Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

Адже все так просто! Всесвіт — це архіскладна машина-комп’ютер з мільярдами мільярдів плюс безконечність складових частин, які людство щойно почало досліджувати. Зрештою, ми самі є елементами цієї безконечної конструкції, в якій діють програми життя і смерті, де народжуються і вмирають не лише елементарні частинки та амеби, представники флори і фауни, але й планети, цілі зоряні системи — усе, від мікроскопічних кристаликів ДНК зі своєю строгою генетичною програмою до макрокосмічних зоряних систем. Своєрідний вселенський самоорганізуючий комп’ютер. Зоряний Кристал. Підкреслюю: самоорганізуючий, який діяв, діє і буде діяти завжди.

«Єдина програма», «Єдиний закон буття», про які частенько говорять популяризатори науки, намагаючись донести до найширшої аудиторії картину Всесвіту, є не що інше, як принцип самоорганізації.

Вчені зустрілися з поняттям самоорганізації лише у двадцятому столітті. Найпершими висунули це поняття кібернетики, почавши дослідження різноманітних процесів у живих та неживих системах, здатних функціонувати та зберігати внутрішню стійкість при зміні зовнішніх умов. Подібні системи знаходять не лише варіанти самозбереження, а навіть більше — варіанти, які поліпшують їх структуру. Для будь-якої самоорганізуючої системи притаманна своєрідна мета. Причинні зв’язки закладені в самоорганізуючих системах таким чином, щоб обов’язково забезпечити виконання програми. Прикладом може служити програма для комп’ютера. В біологічній системі у відповідності з генетичним кодом також досягається певна мета — зародок поступок во формується у дорослий вид, використовуючи при цьому складні фізико-хімічні механізми.

Наука постійно має справу з явищами самоорганізації в теорії еволюції не тільки живих систем, але й неживих. В той же час одностайного підходу до проблеми самоорганізації матерії не вироблено й досі. Щоправда, на початку 70-х років лауреат Нобелівської премії М. Ейген зробив спробу внести деяку ясність у те, як з невпорядкованості виникає впорядкованість. Приблизно в цей же період народився новий синтетичний науковий напрям — синергетика, пов’язана насамперед з дослідженням явищ самоорганізації в різноманітних системах: фізичних, хімічних, біологічних. В усіх процесах самоорганізації бере участь велетенська кількість елементів найрізноманітнішої природи. Тому синергетика й покликана вивчати саме різного роду кооперативні процеси, які цілковито залежать від сукупної дії елементів систем, починаючи від елементарних частинок, молекул та клітин і кінчаючи людською цивілізацією, об’єктами Всесвіту. Причому в самоорганізуючій системі повинна реалізуватися «програма Демокріта»: елементи, як і атоми у древнього філософа, мусять бути достатньо стійкими, це необхідна умова підтримання алгоритму самоорганізації…

Виходить, у випадку реальної самоорганізуючої системи слід припускати можливість, навіть необхідність її атомістичного описання? Все логічно, хоч на перший погляд і дивовижно. Але як не крути, а «лабораторія Демокріта» продовжує функціонувати й зараз, уже на рівні самоорганізації матеріальних систем. І це видається мені симптоматичним: минуле й сьогодні допомагає дивитись в обличчя майбутньому.

В процесі еволюції існували й продовжують існувати певні перехідні форми від неживої матерії до живої. Отже, повинні існувати й перехідні форми між інформацією, котра бере, скажімо, участь у процесах кристалізації, й тією, яку використовує живий організм для свого функціонування.

І ось тут ми стикаємось з такою властивістю живого організму, як адаптація, тобто пристосування до нових умов середовища. Що стосується синергетики, то вона не розрізняє системи живі й неживі; самоорганізація притаманна усяким системам.[83] Уже сьогодні створюються комп’ютери, здатні адаптуватись до стану їх елементів, що дає можливість обчислювальній системі зберігати свої функції незат лежно від виходу з ладу окремих елементів. Непрямим доказом у випадку з кристалом-скарабеєм може служити факт удосконалення внутрішньої структури НВІСів, їх самоорганізації у поліпшену структуру під впливом якогось особливого поля, генерованого цим кристалом.

Розмірковуючи про самоорганізуючу комп’ютерну систему, я поступово почав уявляти, яких разючих результатів може досягати здатність її елементів до адаптації. Скажімо, людство не будуватиме, а вирощуватиме машини, технологічні процеси будуть настроюватись на оптимальний режим, самоорганізовуватимуться… Цілком можливо. Вже сьогодні самоорганізуючі структури використовують у техніці. Взяти хоча б генерацію когерентного випромінювання лазером. Я таки переконаний, що симбіоз теорії самоорганізації та біологічного підходу до створення нових конструкцій і технологічних процесів може привести до таких технічних рішень, які перевершуватимуть найфантастичніші прогнози.

І чому б не припустити, що коли й справді мало місце падіння легендарного Чінтамані, цього гіпотетичного кристала-комп’ютера, то з такою ж імовірністю його уламки могли прибрати різні форми, самоорганізуватись у додекаедр, жука-скарабея та чашу…

Я не випадково почав так здалека. Але це теж одне з моїх дивацьких правил — ніколи не поспішати а висновками і не намагатися вихлюпнути відразу все, що знаєш, завбачаєш і просто домислюєш, коли йдеться про справи серйозні.

Ще за студентських часів у Ткачука з’явилася пристрасть робити вирізки з газет і журналів. З дивною для його характеру педантичністю він збирав, класифікував, систематизував їх за лише йому відомими ознаками. З роками у нього зібралась унікальна колекція інформації з найрізноманітніших галузей знань і вподобань. Більше трьох десятків пухлих папок, на яких різноколірною тушшю було виведено: «Археологія», «Загадки древніх цивілізацій», «Таємниці секретних служб», «Друга світова війна», «Наукові сенсації» тощо.

Це було не просто одне з уподобань на кшталт збирання марок чи сірникових етикеток. Сашка цікавили маловідомі й малозрозумілі факти з історії, археології, які, на його думку, допомагали йому в генеруванні нестандартних ідей.

Прочувши про цей архів, наші інститутські товариші раз у раз вдавались до Ткачука як до неупередженого арбітра. Авторитет Сашка-ерудита був беззастережний.

Серед численних папок була і нічим не примітна синя хранителька Сашкових фантазій