Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Я важко вдихаю та видихаю повітря з легень, розуміючи, що вона перемогла і беру коробочку з надписом «м‘ясо та картопля», після чого починаю їсти. Амелія в цей час щось пише в телефоні.

— Чому ти так довго їхала? — запитую, закидуючи черговий шматочок картоплі в рот.

— Я спочатку йшла до Федеріко, щоб попередити, що йду. А потім чекала, щоб він підвіз мене, — відповіла вона, не відволікаючись від екрану смартфона.

— Він тебе підвозив? — припиняю їсти, не зводячи з неї очей. — Кому ти там пишеш?

Вона закочує очі, відкладаючи телефон в бік і посміхається.

— Ревнуєте, пане Нахаба?

Шматок картоплі застрягає в горлі від її запитання і я кашляю, ковтаючи його і запиваючи водою.

— Не помри від ревнощів.

— Ти, маленьке чортеня, дійсно хочеш моєї смерті, — грізно спрямовую в її бік виделкою. — Не відходь від теми.

— Підвозив. І я тільки що відповіла йому, бо він запитувався про твій стан.

— Амеліє, мені не подобається твоє спілкування з ним. Він не дуже хороший хлопець.

— А мені не подобається те, як ти говориш зараз. Я ж не ревную тебе до привабливих медсестер, які весь день крутяться біля тебе.

— Я не… — злюся. — До біса. Просто будь обережна і не зближуйся з ним.

— А то що? Звільниш його?

— Амеліє, не випробовуй моє терпіння.

— Ну давай, — вона нагинається до мене. — Розкажи, що ти зробиш.

Вона хоче вивести мене на емоції і чекає, що я зірвуся.

Цього не буде, чортеня.

Не так легко.

— Так я і думала, — посмішка стає більш хитрішою, після чого дівчина випрямляється.

Я відкладаю їжу і підіймаюся, кладучи руки по обидва боки від Амелії, роблячи пастку і тягну стілець ближче до себе. Наші обличчя залишаються в сантиметрах одне від одного, тому вона тягнеться губами до моїх. Я нависаю над нею і правою рукою торкаюся її щелепи, тим самим зупиняючи дівчину.

— Не грайся зі мною в ігри, чортеня. Все буде так, як захочу я, а не ти.

Її темно-карі очі з довгими віями уважно спостерігають за мною.

Я хочу зірватися.

Перш ніж зроблю щось ще, відпускаю дівчину і повертаюся до свого обіду. В голові пробігають думки щодо моєї перемоги і я посміхаюся, підіймаючи погляд на дівчину.

— Будеш? — запитую, вказуючи на їжу.

Вона киває і приєднується до мене.

Час нарешті втихомирити це чортеня.