Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Патетичний блуд, Анатолій Дністровий 📚 - Українською

Читати книгу - "Патетичний блуд, Анатолій Дністровий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Патетичний блуд" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 70
Перейти на сторінку:
ну, що він там притарабанив, — кажу я, — маестро, музику».

«Польські народні, катят?» — запитує він.

Таня пропонує сідати за стіл і менше патякати. Після кількох чарок ми з Танею виходимо на перекур у рекреацію, але оскільки там курить п'яненька компанія, йдемо на балкон.

«Ну, а як у тебе справи?» — запитує в мене, вітер розвіює її волосся, і вона зараз надзвичайно красива. Навіть не знаю, що на це відповісти, Таня ніби читає мої думки і говорить: кажи, як є. Таня розпитує про батьків, коли планую їхати додому. З жаром у грудях виливаю їй душу, що, певно, скоро повернуся в Тернопіль, можливо, що навіть через тиждень, батько доживає останні місяці, треба встигнути, він і так злиться.

«А як на особистому фронті?»

«Таня, я, здається, втратив усе, що тільки міг втратити».

«І нічого неможливо повернути?»

«Не знаю».

Таня затягується і дивиться вдалину, де місто поволі поглинають вечірні сутінки. Я думаю про своє. Краєм ока стежу за її обличчям. Таня бліда й схожа на воскову фігуру, навіть тонка цигарка в її завмерлих пальцях виглядає несправжньою. Вона повертає до мене голову з дивним виразом обличчя, ніби згадує важливе і хоче про це сказати, розпитує про Ліду, не вірить, що у нас усе так повернулося. Глухим голосом кажу, що сьогодні піду до неї. Да-да, підбадьорює мене, ти маєш це зробити, треба боротися, навіть коли здається, що все. Ми докурюємо, але йти ще не хочеться. Думаю: скоро почнеться дикий дубак, а в мене нема нічого з теплого одягу, не знаю, як пережити зиму, особливо непокоїть взуття: старі зимові черевики тріснули в лівій підошві й подерлися на носі, навіть нема що ремонтувати. Дека казав, що в Чернігові на гуманітарні знайде мені теплу куртку, а ось взуття доведеться купувати нове та якісне, збирати гроші — і купувати; не візьмеш же, сміявся він, недоноски після якогось тупого араба чи американця, в якого на ногах був грибок та інші неприємні речі. Да, всі ці ескімоси, араби, апачі, зулуси... всі вони нечистоплотні. Тому взуття після них краще не брати; куртку, піджак — ще куди не йшло, а взуття — в жодному разі. Таня несподівано запитує, чи вирішилися мої проблеми; пауза; в Тернополі... Думаю, скоро вирішаться. Вона здивовано дивиться на мене, ніби не розуміє, що я маю на увазі.

«Таня, — кажу їй чесно, — я не знаю, чи мені треба туди їхати, розумієш — як би це пояснити переконливіше? — мені там можуть відірвати...»

«Віталя, — перебиває мене, — тобі треба їхати, ти сам це знаєш, відклади зараз усе, батько — найголовніше».

Повертаємося до наших, Хо-хо й Дека сидять один навпроти одного, гаряче сперечаються, хто найкращий викладач на факультеті. Дека каже, що його круто вставляє тільки теорія музики. А Хо-хо триндить, що потрібна також і майстерність, бо який ти музикант без майстерності? ніякий, сам подумай: ну кому нада крейзі-інтелектуал із дерев'яними пальцями, який не здатний зіграти свою партію? музикант має бути віртуозом, і нас не повинно хвилювати, що він думає про Мерло-Понті чи Адорно. Ти задрав мене зі своєю блядською майстерністю, не погоджується з ним Дека, я не хочу бути механічною мавпою, треба мати й серйозні уявлення про музику. Ми з Танею перебиваємо їх, що закінчується вино, треба змотатися в магазин, у вас є прекрасна нагода договорити по дорозі. Вони підводяться, бурчать і виходять. Я думаю про Таню і Беру.

«Що робитимеш?» — дивлюся на неї. Її обличчя здригається, очі стають заляканими, вологими, втомлено каже:

«Я не можу стільки про це думати. А ти що будеш робити?» — несподівано відчайдушно сміється.

«Піду до Ліди, хоча мені Валєра заборонив».

Таня каже, що знає цього Валєру, він із багатьма пересварився, в нього чимало ворогів. Це мені на руку — думаю про себе. Я все одно піду до неї. Коли приходять Дека та Хо-хо, я випиваю з ними і збираюся до Ліди. Таня каже: бережи себе; я цілую її в щоку й виходжу.

Біля Лідиних воріт перш аніж відчинити хвіртку, я кілька хвилин вагаюся, чи заходити. Мені раптом здається, що наш зв'язок — це вже давня історія, яка навряд чи по-справжньому й існувала, ніби з того часу минув не місяць-другий, а кілька довгих і безжальних років, що приборкали наші серця, пригасили почуття, і в пам'яті все покрилося пеленою байдужості. Думка про те, що невідомо, чи вдасться коли-небудь побачити Ліду, ніби сама підштовхує моє безвольне тіло до дверей, підіймає в'ялу руку і змушує натиснути на кнопку дзвінка. Мене трусить, ніби в лихоманці, я так хвилююся, що боюся втратити рівновагу і не звалитися на землю. Ліда відчиняє, на мене ллється коридорне світло, в її прохолодних, байдужих очах на якусь мить спалахує вогник зацікавленості, але одразу гасне, і я розумію, що, прийшовши сюди, зробив дурницю. Нічого не говорю, лише невпевнено дивлюся на неї. Які тут ще потрібні слова? Я прийшов просити прощення, щоб залишитися з цією жінкою, або по зневагу, яка мене прожене. Хочеться плакати, гостро відчуваю жалюгідність, яка мені інколи притаманна.

«Чого тобі?» — запитує втомленим голосом.

«Ліда, прости».

Раніше думав, що скажу їй при цій зустрічі значно більше, а вичавив тільки два слова. Ліда каже, щоб я ішов додому, тут не треба залишатися. Стою, ніби вкопаний, вона не проганяє. Насторожують її останні слова, таке враження, що на мене чекає небезпека. І раптом я вибухаю запитаннями: що ти хотіла цим сказати? мені загрожує небезпека? від кого? у тебе є інший? це Валєра, скажи, Валєра? ти зламалася перед цим гівнюком? що він тобі наобіцяв, бидлувате бандіцкоє щастя? чого ти мовчиш, як мумія? тобі до вподоби ті, хто живе за принципом «кто дєвушку абєдаєт — тот дєвушку танцуєт»? да? скажи, чого мовчиш? Пауза. Обличчя Ліди незмінне, вона лише свердлить мене холодним, колючим поглядом, у якому немає ні краплини жалю.

«Ти божевільний, — каже вона, — йди з Богом». У мені спершу все завмирає, обм'якає, почуваюся

1 ... 64 65 66 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Патетичний блуд, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Патетичний блуд, Анатолій Дністровий"