi, млявi... та що це, справдi, дiється з ним?..

Зiбравши всю свою волю, Олесь пересилив себе. Тiльки тепер вiн помiтив, що стоїть, спершись обома руками на стiну i натиснувши лобом на той самий циферблат, за яким вiн мусив стежити. Що це? А Сивий Капiтан? Юнак перевiв погляд у бiк Ернана Рамiро й остаточно опам'ятався, бо те, що вiн побачив, було вкрай загрозливим.

Голова Ернана Рамiро повiльно схилялася на пульт керування. Здавалося, вiн засинав або втрачав поступово свiдомiсть.

Олесь зiрвався з мiсця. Чи, вiрнiше, з великим зусиллям переставив одну за одною важкi, мов налитi свинцем, ноги i схопив Ернана Рамiро за плече, струсонув його:

- Капiтане! Капiтане! Що з вами?

Рамiро стрепенувся, пiдвiв голову. Його очi безживно подивилися на юнака, немов не впiзнаючи його. Але це тривало якусь мить. Ось у тих сiрих очах уже засвiтився розум. Капiтан провiв рукою по чолу, нiби вiдганяючи щось. Потiм увiмкнув гучномовний телефон, прислухався.

Репродуктор мовчав.

Капiтан рвучко натиснув ще якусь кнопку. Задзеленчав дзвоник, що мав привернути увагу викликуваного. Але репродуктор усе ще мовчав. Тодi Капiтан голосно вигукнув у мiкрофон:

- Сiмоне! Сiмоне! Вiдповiдайте!

Тiльки тодi з репродуктора долинув здавлений голос:

- Єсть, Капiтане... пробачте, чомусь не зразу почув ваш виклик. Слухаю, Капiтане!

- Будемо рискувати, Сiмоне! Давайте всю можливу швидкiсть! Треба, щоб iнтенсивної роботи гвинта вистачило всього на десять - п'ятнадцять хвилин.

- Єсть, Капiтане!

Ернан Рамiро рiзко крутнув головою, вiдганяючи, видно, кволiсть, що знов насувалася на нього.

- Валенто! Валенто! - вигукнув вiн у мiкрофон, натискуючи iншу кнопку.

- Єсть, Капiтане, слухаю вас!

- Давайте бiльше повiтря! Зразу дайте лiтрiв п'ять! I далi тримайте повну норму. Нам нема бiльше чого втрачати...

- Єсть, Капiтане!

Гострi очi Ернана Рамiро, знов блискучi й яснi, вп'ялися в зеленуватий свiтлий екран. Темнi тiнi й контури, що пропливали досi по ньому повiльно i мляво, поворухнулися, побiгли швидше, ще швидше... Раптом Олесь вiдчув, що йому стало легше дихати. Немов новi сили вливалися в нього з кожним подихом. Усе навколо прояснилось. А тiнi й невиразнi контури скель на екранi вже линули зовсiм швидко, аж мигтiли на ньому!

Весь - увага, весь - напруження, Сивий Капiтан вiв "Люцифер" пiдземним каналом, уже не поглядаючи на карту, а лише невiдривно дивлячись на екран. I так само напружено дивився на екран Олесь, який розумiв, що Ернан Рамiро поставив зараз на карту все: iснування "Люцифера", життя всiх, хто був на ньому. На такiй швидкостi показання орiєнтовної карти каналу були б зайвi, у Капiтана все одно не вистачило б часу робити складнi розрахунки, якi встановлювали б мiсцеперебування "Люцифера", Лишалося вести його, керуючись лише тим, що було видно на екранi. Потужний прожектор кидав уперед яскравий промiнь свiтла, хоча той промiнь не мiг далеко пробити зеленувату товщу води. Тому при найменшiй змiнi напряму скелястi стiни каналу виступали наче прямо перед "Люцифером", i кожного разу доводилося круто повертати, щоб не врiзатися в камiння. То був риск, страшний риск, бо незначного запiзнення в керуваннi було досить, щоб "Люцифер" розбився об скелi. Але, як сказав Сивий Капiтан, йому вже не було чого втрачати. Риск розбитися об пiдводнi скелi урiвноважувався риском задихнутися вiд нестачi повiтря! Значить, вперед, уперед будь-що!

Так минали в мовчаннi хвилини смертельної небезпеки. Ритмiчне здригання пiдлоги свiдчило, що машина працює рiвно й чiтко. Тiльки б не зламався зiгнутий, деформований вибухом глибинної бомби гвинт... тiльки б вiн витримав!..

I раптом знов стало важко дихати. Олесь похитнувся. Невже ж... невже знов?..

Тривожно задзвонив сигнальний дзвоник. Голос Валенто Клаудо з репродуктора коротко доповiв:

- Запас повiтря скiнчився, Капiтане. Останнiй балон порожнiй.

В голосi Валенто не було нi страху, нi безнадiйностi. Вiн повiдомив про це, як про звичайну рiч.

- Що ж, будемо триматися так, - вiдповiв Рамiро, не повертаючи голови вiд екрана.

У висках Олеся стукотiло. Широко розкривши рота, вiн намагався вхопити якнайбiльше повiтря. Це не допомагало. Ноги тремтiли, пiдгиналися. Юнак знов сперся на стiну. Бiльше стежити за покажчиком, та й взагалi щось робити вiн не мiг. Цього разу брак повiтря позначався гострiше, мабуть, давалася взнаки попередня втома i гостре отруєння органiзму вуглекислотою.

Перед очима спалахували рiзноколiрнi iскри; виблискуючи, вони пливли одна за одною, мов отi швидкi тiнi на екранi, набiгали одна на одну, вибухали вогнистими водограями, розсипалися на блискучi бризки...

Пiдвiвши трохи голову, Олесь знову побачив напружене, блiде обличчя Ернана Рамiро. Капiтан вдивлявся в екран. Чи здалося це Олесевi?.. Немов свiтло екрана пояскравiшало! Невже вихiд? Вихiд з пiдземного каналу?.. Та хiба ж можна вiрити зараз якимсь вiдчуттям, зараз, коли голова йде обертом, коли все пливе перед очима,