Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"

Руслан

Дивлюся на неї та не можу намилуватися. Податлива, ніжна, відкрита, більше не затискається й не боїться. Тільки заклично шепоче й обіймає мене за плечі, торкається своїми ніжними пальчиками, відповідає на пристрасний глибокий поцілунок, на пестощі. Я з захватом насолоджуюся її гучним оргазмом для мене, дивлюся, як тремтить її тіло, як із рота зриваються хрипкі стогони та видихи. Аня, нарешті, відпустила ситуацію з її недомужиком, припинила боятися.

Після оргазму даю їй кілька хвилин відпочити та віддихатися, отямитися. Чомусь чекаю, що вона відштовхне, скаже, що досить, знову закриється, але цього не відбувається. Ми зустрічаємося поглядами, Аня облизує губи, торкається моєї щоки в ніжному жесті, і я знову схиляюся, щоб поцілувати її.

Як же я її хочу. Весь цей час хотів, попри все. Попри її установки, що я студент, а вона — викладачка, попри страх, який вона відчувала до мене. Начхати було на все, я іноді дивився на неї й хотів до тремтіння. До дикого биття серця й міцного стояка в трусах.

Користуючись миттю її розслабленості, проводжу руками по її животу, по стегнах, грудях, пещу соски, які реагують на найменший дотик.

— Руслане, — шепоче тихо.

— Я говорив, що не буду зупинятися, — гарчу, хоча знаю, що якщо попросить — відсторонюся.

Піду дрочити в душову, але її залишу, варто їй тільки сказати. І вона знає це. Усміхається своїми нереальними губами й вимовляє:

— Я й не збиралася просити.

Усміхаюся як придурок, намагаючись не звертати уваги на її синці на обличчі. Мені майже вдалося про них забути й не дивитися, не звертати увагу, але кожного разу щось всередині смикається. Винним себе відчуваю за те, що не прийшов за нею тоді вчасно, що не подумав про її мудака. Ці синці — не тільки його провина, але й моя. Від цього чомусь страшно. Начебто сам нічого не робив, а почуваюся просто паршиво.

— Хочу тебе, — шепочу, намагаючись викинути зайве з голови.

— І я тебе. Хочу тебе в собі, — говорить.

Видихаю і впиваюся в її губи, відхиляюся, торкаючись голівкою її там. Трохи відстороняюся, щоб узяти презерватив і розгорнути його на члені. Впоравшись швидко, знову цілую її. Видно, що Аня нервує, трохи очі відводить і невпевнено руки стискає.

— Подивися на мене, — прошу, і вона дивиться. Повертає голову й зустрічається зі мною поглядом. — Ти моя, — вимовляю, одночасно з грубим поштовхом, хоча обіцяв же собі стримуватися.

Намагаюся сповільнити рух, але Аня тільки ширше розводить ноги в боки й подається вперед. Стримуватися стає практично неможливо, та й судячи з її стогонів, це й не потрібно. Починаю брати її так, як хотів весь цей час, як обіцяв їй, що трахну до іскор з очей. Входжу, завмираю, виходжу, знову вбиваюся, зриваючи з її губ благання, стогони та рвані важкі видихи.

— Руслане, — тихо шепоче вона мені на вухо. — Боже.

— Можна поки Руслан, — намагаюся пожартувати, але чомусь не виходить.

Хочу її до божевілля, до нестями, до ломоти в кістках, хочу настільки, що стає важко стримувати пориви. Хапаю її за стегна та сильніше притискаю до себе, торкаюся клітора, Аня звивається, охає, заплющує очі. Кінчає. Відчуваю це по тому, як міцно вона мене стискає, як стримує своїми м’язами мій член і як тремтить її тіло. Навіть оргазм у неї гарний, і крики мого імені теж подобаються, чого раніше за собою не помічав.

Роблю останні ривки, відчуваючи, як задоволення прострілює поперек. Хочеться взяти її без захисту, зняти ці чортові бар’єри й відчути її всю. З жодною такого бажання не було, завжди доводилося думати тільки про захист, а з нею… їй я вірив, хотів, бажав. Відхиляюся, стягую презерватив і закидаю його під ліжко.

Аня лежить, повністю знесилена й зі щасливою усмішкою на обличчі. Мабуть, такою за весь час я бачив її лише раз, коли повертався додому після оренди квартири, де на мене чекала тепла вечеря і… вона.

— Іноді мені здається, що якби не ти, я б ніколи не наважилася піти, — раптом каже вона й повертається до мене, кладе руку мені на живіт, а голову — на плече.

— Так і є, — погоджуюся з нею. — Він надто сильно залякав тебе, щоб ти змогла піти сама. Я лише прискорив цей процес.

— Ти не боявся? — раптом цікавиться. — Не його, а… що зникне інтерес, що тобі просто…

Вона затинається, а я бачу, що їй важко говорити, хоча й так знаю, про що вона.

— Що? Не захочеться бачити тебе поруч? Нісенітницю не говори, — вимовляю, повертаючись та цілуючи її ключицю. — Я ніколи не жадав чогось так сильно, як тебе. Та випереджаючи твоє наступне запитання, переспавши з тобою, я не втратив інтерес. Ні, мені раптом не захотілося встати й піти. Ми, як і домовлялися, завтра їдемо на дачу відпочивати. І там я планую трахати тебе ще не раз.

Вона ніяковіє, але мені зараз відверто начхати. Я дійсно знав, чого хочу. Відчував це. Іноді, звісно, сподівався, що із сексом усе минеться, але не після всього, що сталося, не після того, як зробив для неї більше, ніж для інших. Мої почуття пройшли перевірку на міцність, і секс зараз — приємний бонус, без якого, впевнений, я б протягнув ще кілька місяців. Втім, я й не сподівався, що це станеться сьогодні, завтра або післязавтра на дачі. Мені було достатньо того, що вона поруч, що я можу бачити її щодня, цілувати, обіймати, торкатися, чути.