Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

- Мені потрібно оформити ще деякі документи. Можливо, через тиждень-другий нагляну.

- Ну якщо так, то у мене для тебе теж є хороша новина.

- Я весь в увазі.

- Ти можеш не зупинятися у готелі, а жити зі мною в одному будинку. Ну звісно не тільки зі мною, а ще з одною дамою... – запропонував я, навіть не задумуючись про наслідки.

- Вау, а як же твої предки? - запитав незрозуміло Адам.

- Що мої предки, що її - їдуть на відпочинок, а ми будемо святкувати Новий рік разом.

- Ого, а ця дама... Ну... Твоя?

- Моя, - впевнено промовив я. - Тому навіть не смій роззявляти до неї свого рота.

- Ого, ніколи не чув, щоби ти так казав за яку-небудь дівчину. Мабуть, вона красива...

- Ще й яка, - відповів, не стримуючи усмішки. - Я впевнений, ти з нею потоваришуєш.

- А може у неї хоч гарні подружки є?..

- Адаме, перестань. Тобі одне в голові.

- Добре-добре, але ми ще обов'язково повернемося до цієї теми!  Я передзвоню пізніше, маю деякі справи. Бувай, брате.

- Всього доброго, - сказав я, вимкнувши телефон, і припаркував машину біля офісу.

Я зайшов у середину. Зразу знайшов свого батька і містера Айлена. Вони завантажили мене роботою, і я пішов у свій офіс, понісши багато потрібних тек у своїх руках. 

Чи не зарано я у це вліз?..

POV Annika

Я, склавши екзамен, вийшла з аудиторії. На обличчі у мене зразу з'явилась усмішка Чеширського кота. Як тільки я вийшла, мене почали розпитувати про все, особливо Лія:

- Скільки? – спитали одногрупники.

- П’ять! – радісно вигукнула я.

Одногрупники схвально кивнули. Але не думаю, що це дивина для них.

- Ані, вітаю тебе! Ти заслужила. Який білет ти витягнула? - запитала вона, обіймаючи мене.

- Двадцять перший. Перші два рівні були легкі, а ось третій трохи важчий. Але викладач сказав, що я справилась. Тебе почекати?

- Так, якщо можеш, - відповіла схвильовано Лія, а я взяла її за руку, щоби заспокоїти.

Ми чекали близько години, поки Лію не покликали. Я чекала на неї у коридорі й весь цей час тримала за неї кулачки. Десь через двадцять хвилин вона вийшла звідти сумна. О Боже, невже не здала? Я зразу підбігла до неї.

- Лія, як? Що таке? Не здала? - схвильовано говорила я.

Вона постояла так ще секунду, а потім засміялася на всі тридцять два зуби та мовила:

- А-ха-ха, повірила? Я склала! У мене навіть не три, а чотири. Чотири, Ані! Я щасливиця, – відповіла щасливо вона, виконуючи щось типу переможного танцю.

Я розсміялася з цього її жесту.

- Ти молодець, Ліє.

- Ну що, йдемо святкувати нашу здачу? До тебе, чи до мене? - сказала твердо подруга, а я помахала головою.

- Лі, я не хочу. Може просто прогуляємося? – запропонувала я, а Лія перебила мене:

- Ніяких "просто"! Ми чудово склали екзамен, а ти кажеш «просто прогулятися»! Ти здуріла? Так… Ми зараз йдемо до мене: купуємо солодощі, алкоголь... Можна ще пару фруктів… О, замовимо піцу! Це супер ідея, ну же, Ані! - благала мене Лія.

Коза. Вона ж прекрасно знає, що я не вмію їй відмовляти.

- Ну добре! Але якщо щось станеться, наприклад, як тоді на вечірці...

- Не станеться, обіцяю! Пішли уже звідси, не гаймо час. Нам пора в магазин, - відповіла Лія і взявши мене за руку, повела до найближчого маркету.